46. Поняття суспільного виробництва, його структура

Основу розвитку суспільства становить діяльність його членів, виробництво всього необхідного для життя і розвитку.

Суспільне виробництво - це процес, у якому люди зв'язані певними відносинами, забезпечують усебічне існування цього суспільства та створюють матері­альні блага, необхідні для існування його членів.

Структура суспільного виробництва

1. Матеріальне виробництво - це трудова діяльність суспільства щодо перетворення природи з метою створення пред­метів, що задовольняють матеріальні потреби цього суспільства. Передусім, це їжа, одяг ,житло. Щоб жити людина задовольняє насамперед, матеріальні потреби.

Матеріальне виробництво спрямоване на освоєння приро­ди, навколишнього середовища й у своєму розвитку пройшло три етапи:

• 1-й-до початку XVIII ст. -у ньому провідну роль відгравало аграрне виробництво;

• 2-й - ХVІІІ- середина XX ст. - у ньому найважливіше зна­чення мало промислове виробництво;

• 3-й - із середини XX ст. до сьогодення - у ньому пріори­тетність отримує виробництво знань, ідей інформації.

2. Духовне виробництво - це трудова діяльність суспіль­ства щодо створення предметів, які задовольняють духовні потреби людини.

Особливості духовного виробництва:

• тісно пов'язане з матеріальним виробництвом;

• за своїм змістом більш ідеальне ніж матеріальне;

• існує у трьох основних формах.

1) індивідуальне духовне виробництво - це виробництво, що здійснюється конкретним індивідом (художником, поетом, композитором тощо);

2) масове духовне виробництво - його творцем і носієм є народ (усна народна творчість, казки, пісні, думи тощо);

3) спеціалізоване духовне виробництво - це виробництво, що здійснюється професійними людьми у спеціальних закла­дах (інститутах, академіях).

3. Виробництво потреб - це виробництво умов для за­безпечення якнайкращого зв’язку людини з навколишнім се­редовищем.

4. Виробництво форм спілкування - це виробництво конкретно-історичних способів зв'язку між людьми в процесі їх взаємодії.

Перша форма спілкування - міжродове (внутрішньородове) і міжобщинне (внутрішньообщинне) .Основою їх служили табу, мораль.

Друга форма спілкування — державна, яка доповнюється діяльністю

партій ,громад, рухів, товариств. ЇЇ основою є пра­во, програми, статути тощо.

5. Виробництво людини - це виробництво нових членів суспільства. Воно має два аспекти:

• біологічний (від інтимного та народжений людини до її смерті);

• соціальний (процес соціалізації особистості).

Отже, суспільне виробництво - це форма взаємодії суспіль­ства та природи в інтересах людини й розвитку суспільства, основою якого є задоволення матеріальних і духовних потреб.

47. Соціально-класова структура суспільства

Клас є важливим суб'єктом суспільного розвитку. Класові суспільства виникали понад 5 тис. рр. тому – тоді фінішує пер­вісна історія. Майнове розшарування людей поділяло їх на специфічні групи, які визнавалися ще Платоном та Аристотелем .У кінці XVIII ст. англійські економісти розкрили економіч­ну анатомію класів. Французькі історики й утопісти розглядали історію як боротьбу класів .У марксизмі класи визначаються рівнем розвитку виробництва, а саме : виникають вони з появою приватної власності на засоби виробництва й зумов­лені суспільним поділом праці. У сучасній філософії є різні точки зору на сутність класів.

1. Марксистська. Ознаки класу - причетність до засобів виробництва, місце у певній історичній системі суспільного виробництва, роль у суспільній організації праці, спосіб одержання та частина прибутку.

2. Соціал-дарвіністська. Клас є результатом боротьби за виживання людей у певних географічних умовах (перене­сення законів біології на суспільство).

3. Психологічна. Клас - наслідок розшарування спільності відповідно до рівня інтелектуальних здібностей, чеснот, психологіч­них особливостей.

4. Веберівська. Клас - відносно самостійна група людей, що вирізняється насамперед своїми специфічними інтересами у сфері виробництва, політики та специфічними цінностями.

Класова боротьба в марксизмі вважалася рушієм розвитку антагоністичних суспільств. Абсолютизація її ролі виключала форми класової співпраці і визнавала революції "локомотива­ми історії", тоді як еволюція, поступові зміни принципово недо­оцінювалися. Позиції ортодоксального марксизму заперечені досвідом XX ст. що засвідчує союз класів, єдність суспільства як більш ефективний доцільний, типовий спосіб історичного розвитку.

Поряд із поняттям "клас" (яке вже не відповідає реаліям суспільного життя XX ст.) виникає поняття "страта", що фігу­рує в нових теоріях соціальної стратифікації та мобільності (П. Сорокін, С. Чейз). Страта - соціальний пласт, який виді­ляють за різною сукупністю ознак (рід занять, престижність, розмір прибутку, ставлення до певних соціальних проблем, манери, звички тощо). У сучасних суспільствах виділяють різну кількість страт – від чотирьох до восьми і більше.

Розрізняють відкриті суспільства, де перехід із однієї страти в іншу є реально можливим (приклад сучасної Америки) і за­криті суспільства, у яких такий перехід невідповідає соціальним очікуванням ,заборонений релігією чи законом (приклад давньої Індії). Соціальна мобільність може бути вертикальною ("соціальні ескалатори й ліфти") та горизонтальною (зміна місця роботи без суттєвих надбань чи втрат в економічному плані).

Сучасне структурування суспільства спирається на виділен­ня трьох базових класів: вищого, середнього й нижчого. Такі класи об’єднують декілька прошарків .Вищий клас називають елітою, середній - основою суспільства (у розвинених суспі­льствах він дорівнює 70% громадян). Сьогодні в Україні формування середнього класу оцінюється як засіб, мета й показник успіху державотворення.

Соціальне структурування пов’язане із виділенням соціальних спільностей ( реально існуючих сукупностей індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб’єктом соціальної дії). Всі спільності поділяються на аморфні та групові. Перші – структурно нерозчленовані, нестійкі, з розмитими межами, різнорідні за складом. Соціальні групи – основний елемент структури суспільства. Роберт Мертон визначає соціальну групу як сукупність індивідів, що взаємодіють між собою, усвідомлюють свою належність до цієї групи і є такими з погляду інших. Основні риси групи: взаємодія, членство, єдність( згуртованість). Таким чином, соціальна група виокремлена із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки в межах історично складеного суспільства.

Соціальні групи поділяються на малі, середні і великі; формальні та неформальні; реальні та умовні. Малі групи об’єднують до кількох десятків людей на основі безпосередніх контактів (напр. сім'я) ; середні – до десятків мільйонів людей за стратифікаційною ,функціональною, релігійною та іншими ознаками ( напр. жителі регіону, послідовники певної релігії). Великі соціальні групи є довготривалими, сталими, існують у масштабах усього суспільства. Це класи та нації. Поняття "клас" поступово замінюється поняттям "страта". Нація формується завдяки єдності наступних чинників: географічного, культурного, історичного, антропологічно-етнічного, морально-психологічного та економічного. Нація – духовно-соціальний вид стійкої людської спільності, що склалася історично на певній території, характеризується глибоким внутрішнім чуттям, самоусвідомленням власної належності до певної етнічної групи та спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічного життя.