18. Політичне й правове навчання Епікура

Епікур автор багатьох робіт, головна з них - "ПРО природу". Природа, згідно вчення Епікура, розвивається за своїми власними законами. "Безбожний не той, хто усуває натовп богів, - відзначав він, - а той, хто застосовує до богів подання натовпу". На переконання філософа, боги не втручаються ні в природний стан речей, ні в людські справи. Виходячи з цього, він обґрунтовує моральну автономію людини, який, тільки завдяки пізнання природи і розумному дотриманні її законів, може звільнитися від страху і забобони і досягти щастя.

Головна мета державної влади та основа людського спілкування полягає, за Епікура, в забезпечення взаємної безпеки людей, подолання їх взаємного страху, ненанесенни ними шкоди один одному. З цим розумінням сенсу і призначення політичного спілкування пов'язана і епикуривське трактування держави і закону, як результату договору людей між собою про їх загальної користі - взаємної безпеки. "Справедливість, яка походить від природи, є договір про корисне з метою не шкодити один одному і не мати шкоди". Справедливість Епікур розуміє, як явище суспільно-договірне. "Справедливість сама по собі не є щось, але в домовленостях людей один з одним завжди є певний договір про те, щоб не шкодити і не мати шкоди". У концепції Епікура "справедливість" в її співвідношенні з законом являє собою природне право зі змінним залежно від часу, місця і обставин, змістом, яким є загальна користь людського спілкування. У цій конструкції співвідношення природного права і закону рушійною основою і, разом з тим, джерелом природних уявлень про справедливість" є мінливі практичні "потреби взаємного спілкування людей".

Для Епікура характерно трактування закону, як засоби захисту "мудрих" (тобто людей морально скоєних) від "натовпу", як публічної гарантії етичної свободи та автономії індивіда. "Закони, - підкреслював Епікур, - видані заради мудрих - не для того, щоб вони не робили зла, а для того, щоб їм не робили зла".

20. Політичне й правове навчання Цицерона

Головну причину походження держави Цицерон бачить не стільки в слабкості людей і їх страхові, як вважав Полібій, скільки в їх вродженої потреби жити разом. Слідом за Аристотелем, Цицерон вважав родину початкової основою суспільства, з якої поступово, природним шляхом виникає держава. Він відзначає одвічний основоположний зв'язок держави і власності, підкреслюючи, що причиною утворення держави є охорона власності. Порушення недоторканності приватної та державної власності Цицерон характеризує як зневага і порушення справедливості і права.

Виникнення держави й права не з випадкового бажання людей, а відповідно до загальних вимог природи, в тому числі і вимог людської природи, в трактуванні Цицерона означає, що за своєю природою і суті держава й право носять божественний характер і засновані на загальному розумі та справедливості.

Цицерон значну увагу приділяє розгляду форм державного устрою. Залежно від числа правителів, він розрізняє три прості форми правління: царську влада, влада оптиматов (аристократію) і народну владу (демократію). "Коли верховна влада перебуває в руках однієї людини, ми називаємо його царем, а таке державне пристрій царської владою. Коли вона знаходиться в руках у виборних, говориться, що ця громадянська громада управляється волею оптиматов. Народної ж (адже вона так і називається) є таке співтовариство, в якій все знаходиться в руках народу ". Кожна з цих форм має свої позитивні і негативні риси, але всі вони терплячі і можуть бути досить міцними, якщо тільки зберігаються ті основи і зв'язку, в тому числі і правові, які з самого початку міцно об'єднали людей в силу їх спільної участі у створенні держави. "Своїм благоволінням нас приваблюють до себе царі, мудрістю - оптиматов, свободою - народи", - писав Цицерон. В той же час, при царській владі всі інші люди відсторонені від участі у прийнятті рішень і законів; народ не користується свободою і усунений від влади за панування оптиматов. При демократії, коли все вирішується відповідно до волі народу, то який справедливий і помірний він не був, все ж сама рівність вже несправедлива, якщо при ній немає відмінностей у громадському положенні. Головним недоліком цих форм є їх нестабільність, яка може призвести до тиранії, панування кліки (а як підкреслював Цицерон, "не має більш потворні форми правління, ніж та, при якій найбагатші люди вважаються найкращими)", або "божевілля і свавілля натовпу" . Ці види панування вже не є, згідно Цицероном, формами держави, оскільки в таких випадках відсутній сама держава, як спільна справа і спільний надбання всього народу, відсутні загальні інтереси і загальнообов’язкове для всіх право. Запобігти подібне виродження держави покликана змішана форма державного устрою, що містить позитивні якості трьох простих форм. Головними перевагами такої держави була б її стабільність і правове рівність громадян. Власне такий він і вважає Римську сенатську республіку. При цьому, носієм царського початку були повноваження консулів, влада оптиматов - повноваження сенату, народної влади - повноваження народних зборів та народних трибунів. Тому Цицерон підкреслює необхідність їх взаємного рівноваги і рівномірного розподілу прав, обов'язків та повноважень між ними.

В основі права, за Цицероном, лежить властива природі справедливість. При цьому, під справедливістю розуміється вічна, незмінна і невід'ємна властивість як природи в цілому, так і людської природи.