Tovaroznav_pakuv_mater_i_tari-Sirohman

Сріблястість — місцева пластично деформована ділянка виробу, схожа на тріщину, але без локального поділу матеріалу.

Сколення — відщеплення невеликих шматків пластмаси від виробу.

Сліди витікання — сліди, що виникають на поверхні виробу внаслідок нерівномірності витікання пластмаси.

Слюдоподібна поверхня — луската поверхня виробу, що нагадує слюду.

Сухе місце — наявність на поверхні виробу наповнювача, непросоченого полімером.

Тріщина — локальний поділ пластмаси у виробі.

Холодний стик — наявність слідів підтікання розплаву в місцях їх з’єднання у виробі.

Дряпина — невеликі заглибини на поверхні виробу. «Кишені» застійні — скупчення нерозмішаних компонентів

смоли, помітні на зрізі виробу.

Крейдування — наявність на поверхні виробу сухого «крейдяного» порошку.

Недопресування — дефект, обумовлений недостатнім заповненням форми під час формування виробу.

Відбитки формувальних елементів — відтворення на поверхні виробу дефектів поверхні технологічного виробу.

«Риб’яче око» — невелика кулеподібна маса, яка є наслідком недостатнього змішування компонентів пластмаси, помітна на просвічування.

Зморшкування — дефект у вигляді хвилі в одному чи декількох шарах матеріалу, що армує пластик.

Розшарування — відокремлення деякихшаріводинвід одного. Горбик — невелике локальне підвищення поверхні виробу різ-

номанітної форми (частіше конічної).

191

7

ДЕРЕВ’ЯНА ТАРА

7.1. Характеристика деревини — як матеріалу тари

Однією із давно відомих і досі необхідною для виготовлення тари є деревина, яка застосовується у найрізноманітніших формах. Хоча в деяких сферах упаковки її почали витісняти високотехнологічні матеріали, деревина все ще відіграє важливу роль у виробництві транспортної тари для перевезень крупногабаритних вантажів і крихких предметів будь-яких розмірів, які вимагають жорсткої і міцної упаковки.

Для виробництва тари використовують деревину хвойних і листяних порід. За своєю твердістю вона поділяється на м’яку (липа, ялина, сосна, осика, ялиця, кедр), дуже тверду (самшит, тис) і тверду (дуб, модрина, береза, бук).

Щільність дерева складає від 0,88 до 3,2 г/см3. Важчі види деревини мають більшу міцність, а також кращу фіксацію цвяха, але гірше піддаються обробці (усаджуються, розтріскуються). Виокремлюють чотири групи деревини, яка придатна для виготовлення ящиків, залежно від її міцності і фіксації цвяхів:

•І група включає хвойні дерева з м’якою деревиною і листяні породи із деревиною невеликої щільності — сосна, ялина, кедр, каштан, липа;

•ІІ група — листяні породи з більшою фіксацією цвяхів, але при цьому вони схильні до розтріскування. Тому при використанні цих видів деревини слід застосовувати цвяхи менших розмірів і забивати їх на більш близькій відстані один від одного;

•ІІІ група деревини із середнім ступенем твердості (ясень, в’яз тощо). Такий матеріал має близьку до ІІ групи фіксованість цвяха і міцність, але при цьому менш здатний до розтріскування і найбільш підходить для виготовлення дна та планок ящиків. Така деревина частіше застосовується для виготовлення армованих дротяних і фанерних ящиків;

192

• ІV група деревини найбільш тверда (дуб, клен тощо). Вона важко обробляється і застосовується для виготовлення найбільш міцних армованих дротяних і фанерних ящиків.

Найбільш придатною вважається деревина, яка містить близько 15 % вологи. Розмір сучків на пиломатеріалах не повинен перевищувати третину від ширини дошки. Сучки не допускаються в місцях вбивання цвяхів. Серед інших дефектів, які допускаються лише в певних межах, можна віднести тріщини, щілини, нахил волокон, а також ділянки гнилі і пошкоджені комахами.

Основними матеріалами для виробництва дерев’яної тари є: пиломатеріали, фанера і деревинноволокнисті плити.

Серед пиломатеріалів розрізняють: пиломатеріал з деревини хвойних порід ІІ, ІІІ та IV сортів; пиломатеріал з деревини м’яких порід і берези ІІ та ІІІ сортів; тарні дощечки спеціального розпилювання з деревини ІІІ та IV сортів. Фанера буває: підвищеної водостійкості, склеєна фенолформальдегідним клеєм (ФСФ); середньої водомісткості, склеєна карбамідним або альбуміноказеїновим клеями (ФК і ФБА); обмеженої водостійкості.

