Глава 6. Договір позички

Поняття та характеристика договору позички. У цивільних правовідносинах досить поширеним є договір позички. Найчастіше він застосовується у відносинах між фізичними особами, які без­оплатно надають одна одній предмети побутового призначення в тимчасове користування.

Крім того, правовідносини з безоплатного користування речами є досить поширеними в бібліотечній справі (ст. 22 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р.), у майно­вих відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користування культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації" від 23 квітня 1991 р.), у благодійній діяльності (ст. 16 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 p.), інших випадках, визначених актами цивіль­ного законодавства України.

Таким чином, як правило, в основі відносин позички лежать особисті відносини між сторонами або соціально значима мета по-зичкодавця, що досягається шляхом здійснення благодійницької, просвітницької, гуманітарної та іншої діяльності. Метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове без­оплатне користування.

Закон визначає договір позички як правочин, за яким одна сто­рона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується пере­дати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Залежно від того, як (з моменту передачі речі чи досягнення зго­ди з усіх істотних умов) сторони визначили порядок укладення до­говору позички, він може бути реальним або консенсуальним. Ре­альним договір буде вважатися тоді, коли сторони домовляться, що він буде укладеним з моменту передачі речі в користування. Реаль­ний договір позички є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а ко­ристувач - лише обов'язки.

В іншому випадку договір позички може бути укладений з мо­менту досягнення згоди між сторонами за всіма його істотними

умовами. Тоді договір позички буде вважатися консенсуальним. У разі, якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис дво­стороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний пере­дати річ у користування, а користувач — повернути річ протягом визначеного терміну.

Отже, договір позички може бути реальним і одностороннім, консенсуальним і двостороннім. Проте даний договір завжди є безвідплатним.

Сторонами в договорі позички виступають суб'єкти, які мають спеціальну назву: позичкодавець і користувач. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Позичкодавець — це особа, яка передає або зобов'язується пере­дати річ за умовами договору (безоплатно, на певний строк). Пере­дати річ у користування може власник цієї речі, оскільки він наді­лений правом розпорядження нею. Якщо особа не є власником речі, а здійснює управління нею, вона вправі виступати позичкодавцем лише за згодою власника. Отже, право передачі речі за договором позички має власник, а також інші особи, які мають на це спеці­альні повноваження за законом або договором (наприклад, управи­тель за договором управління майном; комісіонер за договором ко­місії).

Враховуючи безоплатний характер договору, з метою запобіган­ня зловживань осіб, законом встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна в позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її заснов­ником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

За бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, наприклад, навчальний заклад має право надати право користуватися бібліотекою лише своїм співробітникам. Досить поширеними є відносини, коли під­приємство надає на певний строк безоплатно приміщення для відпо­чинку (оздоровлення) лише своїм працівникам.

Користувач за договором позички - особа, яка приймає або зо­бов'язується прийняти річ для безоплатного користування протя­гом встановленого строку.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені інди­відуальними ознаками, що є неспоживними та вільно обертаються у цивільному обігу.

Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового при­значення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різ­ного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позики, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов'язаний повернути її в такому самому стані, в якому річ була на момент її передання.

Строк договору позички визначається сторонами. Суб'єкти да­них правовідносин вправі самостійно вирішувати, на який час пере­дається річ (майно) користувачеві і коли вона буде повернута позич -кодавцю.

Водночас сторони можуть укласти договір позички і без зазна­чення строку користування річчю. Відповідно до ст. 831 ЦК Укра­їни, у разі, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. "У разі, як­що строк виконання користувачем його зобов'язання не зазначе­ний у договорі, слід враховувати положення ч. 2 ст. 763 ЦК України, яка встановлює, що кожна із сторін договору найму, укла­деного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці.

Форма договору позички визначається як загальними прави­лами про форму правочину (ст. 205 ЦК України), так і спеціальною нормою (ст. 828 ЦК України). Вона залежить від того, хто виступає сторонами, та предмета договору і може бути усною, письмовою, письмовою нотаріальною.

Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами - фізичні особи, договір позички може укладатися в ус­ній формі. На вимогу будь-якої із сторін договору він може бути укладений і в письмовій формі (простій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юри­дичною та фізичною особою укладається в письмовій формі (ч. 2 ст.

