26. Політико-правова теорія ф.Аквінського

Велику увагу Фома Аквінський приділяє обґрунтування станового нерівності. Одним з основних гасел єретичних рухів була ідея рівності в Христі, толкуемого заперечення станових привілеїв, засудження приниженного положення селян. Обґрунтування сословно-феодальних привілеїв у вченні Фоми служило зведення ієрархії в ранг божественного встановлення. Для обґрунтування ж феодальної залежності селян використовувалися не тільки тексти св. писання, звернені до рабів, але і всі взагалі аргументи на захист рабства, створені до того ідеологією експлуататорських класів. "Рабство встановлено природою", "воно необхідне для забезпечення дозвілля" (обидва доводу взяті в Аристотеля), "рабство встановлено "правом народів" (довід римських юристів), "джерело рабства - гріх" (Августин Блаженний).

За вченням Фоми Аквінського, людський закон не повинен суперечити природному. Оскільки останній розумівся як тільки правила гуртожитку (у людей немає іншого засоби самозахисту крім товариства), збереження життя і продовження роду, необхідність відповідності людського закону природного означала, що правителі не повинні розпускати суспільство, забороняти життя, шлюб, дітородіння.

Достатньо практично для свого часу Фома ставить питання про можливості протиріч закону людського іншим видам законів. Як бути, якщо правитель пропонує щось, що суперечить природного закону? Відповідь Фоми категоричний: щоб уникнути смути треба підкорятися і таким приписів, оскільки збереження гуртожитку засноване на панування і підпорядкуванні; не виключено також, що будь-які дії правителя - зло, послане підданим за гріхи, в будь-якому випадку опір - гріх. "Адже Петро вчить нас смиренно підкорятися не тільки добрим та чесним, але навіть, - як сказано в другому посланні Петра, - поганим панам".

Вчення Фоми Аквінського про державної влади давало більш тонке обґрунтування теократичною теорій. Як відзначено, світські правителі, посилаючись на те ж св. писання ("немає влади не від бога, і влади існуючі встановлені від бога"), нерідко оскаржували правомірність спроб церкви обмежити їх владу або судити про її законності.

Суть влади, тобто порядок управління (панування і підпорядкування), встановлений богом; саме так слід розуміти слова апостола Павла: "і влади Існуючі встановлені від бога". Проте, продовжує Фома, звідси, звичайно, не випливає, що кожен окремий правитель поставлений безпосередньо богом і богом ж скоєно кожна дія правителя. Князь може виявитися узурпатором, тираном, божевільним; він, як і кожна людина, має вільну волю, тобто здатність творити зло. У цих випадках судження про законність походження та використання влади правителя належить церкві. Висловлюючи така думка, навіть і веде до усунення правителя, церква не зазіхає на божественний принцип влади, необхідний для гуртожитку. У справах релігії, що стосуються порятунку душі, міркує Фома, слід підкорятися церковної влади, а не світської. Влада останньої поширюється лише на земні цілі, цивільні блага. В одному з творів Фома писав, що і духовна і світська влада "з'єднуються в особі тата, який стоїть на вершині обох влади".