1. Структура освіти включає в себе:

A) дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту;

Б) вищу освіту; післядипломну освіту;

B) аспірантуру, докторантуру; самоосвіту; Г) усе перераховане в п.п А-В.

2. В Україні встановлюються наступні освітні рівні:

1. початкова загальна освіта, професійно-технічна освіта,

Б) базова середня освіта; повна загальна середня освіта,

2. базова вища освіта, повна вища освіта.

Г) усі перераховані в п.п.А-В.

3. До освітньо-кваліфікаційних рівнів не відносяться:

1. кваліфікований робітник;

Б) аспірант;

2. бакалавр;

Г) спеціаліст, магістр.

4. До основних (з числа перерахованих) принципів освіти в Україні не відносяться:

A) доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

Б) рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту;

B) гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

Г) законність та дисципліна в державному управлінні.

5. Вчені звання "старший науковий співробітник", "доцент", "професор" присвоюються на основі рішень:

1. Міністерства освіти та науки України;

Б) Вищої атестаційної комісії України;

2. колегії ВАК України;

Г) вчених рад вищих закладів освіти.

Завдання на перерахування:

• повноваження Міністерства освіти і науки України;

• система освіти;

• принципи освіти в Україні;

• освітньо-кваліфікаційні рівні;

• повноваження Вищої атестаційної комісії України;

Завдання на порівняння:

• вища і професійно-технічна освіта, як елементи структури освіти;

• ліцензування і акредитація навчального закладу;

• роль і місце місцевих органів виконавчої влади громадського самоврядування у сфері освіти в Україні;

- грифи Міністерства освіти і науки України.

Продовжить думку:

. 1.Освіта - це ...

2. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою це ... освіти.

3.В структуру освіти в Україні входить ...

Завдання .

Депутати міської ради прийняли на сесії рішення про звільнення з посади директора музичної школи за неналежне виконання професійних обов'язків.

Оцініть правомірність рішення міської ради. Обґрунтуйте відповідь, посилаючись на норми чинного законодавства.

Семінарське заняття 27

Адміністративно правове забезпечення державного управління в галузі охорони здоров’я населення. (2 год.).

Питання для обговорення

1.Правові засади управління у галузі охорони здоров’я населення.

2. Система та структура органів управління у галузі охорони здоров’я населення.

3. Санітарно –епідеміологічний нагляд.

4. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони здоров’я населення.

Практичне завдання:

1. Навчальні та контролюючі тести.

2. Перевірка основних понять та категорій.

3. Реферати з теми.

Джерела.

Основні :1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:21,22,26,33,36,38,49,57,58,59,82,92,101.

Методичні вказівки.

Охорона здоров'я людини відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні життєдіяльності сучасного суспільства. Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Держава визнає право кожного громадянина на охорону здоров' я та забезпечує його захист і гарантує його:

1) створенням розгалуженої мережі закладів охорони здоров' я;

2) організацією і проведенням системи державних і громадських заходів щодо охорони здоров' я;

3) наданням усім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

4) здійсненням державного і можливістю громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;

5) організацією державної системи збирання, обробки й аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

6) встановленням відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров' я.

Державна політика у сфері охорони здоров'я є одним із найвпливовіших інструментів, що здатні реально змінити стан здоров'я населення. А цей стан, за визначенням сучасних українських політиків, науковців і міжнародних експертів, є просто катастрофічний.

Політика держави у сфері охорони здоров'я базується на ряді принципів, що отримали своє закріплення в Основах законодавства України про охорону здоров'я:

1. визнання охорони здоровя пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання та розвитку народу України;

2. дотримання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

3. загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

4. відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій та досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

5. децентралізація державного управління, розвиток самоуправління і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах та ін.

Систему українського законодавства про охорону здоров'я становлять:

Конституція України,Загальне законодавство про охорону здоров'я, та ін.

