58. Аксіологія: поняття цінностей і форми їх практичної реалізації

Цінним є для людини все, що має для неї повну значимість, особистісний чи суспільний сенс. Цінність вимірюється оцін­кою .Аксіологія як наука про цінність має давню традицію.

В античному та середньовічному світоглядах відображені етичні, релігійні, естетичні вияви цінностей (аксіологічна фе­номенологія). Проблему сутності, природи цінностей поставив І. Кант, розмежовуючи поняття буття та блага. У кантівському раціоналізмі сфера природи (необхідності) протистоїть сфері моральності (свободи), практичний розум - теоретичному. Ф Ніцше привернув увагу до проблеми цінностей, виголосив принцип переоцінки всіх цінностей. В. Віндельбалнд, Лотце, Г. Риккерт розглядають цінності як норми, що забезпечу­ють культурну діяльність, підкреслюють таку особливість цінності, як належність (закони ж засвідчують наявне, а не належне). Виявлення нормативності цінності дозволяє уникнути ціннісного релятивізму. У XX ст. аксіологію активно розробляють феноменологи, герменевтики, екзистенціалісти ,що вказує на актуальність та невирішеність проблеми.

Джерелом цінності вважали суб'єкта і його волю, почуття, розумний вибір, емоційні акти любові та ненависті, матеріальні блага .Цінність є орієнтиром і регулятором суспільного буття. Сукупність цінностей скпадає культуру. Цінності мають велике коло функцій: інтеграція, соціалізація, комунікація, організація. Природа цінності - суб'єктивно-об'єктивна: цінність виростає з потреби та набуває ідеалізованих рис, стає взірцем .Людська діяльність є цілепокладальною, саме це об'єднує цінність із по­требою, інтересом.

Потреба - усвідомлення чи перебивання нестатку, інтерес - орієнтація на умови задоволення потреби .Мета - спо­нукання до активності ,що забезпечить задоволення пробле­ми. Цінність завжди містить емоційні переживання: відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, і емоції перетворю­ються на стійкі почуття. Цінність - це одночасно і наше став­лення до об'єктивних речей, і сама річ. Відмінність цінності від цілі : перша є належною і тому духовно піднесеною, ціль - проективно-технологічна. Цінність не характеризується істинністю чи хибністю. Струк­тура цінності знання (про світ), оцінка (чи відповідає дійсним потребам), емоційний компонент.

Механізм ствердження людських цінностей - культура, жит­тя та діяльність. Форми буття цінностей – ідеал, ціннісні орієн­тації, загальнолюдські цінності вищі цінності. Ідеал - визнання абсолютного, досконалого, до якого прагнуть. Ідеалотворчість визначає майбутнє, є обов'язковою для розвитку суспільства, людини; інколи ідеалотворчість обертається ідолотворчістю чи утопізмом.

Ціннісні орієнтації - інтеріоризована система цінностей, ядро структури особистості . Цінносні орієнтації об'єднують у типи (згідно з домінуванням певних цінностей): етизм ,естетизм, ета­тизм, утилітаризм тощо. Загальнолюдські цінності: істина, добро, краса, благо, віра, надія, любов. Вищі цінності відображають фундаментальні потреби людини: здоров'я, сім'я, пра­ця, мир, честь, творчість, спілкування; загальнолюдські цінності є складовою вищих цінностей. Обрані вищі цінності на індиві­дуальному рівні визначають сенс життя.

Історію людства можна досліджувати через змінну ціннісних пріоритетів. Переважаючи в певний період історії, цінності ста­новлять духовну атмосферу суспільства .Соціальні інститути (сім'я, держава ,освіта тощо) транслюють і прищеплюють сус­пільно визнані цінності, забезпечуючи самозбереження й са­морозвиток суспільства .Сучасна цивілізація наголошує на новітніх цінностях: людина як вища цінність життя, толе­рантність, відповідальність.