- •Принципи свідомості активності в навчанні
- •Класифікація методів дослідження: в педагогіці та в психології
- •Методологічні основи навчання
- •Планування психолого-педагогічного експерименту
- •Методи стимулювання навчальної діяльності
- •Тести, анкети, опитування, бесіди, інтерв’ю. Їх особливості.
- •Методи аналізу продуктів діяльності
- •Виховання, самовиховання, перевиховання
- •Методи контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів
- •Теорії особистості
- •Рушійні сили розвитку особистості
- •Закономірності процесу виховання
- •Основні вимоги до уроку
- •Історичний шлях педагогіки і психології
- •Принцип міцності знань
- •Предмет психології. Задачі й принципи психології як науки
- •Шкільні нормативні документи
- •Місце психології в системі наук
- •Система педагогічних наук, зв’язок педагогіки з іншими науками
- •Особистість як соціальна категорія
- •Урок – основна форма організації навчально-виховної роботи в школі
- •Структура особистості
- •Види навчання
- •Проблема розвитку особистості
- •Поняття колектив. Розвиток дитини в колективі
- •Зміст освіти. Професійна орієнтація школярів
- •Роль біологічного і соціального факторів при формуванні особистості
- •Родинне виховання
- •Визначення діяльності
- •Основні форми і засоби навчального процесу
- •Причини невдач у навчанні. Дидактичні засоби боротьби з невдачами у навчанні
- •Види діяльності. Характеристика професійної діяльності вчителя. Функції професійної діяльності вчителя
- •Принципи виховання. Їх характеристика
- •Поняття про спілкування
- •Умови морального виховання. Релігія та мораль
- •Процес навчання. Двосторонній характер навчання
- •Характеристика особливостей спілкування
- •Структура навчального процесу
- •Пізнавальна активність особистості
- •Розвиток особистості. Чинники, що впливають на її становлення
- •Увага. Її властивості
- •Структура процесу засвоєння знань
- •Характеристика відчуттів та сприймання
- •Предмет, завдання педагогіки як науки. Основні педагогічні поняття
- •Пам’ять. Механізми пам’яті
- •Методи навчання. Їх класифікація.
- •Мислення. Види мислення
- •Образи уяви та уявлень
- •Культура спілкування. Функції педагогічного спілкування. Безпосереднє та опосередковане спілкування вчителя з учнями.
- •Загальна характеристика психологічних особливостей особистості
- •Поняття спілкування, педагогічне спілкування. Засоби педагогічного спілкування
- •Емоційно-чуттєва сфера
- •Педагогічна вимога як метод виховання
- •Характер
- •Методи формування досвіду суспільної поведінки
- •Поняття волі. Вольові якості людини
- •Завдання і зміст фізичного виховання школярів
- •Темперамент
- •Методична робота у загальноосвітній школі
-
Роль біологічного і соціального факторів при формуванні особистості
Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як біологічний, соціальний та активність самої особистості.
Біологічний фактор психічного розвитку - базові індивідні властивості людини, що виступають основою, вихідним чинником становлення особистості
Біологічний фактор психічного розвитку людини формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому вважається основою, підґрунтям для розгортання психічного розвитку. Даний фактор включає в себе:
-
спадковість (якості, передані індивіду від батьків через генотип),
-
природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного розвитку дитини та процесу її народження. Однією із природжених ознак є задатки. Вони позначаються на динаміці вироблення нових мозкових механізмів, створюють більш чи менш сприятливі внутрішні умови для успішного засвоєння людського досвіду, оволодіння суспільними цінностями в певних галузях і тим самим для формування здібностей та інших психічних властивостей особистості. Але задатки самі не визначають їх змісту і структури),
-
результати дозрівання нервової системи (зростання та формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація нейронів).
Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості
Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.
Соціальний фактор психічного розвитку - сукупність зовнішніх суспільних умов, з якими індивід взаємодіє в ході становлення своєї особистості
Відповідно, залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).
Між обома рівнями вияву соціального фактору існує тісний взаємозв'язок, наприклад, родина як представник мікросоціуму відображає ті цінності та тенденції, які є актуальними для країни.
Соціалізація - процес засвоєння соціального досвіду індивідом, що забезпечує його інтеграцію в суспільство
Індивідуалізація - процес формування специфічних, неповторних ознак та властивостей особистості, що визначають її індивідуальність.
-
Родинне виховання
Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї.
Функції сім'ї складалися на природних та соціальних засадах і наповнювалися певним змістом упродовж усього періоду розвитку суспільства. Виділяють такі функції сім'ї як соціального утворення: біологічну, соціальну й економічну.
Біологічна функція пов'язана насамперед із зародженням, ембріональним розвитком і народженням дитини. Ще більше зростає відповідальність батьків, перш за все матері, за виконання біологічної функції, коли дитина перебуває у стані ембріонального розвитку. Вона — частина організму матері.
Соціальна функція може бути реалізована через створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, підвищення відповідальності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування.
Економічна функція пов'язана із соціальною і передбачає створення належних матеріальних умов для забезпечення своїх дітей житлом, одягом, харчуванням, необхідними засобами для гри, навчання, розваг.
По-перше тут має домінувати, почуття відповідальності молодих батьків за створення власною працею належних економічних умов для забезпечення життя своєї дитини, аби не перекладати це на суспільство, державу.
По-друге, матеріальна забезпеченість дітей повинна бути співрозмірною з конкретними можливостями сім'ї, не сприяти розбещенню "молодого творіння".