56. Філософія культури: предмет і напрями

Культура (лат. - "догляд, обробна ґрунту")- багатозначне поняття, є понад 1000 його визначень. Культуру співвідносять із цивілізацією . Цивілізація - пік культури (М.Данилевський) чи її агонія (А. Шпенглер); вищий рівень суспільного розвитку після дикунства та варварства (Ф. Енгельс); культура трактується як прояв духовного життя й сутності людини, а цивілізація - високий рівень матеріальної діяльності (М.Бердяєв); цивілізація - рівень визнання цінності всіх культур (К. Ясперс); інколи ототожнюють культуру й цивілізацію(Ф.Ніцше).

Взагалі виділяють два підходи до культури: вузький та широ­кий. У першому вона постає системою сенсів, цінностей, норм та зразків поведінки, переконань, які поділяються колективно. Тут культура - духовний витвір ,її структурують на знаково-символічний елемент та ціннісно-нормативний.

Широкий підхід до культури тлумачить її як сукупність засобів, способів, форм, орієнтирів взаємодій людини та середовища її існування, що виробляється у спільному житті для відтворення структур діяльності та спілкування. Тоді культуру складає сукупність результатів духовного й матеріального виробництва, культура підноситься над природою, надбудовується над нею. Культура –"друга природа" людини , вона є способом з'єднання двох світів - рукотворного та власне природного. Культура – міра та спосіб оволодіння людини цими світами. Культура-міра реалізації творчого початку людини (оскільки в ній людина створює нове).Часова обмеженість біологічного буття людини долається створенням високих культурних цінностей; людина таким чином набуває безсмертя. Культура, пов’язуючи суспільство та природу, постає як форма самовизначення людини.

Філософія культури ставить питання походження, порівняння, спілкування, розвитку різних типів культури. Традиційним є розгляд відмінностей Сходу та Заходу (М. Бердяєв, П. Сорокін, М. Трубецький та ін.); зіставляються світова та національна культури: континентальні, наприклад Європи й Африки. Розуміння культури як культивування загострює проблему до культур нечисленних народів, "імпорту культури ", проблему формування культурної майстерності, відкритості, обов'язкової турботи про все цінне створене не тільки у визнаних центрах, але й у "провінції" ; проблему механізму культурного синтезу; проблему збереження культури; проблему культури народу; співвідношення культури масової та елітарної.

Зиґмунд Фрейд виявляє суперечність між культурою та життям як вічним двигуном індивідуального й суспільною розвитку. Культурна нормативність обмежує природні потяги чи навіть забороняє; заміщення інстинктивного культурним піднімає людину над твариною, розвиває саму культуру, але може призводити до нещастя самої людини.

Хосе Ортега-і-Гасет обґрунтував взаємопроникність жит­тя та культури: перше забезпечує спонтанний рух і повноту сенсоздійснення, друге-універсальну характеристику буття в різних світах, приєднання розуміння тих світів, які стали людським надбанням, які пов’язують минуле-сучасне-майбутнє.

Ернст Кассирер створив оригінальну філософію культури в праці "Філософія символічний форм" .Символ – формальний синтез чуттєвої різноманітності (модифікація кантівської апріорної форми). Вирішення проблем культури та людського буття зводиться до пошуку формувального принципу, а не до розкриття змісту, що ховається за символічною формою. Так, символ указує на "дещо", що презентує, але це "дещо " є насамперед єдністю функцій самого формоутворення (правила символічного функціонування). Міф, мистецтво, мова - це пра­вила власної граматики . Культура - світ символів.

Великий внесок у філософію культури зробила герменевтика; не психологічний її напрям, а граматично-лінгвістичний (Шлейєрмахер, М. Гайдеггер, Г. Гадамер). Тлумачення текстів є тлумаченням людського буття шляхом інтерпретації символів культури; культурне явище не рефлектується, а тільки інтер­претується.

Філософський структуралізм дав новий метод розкрит­тя сенсу історії, непідвладного самій історичній науці (її пропо­нується відкинути). Культура –сукупність знакових систем (мова науки, релігії ,моди реклами манер тощо). Свідомість існує на перехресті багатьох несвідомих структур людського дуку, тому дослідження культури має бути багаторівневим і цілісним, а його результатом - виявлення цих структур. Символічне визначає соціальну реальність, "структуру правлять світом", "мова гово­рить нами", суб'єкт є "функціонером символічного порядку"

Культурний консерватизм відстоює значущість тра­дицій підкреслює значимість норми для соціальної стабіль­ності .Традиція визначає належність до певного суспільства, стверджує порядок розхитування може призвести до небез­пеки та навіть знищення (це реакція на вседозволеність у куль­турному експериментуванні).

Майбутнє культури обговорюється з екологічних, глобалістичних , комунікативних позицій перебуває є центрі уваги всіх напрямів сучасної філософії.

Культурологія досліджує культуру такою, якою та є; досліджує всіма науковими методами. Філософія культури дає розуміння культури, говорить, якою культура має бути (рівень належного) та оцінює наявну культуру з цієї точки зору; має мету зрозуміти проекти розвитку культури – можливі людські світи.

В сучасному інформаційному суспільстві до поняття культура застосовується діяльнісний підхід (напр., М.Каган) та інформаційно-семіотичний ( Е. Касирер, Ю.Лотман, Х.Гадамер, В. Стьопін). Культура виникає завдяки тому, що розум людини має можливість здобувати, накопичувати, обробляти і використовувати інформацію. Інформація кодується і транслюється в соціумі завдяки спеціальним знаковим системам. Обсяг інформації з часом швидко зростає. Утворюється "другий Всесвіт" – світ інформації, інформаційне середовище, в якому живе людина. В сучасному світі посилився символічний аспект, зміни в свідомості все більше визначають характер змін суспільного життя вцілому.

Найбільш цінною ідеєю майбутнього культури є ідея мультикультуралізму, поєднання культур а базових цінностях та збереження унікальності локальних культур, що презентують повноту історичного буття людини.