55. Методи формування досвіду суспільної поведінки

Ця група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій.

Педагогічна вимога. Полягає цей метод в педагогічному впливі на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків.

Громадська думка. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою, адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину. Обговорювати чи критикувати треба не особистість вихованця, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства й самого порушника.

Вправляння. Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.

Привчання. Як метод виховання воно ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя і діяльності школяра.

Доручення. Метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, орган учнівського самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків.

Створення виховуючих ситуацій. Цей метод використовують з метою формування суспільної поведінки. Кожна з таких ситуацій передбачає визначення необхідних умов для здійснення запланованого педагогом, продумування ним своїх дій і поведінки в новій ситуації, виникнення в учнів нових почуттів, зумовлених новою педагогічною ситуацією, які породжують нові думки, мотиви поведінки, спонукають до подолання недоліків.

56. Поняття волі. Вольові якості людини

Воля — свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності і поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

За допомогою спонукальної і гальмівної функцій воля дає людині змогу регулювати свої дії і вчинки.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Найважливішими позитивними якостями є цілеспрямованість, принциповість, самостійність, витримка, рішучість, наполегливість та ін.

Цілеспрямованість. Полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями.

Принциповість. Виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дій.

Самостійність. Це вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

Витримка. Виражається в умінні своєчасно стримувати небажані спонукання, дії і вчинки.

Рішучість. Її засвідчують здатність людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обґрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя.

Наполегливість.Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети.

Воля людини характеризується й іншими властивостями — сміливістю, мужністю, стійкістю, дисциплінованістю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комплексу якостей.

Сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості, негативних — її вольову слабкість.

Вольова слабкість людини може набувати навіть хворобливих форм абулії й апраксії.

При абулії (гр. abulia — нерішучість) спостерігається патологічне порушення психологічної регуляції дій.

Апраксія (гр. аргахіа — бездіяльність) — складне порушення довільних цілеспрямованих рухів і дій, зумовлене розладами в центральній нервовій системі.