Серед допоміжних матеріалів виокремлюють цвяхи, скоби, шурупи, дріт, кутники, сталеву стрічку, клей.

Композит вважається новим матеріалом для транспортної упаковки. У ньому міститься до 80—90 % деревини і 10—20 % зв’язуючих добавок на клейовій основі.

Застосування композиційних матеріалів із відходів деревини, з додаванням різних клейових композицій, дає змогу вирішити багато проблем, пов’язаних з виробництвом тари і упаковки для продукції спеціального промислового і оборонного значення.

В Україні лісом зайнято близько 10 млн га землі, із них 8,6 млн га — промислового призначення. Рівень вирубування деревини в лісах України в основному стабільний — щорічно заготовлюється близько 15 млн м3. За рівнем споживання деревини Україна займає четверте місце в Європі. Повністю використати деревину неможливо, тому що кількість відходів становить половину первинної сировини, а в ряді випадків — до 70 % і вище.

Для зменшення вирубування лісів, розв’язання проблеми утилізації відходів деревини розроблено композиційні матеріали, до складу яких входить 80—90 % деревини і 10—20 % — зв’язуючої добавки на клейовій основі (реактопласти). Деревина з додаванням синтетичного полімеру дозволяє отримати міцний, конкурентоспроможний матеріал з високими експлуатаційними характеристиками.

193

Композиційні матеріали і вироби із них ефективно, повністю або частково, можуть замінити полімерні і металеві вироби. Продукція із деревинно-композиційних матеріалів дешевша від дерев’яної у два—три рази.

Виробництво спеціальної тари з використанням даного матеріалу є ефективним і значно знижує вартість.

Тара із композиційного матеріалу порівняно із деревиною більш легка і міцніша, зберігає стабільну форму і точність розмірів, має велику волого-, біо- і вогнестійкість. Ящики із нового матеріалу можуть мати різноманітні оригінальні конструктивні рішення, вони легші й міцніші дерев’яних, легко і швидко розбираються, компактно упаковуються.

7.2. Основні види дерев’яної тари для продовольчих товарів

За функціональним призначенням виокремлюють тару споживчу і транспортну. До споживчої належать коробки і пенали, а до транспортної — ящики, барабани, бочки, бути, контейнери, ящичні піддони.

Ящики бувають дерев’яні й фанерні.

Багатообігові дерев’яні ящики бувають нерозбірні. Вони поділяються на шість типів (1, 2, 3, 4, 5, 6):

1-й тип — ящики-лотки нерозбірні, відкриті, без планок (№ 1-1,

№ 2-2, № 1-3); 2-й тип — ящики нерозбірні відкриті, щільні або гранчасті

(№ 2-1, № 2-2, № 2-3, № 2-4); 3-й тип — ящики нерозбірні фанерні щільні з кришкою, яка

знімається та закріплюється планкою (№ 3-1, № 3-2); 4-й тип — ящики нерозбірні щільні з відкритою кришкою на

петлях, дощані (№ 4-1, № 4-2); 5-й тип — ящики розбірні щільні з кришкою, яка встановлю-

ється під планку торцевої стінки з одного боку та кріпиться двома болтами з другого (№ 5-1, № 5-2);

6-й тип — ящик складний щільний закритий, на двох металевих стрічках.

Вантажопідйомність багатообігових ящиківзалежитьвідтипу:

¾№1, № 4—1 — до 20 кг;

¾№ 3-1; № 4—2 — до 30 кг;

¾№ 2 (1—3); № 2-4 — до 40 кг;

194

¾№ 3—2 — до 50 кг;

¾№ 5—1 — до 60 кг;

¾№ 5—2 — до 100 кг;

¾№ 6 — до 75 кг.

Нерозбірні дощані ящики для вантажів масою до 500 кг поділяють також на шість типів (1, 2, 3, 4, 5, 6):

1-й тип — ящики щільні з суцільними або збірними торцевими стінками без планок. Призначені для вантажів масою 35 кг;

2-й тип — ящики щільні з торцевими стінками, зібраними на двох планках: № 2-1 для вантажів масою 110 кг, № 2-2 — масою

55кг; 3-й тип — ящики щільні з торцевими стінками, зібраними на

чотирьох планках: № 3-1 — для вантажів масою 200 кг, № 3-2 — масою від 200 до 500 кг;

4-й тип — ящики на трикутних планках. Призначені для вантажів масою 15 кг;

5-й тип — ящики гранчасті з торцевими стінками, зібраними на двох планках: № 6-1 для вантажів масою 200 кг, № 6-2 — масою від 200 до 500 кг;

6-й тип — ящики гранчасті з торцевими стінками, зібраними на чотирьох планках: № 6-1 для вантажів масою 200 кг, № 6 — масою від 200 до 500 кг.