Н28 ЦК України). Письмовою також буде форма договору поаи'і і; и V разі укладення його фізичними особами щодо речей непобутоиого призначення.

Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) також укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 793 ЦК Ук­раїни).

В окремих випадках, передбачених законом, форма договору по-;шчки залежить від строку користування об'єктом. Так, договір по­зички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦК України). До того ж такий договір підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України). Передання користувачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами до­говору.

Письмова нотаріальна форма встановлена також для договору позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа.

Відмінність договору позички від інших подібних договорів. Договір позички слід відрізняти від інших близьких до нього за змі­стом цивільно-правових договорів: дарування, зберігання, позики та найму (оренди).

Так, договір позички і договір дарування (ст. 717 ЦК України) мають спільну ознаку — безоплатність. Водночас між ними існує низка відмінностей. По-перше, річ, яка передається обдарованому (подарунок), надходить у його власність, тоді як у відносинах по­зички річ передається користувачеві в тимчасове користування і має бути повернута її власникові. По-друге, передачею речі обдарова­ному договірні відносини між сторонами припиняються, тоді як у договорі позички з моменту передачі речі вони, зазвичай, лише ви­никають.

Порівнюючи договір позички та договір зберігання (ст. 936 ЦК України), перш за все слід звернути увагу на те, що в обох випадках одна сторона (позичкодавець чи поклажодавець) передає другій сто­роні (користувачеві чи зберігачеві) певну річ, яка згодом підлягає по­верненню. При цьому протягом усього періоду дії договору сторона, яка отримала річ (користувач або зберігач), повинна застосовувати

заходи для її збереження. Водночас, якщо метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування, то метою договору зберігання є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається.

Головною відмінною ознакою договору позички та договору збе­рігання є зв'язок інтересів сторін договору. За договором позички передача речі здійснюється в інтересах особи, яка отримує річ (кори­стувача), а за договором зберігання передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця).

Суттєвими є відмінності договору позички із зовнішньо схожим на нього договором позики (ст. 1046 ЦК України), а саме:

1) право власності на річ у разі надання її у позичку зберігається за її власником (позичкодавцем), водночас як за договором позики річ переходить у власність позичальника;

2) предметом договору позички є річ, визначена індивідуальни­ми ознаками, а предметом договору позики - річ, яка визна­чена родовими ознаками, та грошові кошти;

3) за договором позички, користувач зобов'язаний повернути ту саму річ, яку отримав у користування, а за договором позики повертається річ того ж роду та якості (у випадку позики гро­шей — така ж сума грошових коштів);

4) договір позички може бути реальним або консенсуальним, тоді як договір позики може бути лише реальним;

5) до договору позички можуть застосовуватися норми, що регу­люють найм (оренду), а до договору позики застосування цих норм не допускається;

6) договір позички завжди є безвідплатним, а договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Найбільш близьким до договору позички є договір найму (орен­ди) (ст. 759 ЦК України). Не випадково законодавець зважує на те, що до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК Укра­їни. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору найму (оренди) є саме його безоплатний характер, тоді як оплат-ність у відносинах найму (оренди) є істотною умовою цього договору. Практика засвідчує також відмінність сфер застосування цих дого­ворів. Оренда більш характерна для відносин, пов'язаних з підпри­ємницькою діяльністю.

Права та обов'язки сторін за договором позички. Визначаючи права та обов'язки сторін при укладенні договору позички, слід про ховувати, по-перше, поширеність на даний вид правовідносин норм гл. 58 ЦК України; по-друге, залежність прав та обов'язків позич­кодавця від правової конструкції договору (є він реальним чи консен­суальним), оскільки у консенсуальному договорі позички, наприклад, першим виникає обов'язок позичкодавця передати річ користувачу.

У будь-якому договорі позички (реальному чи консенсуальному) позичкодавець має обов'язки, передбачені нормами гл. 58 ЦК Ук­раїни "Найм (оренда)". Отже, він зобов'язаний:

1) передати річ у стані та комплекті, обумовленому договором;

2) повідомити користувача про всі недоліки речі, що передається за договором позички в безоплатне користування, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна користувача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;

3) попередити користувача про всі права третіх осіб на річ, що йому передається;

4) робити за власний рахунок капітальний ремонт речі, переда­ної у позичку.

