3.Інформатизація (віртуалізація) постсучасного суспільства

Комп'ютеризація всіх сфер суспільного й культурного життя є одним із найсуттєвіших феноменів сучасного суспільства.

У найбільш розвинених країнах — США, Німеччині, Великій Британії, Японії — кількість комп'ютерів на тисячу мешканців сягнула рівня 250-400 одиниць. Цей рівень поступається таким «хітам» масової культури, як автомобіль (приблизно в півтора рази) та телевізор (вдвічі), але темпи розповсюдження є набагато вищими.

З моменту появи комп'ютера на масовому ринку пройшло близько двадцяти п'яти років. Для досягнення такого ж рівня розповсюдженості, котрий притаманний на початку XXI ст. комп'ютерові, телевізору свого часу знадобилося близько сорока років, а автомобілю — близько семидесяти.

Окрім кількісних показників розповсюдженості, особливу увагу привертає збільшення кількості функцій — способів застосування комп'ютерних технологій. З обчислювальної машини з напівзабутою абревіатурою ЕОМ комп'ютер перетворився на універсальний пристрій фахової діяльності, навчання, розваг та спілкування.

Сучасну культуру часто називають інформаційною, виділяючи такі її характерні властивості:

1) економічні й соціальні функції капіталу переходять до інформації, яка стає головним ресурсом і товаром;

2)центром виробництва, накопичення та переробки знань стає університет;

3) рівень знань, а не власність, стає чинником соціального розшарування; 4) соціальна напруга переміщується з економічної сфери у сферу культури (інформації).

Ключова ознака сучасної культури — тиражування інтелектуального продукту, передача відомостей про нього через друковані видання, телеграф, радіо, телебачення, лекції та семінари, а також через глобальну мережу Інтернет. Новація полягає в збільшенні обсягу не інформації, а комунікації. Тож інформаційне суспільство — не стільки суспільство знань, скільки суспільство комунікацій. Відповідно, соціально успішною персоною є не той, хто більше знає, а той, хто бере участь у більшій кількості комунікацій.

4. Віртуалізація людини: постлюдина як науково-технічний проект

Наприкінці XX століття набула поширення концепція постпюдини, що є спробою перевизначення сутності людини в контексті постмодерного, інформаційного суспільства. Дослідники виокремлюють новий етап еволюції людини.

Людина розумна — одиниця модерного суспільства, ґрунтованого на розумі та науці, нові соціокультурні тенденції продукують новий тип людини. Розмаїті визначення цього типу можна поділити на дві групи:

1. метафоричні, що не заперечують цілісності та універсальності анатомо-фізіологічної сутності людини, але, досліджують зміни у свідомості.

2. революційні, що підкреслюють формування нової істоти — постлюдини, транслюдини через створення віртуального тіла та штучного інтелекту.

Поштовх до обговорення даної тематики дали сучасні технології, насамперед, біо-, нано-, інформаційні технології, розробки в ґалузі штучного інтелекту, кріоніка.

Прихильники другого напрямку отримали назву «трансгуманісти».

5. Трансгуманізм —інтелектуальний рух, що відстоює позицію реальної і нагальної ліквідації старіння та смерті за допомогою сучасних технологій.

Вперше термін «Трансгуманізм» застосував Данте Алігьєрі у «Божественній комедії», а сучасного сенсу воно набуло лише з другої половини XX ст., коли 1957 року біолог Гакслі назвав трансгуманістом людину, яка самовдосконалюється задля оволодіння новими навичками та властивостями.

Значна постать серед представників трансгуманізму — Ф.М. Есфендіарі (1930-2000) — письменник-фантаст, футуролог і філософ, який взяв псевдонім ЕМ-2030 (та заборонив називати себе інакше) і був впевнений в тому, що він у доброму здоров'ї відсвяткує 100-ту річницю свого дня народження, що припадала саме на 2030 рік, що у 2030р. буде переможена старість і в кожного буде прекрасна можливість жити вічно... Але у 2000 р. РМ-2030 помер від раку підшлункової залози та був кріонований.

Головні ідеї трансгуманізму:

• необхідно стимулювати науково-технічний прогрес;

• генна інженерія - найважливіший чинник еволюції людства;

• нейропротезування тобто створення віртуальних аналогів людської свідомості;

• медицина повинна розвивати нові перспективні галузі — приміром, нейрофармацевтику.

Сьогодні ідеї трансгуманізму отримали значне поширення, насамперед, в позанауковому середовищі. Проте наріжні положення цього руху викликають запеклі дискусії.

Критика трансгуманізму ведеться за двома основними напрямами:

а) праксеологічний аспект – принципове заперечення можливості досягти поставлених завдань;

б) етичний – заперечення транс гуманізму з моральних причин.

По-перше, існує загроза загальнолюдським цінностям, правам та свободам.

По-друге, трансгуманізм часто порівнюють з євгенікою (від грецьк. — «хорошого роду», «породистий») — вченням про спадковість здоров'я людини. Євгеніка особливо дискредитувала себе у 30-ті роки XX ст. як провідна ідеологія нацистської Германії. На практиці вона реалізувалася як стерилізація та позбавлення життя «неповноцінних осіб»: психічно хворих, важко хворих, гомосексуалістів, циган, євреїв, в перспективі — всіх неарійців.

Спільне в євгеніці та трансгуманізмі — прагнення втрутитися в геном людини, контролювати природні процеси відтворення людини, селекція людської особистості, що викликає багато заперечень з моральної точки зору.