Основними видами дощатих ящиків, які використовуються для упакування, транспортування та зберігання харчових продуктів є: ящики дощані для продукції рибної промисловості; ящики дощані для консервів; ящики дощані для кондитерських виробів; ящики для продукції м’ясної та молочної промисловості; ящики дерев’яні багатообігові для харчових рідин у пляшках.

Із листових матеріалів виготовляють такі види ящиків: ящики ізлистовихдеревиннихматеріалів нерозбірні для вантажів до 200 кг (1-4 тип) і ящики із листових деревинних матеріалів для продукції харчових галузей промисловості та сірників (1-4 типів, 23 номери).

Ящики збиті цвяхами вважаються міцними і застосовуються для перевезення вантажів у складних умовах. Вони виготовляються із м’яких і твердих сортів деревини, попередньо висушеної з метою уникнення деформації, мають велику ударну міцність на стискання та стійкість до пробивання або проколювання стінок. Тара відрізняється великою масою, її важко відкривати, вона волого- і газопроникна, тому для захисту чутливих до зовнішніх дій продуктів при перевезенні вимагається

195

герметична внутрішня прокладка. Існує декілька конструкцій ящиків (№ 1—№ 6) рис. 7.1.

Рис. 7.1. Ящики решітчасті й армовані дротом дощані

Для виготовлення армованих дротом (жорстка тара із суцільними стінками) і решітчастих ящиків (різновид жорсткої тари решітчастої конструкції, стінки яких можуть бути відкритими і мати обшивку) використовуються дуже тонкі пиломатеріали. Додаткова міцність забезпечується за допомогою дроту, який фіксується скобами. Часом частина дерев’яних деталей замінюється гофрокартоном як внутрішня прокладка, яка амортизує продукт, а дріт замінює пластмасова стрічка. Ці ящики мають невелику масу, високу міцність при штабелюванні, легкість ручного або автоматичного складання, зручність вантажо-розвантажувальних робіт і транспортування, а такожможливість швидкого охолодження завдякиотворам.

Недоліками щільних і решітчастих ящиків є: відсутність опору пробиванню і ненадійне штабелювання.

При виготовленні армованої дротом тари потрібне особливе обладнання, за допомогою якого фіксується дріт і планки, а затрати на транспортування становлять значну частину від вартості виробу. Така тара частіше застосовується для перевезення овочів і фруктів. При упакуванні більш важких промислових товарів щити розміщують ближче один до одного і виготовляють із більш товстих пиломатеріалів, а дротяне армування виконуєтьсяна всіх стінках ящика.

196

Армовані ящики (у тому числі решітчасті) складають із тонких щитів, закріплених дротом, який фіксується скобами, а також дерев’яними планками по краях кришки шляхом продівання дротяних петель увідповідні їм петлі, після чого дріт закручується(рис. 7.2).

Рис. 7.2. Армовані ящики (у тому числі решітчасті)

Решітчасті ящики використовують для пакування товарів, більших за розміром порівняно із звичайними дерев’яними. Їх складають за допомогою цвяхів або шурупів, на дні ящика передбачені повздовжні бруски, які дають змогу автонавантажувачу піддівати і піднімати вантаж. Додаткова міцність кутів ящика забезпечується за допомогою сталевої стрічки, яка охоплює весь ящик. Для дуже важких вантажів потрібний ящик більш міцної конструкції, в якій замість цвяхів використовують шурупи або гвинти (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Простий решітчастий ящик

197

Бочки. Бочки з’явилися більше 2000 років тому. В основі їх конструкції лежать декілька важливих інженерних принципів. Клепки зігнуті у двох напрямах, і тара має ідеальну форму, що забезпечує максимальну міцність. Пук є найбільш широкою частиною бочки і дає можливість легко котити її та допомагає поставити вертикально. Днища бочки плоскі, і це забезпечує стійкість при зберіганні, обручі можуть натягуватися у напрямку до пуку. При цьому клепки щільно притискаються одна до одної і бочка не протікає. Біля днища в клепках вирізано паз (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Будова дерев’яної бочки

Бочка відрізняється від барабана тим, що стінки у неї випуклі. Для деяких видів бочок існують спеціальні терміни, наприклад, бочечка — це маленька заливна бочка (37,9 л і менше), також кадка (25,4 л), баддя, яка зверху ширша, ніж знизу, з ручкою або дужкою для перенесення.