Водночас незалежно від правової конструкції договору, відповід­но до ст. 832 ЦК України, позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування. При цьому до нового влас­ника переходять усі права за договором позички, який був укладе­ний раніше, а його права відносно речі обтяжуються правами кори­стувача. До того ж новий власник не вправі вимагати дострокового припинення договору позички та повернення речі до встановленого строку. Згідно з даною нормою користувач не має переважного пра­ва перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому в користу­вання.

Крім того, відповідно до ст. 836 ЦК України, позичкодавець має також право вимагати примусового повернення речі та відшкоду­вання завданих у зв'язку з цим збитків, якщо після припинення договору користувач не повертає річ.

Користувач, за договором позички, зобов'язаний дотримува­тися вимог, встановлених ст. 833 ЦК України:

1) нести звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування;

2) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до ме­ти, визначеної в договорі;

3) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено до­говором;

4) повернути річ після закінчення строку договору в такому са­мому стані, в якому вона була на момент її передання.

Відповідно до ст. 834 ЦК України, користувач має право повер­нути річ, передану йому в користування, у будь-який час до спливу строку договору.

Крім спеціальних прав та обов'язків, користувачеві належать також інші права та обов'язки, характерні наймачу за договором найму (оренди). Так, користувач має право власності на плоди, про­дукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, пе­реданою у позичку (ст. 775 ЦК України); він зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини (ч. 1 ст. 779 ЦК України) тощо.

Відповідальність сторін за договором позички. Як і за договором найму (оренди), за договором позички шкода, завдана третім осо­бам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у позичку, відшко­довується користувачем на загальних підставах.

Але за завдану шкоду може нести відповідальність і позичкода-вець. Дане правило встановлено ст. 780 ЦК України. Позичкода-вець буде нести відповідальність за шкоду, заподіяну у зв'язку з ко­ристуванням річчю, у випадку, коли буде встановлено, що шкода настала внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати. Змінити це положення сторони не вправі, оскільки умова договору позички про звільнення позичко-давця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких користувач не був попереджений позичкодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Розірвання та припинення договору позички. Законодавець розділяє поняття розірвання договору позички (ст. 834 ЦК Укра­їни) і припинення договору позички (ст. 835 ЦК України).

Припинення договору позички можливе як за наявності загаль­них підстав, наприклад, у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), або у разі неможливості йо­го виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не від­повідає (ст. 607 ЦК України), так і на підставах, передбачених без­посередньо гл. 60 ЦК України (спеціальних підставах). Тому договір позички припиняється також у разі смерті фізичної особи або лікві­дації юридичної особи, якій річ було передано в користування, як­що інше не встановлено договором.

Передбачені законом випадки одностороннього розірвання дого­вору позички умовно відносять до другої групи спеціальних підстав його припинення. Вони є правом, а не обов'язком сторін.

Користувач має право повернути річ, передану йому в кори­стування, в будь-який час до спливу договору, тобто достроково. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі.

Позичкодавець вправі вимагати розірвання договору й повернен­ня речі у разі, якщо:

1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана в користування іншій особі;

4) унаслідок недбалого поводження з річчю вона може бути зни­щена або пошкоджена.

Право вимагати розірвання договору, який укладено без визна­чення строку, має також особа, яка стала власником речі, переданої у користування. При цьому користувач має бути повідомлений про розірвання договору заздалегідь, у строк, що відповідає меті по­зички.

Список рекомендованої літератури

1. Лепех С. Поняття договорів позики, кредиту та позички за законодавством України // Актуальні проблеми держави і права. -О., 2002. - Вип. 13. - С 48-50.

2. Прядко О.С. Договори позики і позички: спільне та відмінне // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 2002. — Вип. 34. - 4.1. - С 135-137.

3. Рябко Л. Розмежування понять позички і кредиту // Право України.-2001.-№ 1.-С. 45-47.