Система суб'єктів державного регулювання у сфері охорони здоров'я:

• Верховна рада України

• Президент України

• Кабінет Міністрів України

• Міністерство охорони здоров'я України

Міністерство охорони здоров'я України (далі МОЗ)є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями МОЗ України є: 1) забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення; 2) створення, виробництво, контроль за якістю та реалізацією лікарських засобів і виробів медичного призначення; 3) розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; 4) організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню; 5) організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях; 6) здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; 7) розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; 8) організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.

Виконання основних принципів державної політики у сфері організації та розвитку виробництва лікарських засобів та забезпечення цією продукцією населення, закладів охорони здоров'я і тваринництва покладено також на

МОЗ.

Для реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, безпеки для здоров'я і життя людини середовища життєдіяльності, узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, забезпечення санітарно-епідеміологічного нормування тощо створена Державна санітарно-епідеміологічна служба (далі -Держсанепідемслужба), яка є урядовим органом державного управління, діє у складі МОЗ і йому підпорядковується, правовий статус якої регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999р.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні метою державного санітарно-епідеміологічного нагляду є запобігання, виявлення та припинення порушень санітарного законодавства.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби у порядку запобіжного та поточного нагляду.

Запобіжний нагляд здійснюється шляхом державного санітарно-епідеміологічного нормування; державної санітарно-епідеміологічної експертизи; видачі передбачених законодавством висновків та доз волів; погодження; визначення необхідності профілактичних щеплень та інших заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень; проведення перевірки стану будівництва та видачі висновків на відповідність вимогам санітарних норм об'єктів і споруд, що вводяться в експлуатацію та ін.

Поточний нагляд включає: контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами передбачених санітарним законодавством, санітарними та протиепідеміологічними (профілактичними) заходами, приписами, постановами, висновками, дозволами та реєстраційними свідоцтвами, умовами державної реєстрації вимог безпеки для здоров'я і життя людини; контроль за організацією і проведенням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідеміологічних (профілактичних) заходів; вивчення, аналіз і оцінку санітарної та епідеміологічної ситуації, прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища його життєдіяльності, визначення факторів довкілля, що шкідливо впливають на стан здоров'я і життя людини; видачу обов'язкових для виконання приписів, постанов та висновків щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб; ведення державного обліку інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень.

Громадський контроль відіграє важливу функцію у сфері формування і реалізації державної політики і державного регулювання охорони здоров'я населення. Від рівня його впливу на відносини, що складаються у сфері охорони здоров'я та на діяльність органів та закладів охорони здоров'я, які надають населенню медико-санітарну допомогу, можна визначити рівень соціально-політичного розвитку і демократичності тієї чи іншої країни. Світова практика показала, що громадський контроль є невід'ємним атрибутом громадянського суспільства, а його відсутність чи мінімальне застосування вказують на нерозвиненість основних інститутів демократії, відстороненість основної частини населення від процесів формування і реалізації державної політики.

Ключові терміни:

Охорона здоров'я, Державна політика у сфері охорони здоров'я, Державна санітарно-епідеміологічна ,державного санітарно-епідеміологічний нагляд,Запобіжний нагляд ,Поточний нагляд,Громадський контроль .

Питання для самоконтролю:

1.Особливості адміністративно-правового регулювання у галузі охорони здоров' я населення в Україні.

2.Структура і повноваження Міністерства охорони здоров'я України.

3.Основні завдання МОЗ України.

Завдання на перерахування:

• повноваження Міністерства охорони здоров' я України;

• повноваження Державної санітарно-епідеміологічної служби України;

Завдання на порівняння:

- державний контроль та нагляд у сфері охорони здоров'я;

• запобіжний та поточний нагляд Державної санітарно - епідеміологічної служби України;

• роль і місце місцевих органів виконавчої влади громадського самоврядування у сфері охорони здоров’я Україні;

Продовжить думку:

1.Охорона здоров'я - це ...

2.Сутність адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров’я полягає ...