Бочки об’ємом (від 3,8 до 227 л) можуть мати різну форму і виготовляються зі декількох видів деревини. Кількість обручів, виготовлених із сталі, дроту або дерева, залежить від розмірів і типу бочки. Бочки поділяють на: заливні (для рідин), сухотарні (сухих продуктів) і фанерно-штамповані (виготовлені із клепок, днищ, склеєних із п’яти шарів шпону). Заливні бочки можуть мати внутрішнє захисне покриття залежно від типу продукту, що в них наливається. Для продукції на водній основі захисне покриття може складатися із воску, для олій рідких — із силікату натрію, а для нехарчових спиртовмісних речовин — клей.

198

Дерев’яні бочки для вина. Вони повинні мати правильну геометричну форму без перекосів, заглиблень та випуклостей. Тому намагаються підбирати деревину однорідного кольору без сучків. Різноколірність свідчить про те, що бочка зроблена з різних порід дерева, а це негативно впливатиме на органолептичні властивості вина, яке в ній дозріватиме або зберігатиметься. Найкращою деревиною для дозрівання вина вважають дуб. Внутрішня та зовнішня поверхні бочки повинні бути чистими, без сторонніх запахів, які не властиві деревині дуба. Остов бочки не повинен бути обвуглений. Сталеві обручі мають бути розміщені симетрично з обох боків.

Під час оцінки якості дубової бочки звертають увагу на клепку. Це зв’язано з тим, що дуб має різко виражену велику текстуру, обумовлену чітко помітними річними кільцями, великими судинами й серцевинними променями, що утворюють на радіальному розрізі (у напрямі радіусів кряжу) світлі смужки, а на тангенціальному (паралельно діаметру кряжу) — темні штрихи. Дуже важливо, як розходяться ті промені, що повинні йти уздовж клепки. Усі розрізи повинні бути радіальними, тоді бочка не протікатиме. Такожзвертаютьувагуна те, як зроблена фаска на денцях.

Щоб зробити 1 м3 клепки на бондарські вироби витрачають 5-6 м3 кругляка, а з 1 м3 клепки виходить 5-7 бочок місткістю 225 л. Для підприємств, які виробляють спиртні напої, необхідні бочки місткістю понад 225 л, а для домашнього виробництва — місткі-

стю 20, 50, 100 л.

Якість бочки значною мірою впливає на якість вина. Це зумовлено взаємодією продукту з дубовою деревиною. Через пори деревини всередину бочки проникає атмосферне повітря, під дією якого в напої відбуваються різні окисно-відновні реакції. Крім того, вино екстрагує частину дубильних речовин. Інші породи дерев можуть надавати вину присмаку гіркоти та аромату смол, деякі бочки надто пористі і в них втрачається багато вина. Під час витримки в дубових бочках рубінові або золотисті вина поступово облагороджуються, набувають тонкого смаку, шовковистої ніжності і складного букета, в якому відчуваються пряні відтінки.

Запропонований спосіб попереднього комбінованого обробітку деревини (ультразвуком протягом 15 хв. і теплом при температурі 125—150 ºС протягом 2 год) забезпечує прискорення дозрівання коньячних спиртів. Поєднання ультразвукової і різних режимів термообробки деревини дуба доцільно використовувати для отримання коньяків і міцних алкогольних напоїв при темпе-

199

ратурі 125—150 ºС (2 год) для марочних, при 170—190 ºС (1 год) для ординарних коньяків, а при 210 °С (20—30 хв) — для бренді.

Піддони. При виробництві піддонів можуть застосовуватися різні види деревини і з деякими дефектами (сучки, сліди гнилі, тріщини, короблення). Деревина, яка застосовується для виробництва піддонів, класифікується відповідно до її виду, механічних властивостей, технологічності. Вона може бути будь-яких типів.

Серед допоміжних засобів для виготовлення піддонів застосовують цвяхи, скоби, болти, шурупи і глухарі (шурупи з квадратною головкою під ключ).

Кількість конструкцій піддонів дуже різноманітна, але серед них виокремлюють три основні групи: одноразового користування, універсальні, багатооборотні. Різновиди піддонів — для складського зберігання і перевезення товарів, а також спеціалізовані, які відповідають технічним умовам. Спеціалізовані піддони повинні відповідати вимогам, визначеним специфікою товару або особливостями транспортування.

Універсальні піддони бувають типу М, який розраховано на десять і більше обігів до першого ремонту і тип L — розрахований для застосування не більше дев’яти разів.

Конструкцію піддонів можна поділити на два розповсюджені типи: двозахідний, який автонавантажувач може підчіпляти лише з двох (протилежних) сторін і чотиризахідний, який можна піднімати вилами підйомника з будь-якої сторони (рис. 7.5).

Зовнішній поздовжній брус

Рис. 7.5. Конструкція чотиризахідного піддону

200