- •Принципи свідомості активності в навчанні
- •Класифікація методів дослідження: в педагогіці та в психології
- •Методологічні основи навчання
- •Планування психолого-педагогічного експерименту
- •Методи стимулювання навчальної діяльності
- •Тести, анкети, опитування, бесіди, інтерв’ю. Їх особливості.
- •Методи аналізу продуктів діяльності
- •Виховання, самовиховання, перевиховання
- •Методи контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •Теорії особистості
- •Рушійні сили розвитку особистості
- •Закономірності процесу виховання
- •Основні вимоги до уроку
- •Історичний шлях педагогіки і психології
- •Принцип міцності знань
- •Предмет психології. Задачі й принципи психології як науки
- •Шкільні нормативні документи
- •Місце психології в системі наук
- •Система педагогічних наук, зв’язок педагогіки з іншими науками
- •Особистість як соціальна категорія
- •Урок – основна форма організації навчально-виховної роботи в школі
- •Структура особистості
- •Види навчання
- •Проблема розвитку особистості
- •Поняття колектив. Розвиток дитини в колективі
- •Зміст освіти. Професійна орієнтація школярів
- •Роль біологічного і соціального факторів при формуванні особистості
- •Родинне виховання
- •Визначення діяльності
- •Основні форми і засоби навчального процесу
- •Причини невдач у навчанні. Дидактичні засоби боротьби з невдачами у навчанні
- •Види діяльності. Характеристика професійної діяльності вчителя. Функції професійної діяльності вчителя
- •Принципи виховання. Їх характеристика
- •Поняття про спілкування
- •Умови морального виховання. Релігія та мораль
- •Процес навчання. Двосторонній характер навчання
- •Характеристика особливостей спілкування
- •Структура навчального процесу
- •Пізнавальна активність особистості
- •Розвиток особистості. Чинники, що впливають на її становлення
- •Увага. Її властивості
- •Структура процесу засвоєння знань
- •Характеристика відчуттів та сприймання
- •Предмет, завдання педагогіки як науки. Основні педагогічні поняття
- •Пам’ять. Механізми пам’яті
- •Методи навчання. Їх класифікація.
- •Мислення. Види мислення
- •Образи уяви та уявлень
- •Культура спілкування. Функції педагогічного спілкування. Безпосереднє та опосередковане спілкування вчителя з учнями.
- •Загальна характеристика психологічних особливостей особистості
- •Поняття спілкування, педагогічне спілкування. Засоби педагогічного спілкування
- •Емоційно-чуттєва сфера
- •Педагогічна вимога як метод виховання
- •Характер
- •Методи формування досвіду суспільної поведінки
- •Поняття волі. Вольові якості людини
- •Завдання і зміст фізичного виховання школярів
- •Темперамент
- •Методична робота у загальноосвітній школі
-
Поняття спілкування, педагогічне спілкування. Засоби педагогічного спілкування
Спілкування — процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.
Його соціальна функція полягає в тому, що воно є засобом передавання суспільного досвіду. Завдяки спілкуванню утворюються спільноти людей, в яких налагоджується взаємодія і виробляються соціальні норми поведінки.
Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально- психологічних умов для спільної діяльності.
Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. У сфері професійного спілкування вчителя мовлення є професійно-педагогічним, що відповідає таким критеріям: мовному (нормативність,правильність) та мовно-змістовому (точність, логічність, ясність, доступність, доречність, чистота, різноманітність, естетичність). Під педагогічним мовленням розуміють таке мовлення, що характеризується конкретністю, чіткістю та якістю думок, їх логічним ходом, дохідливістю,переконливістю, впливовістю, здатністю викликати в учнів чи студентів відповідні почуття.
Важливим засобом невербального спілкування є експресія, яка виявляється в міміці, пантоміміці, інтонації голосу. Експресія настільки інформативна, що можлива передача складного повідомлення без вживання слів.
Особливо експресивними є губи людини. Всім відомо, що міцно стиснуті губи відображають глибоку задуму, вигнуті - іронію чи сумнів, напіввідкриті - здивування тощо.
Вербальні та невербальні засоби спілкування тісно взаємопов'язані. Експериментально встановлено, що понад 50% змісту інформації передається виразом обличчя, близько 40% - інтонуванням слів і менше 10% - їхнім значенням.
-
Емоційно-чуттєва сфера
Різні форми переживання почуття - емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття - утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання. Вираженням складних відносин між людьми.
Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:
• рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) -тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;
• рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету - ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;
• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).
Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.
Емоційний тон відчуттів - безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи та спонукають людину до їх збереження або усунення (інакше - бажання).
Ситуативні емоції являються суб'єктивною формою вираження ступеня задоволеності тієї чи іншої потреби, що містить оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності, конкретним досягненням в ній, до можливих ситуацій та перспектив задоволення потреб.
До емоційних станів відносять настрої (загальний емоційний фон), афекти (інтенсивні реакції на екстремальні умови, коли людина втрачає здатність до саморегуляції), стреси (реакції на недостатність задоволення життєво важливих потреб, що потребують мобілізації усіх зусиль), фрустрації (реакції на ситуації перешкоди, що виявляються у тимчасових порушеннях зв'язку між свідомістю й діяльністю).