46. Методи навчання. Їх класифікація.

Словесні, наочні та практичні методи навчання у діяльності вчителя, викладача взаємопов'язані.

Крім словесних, наочних і практичних методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, вчителі використовують й інші групи методів. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють пояснювально-ілюстративний, непродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький методи навчання.

Пояснювально-ілюстративний метод. За його використання пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель передає учням знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різних ілюстрацій, що забезпечують наочний характер сприймання, усвідомлене запам'ятовування, репродуктивне відтворення, застосування на практиці як зразок та інструкцію.

Репродуктивний метод. Ґрунтується він на репродуктивному характері мислення. Застосовують його, якщо зміст навчального матеріалу є інформативним, принципово новим чи надто складним для самостійного засвоєння учнями. Викладання може відбуватися за допомогою розповіді, бесіди, лекції, вправ тощо.

Проблемний метод. Учитель використовує його для активізації розумової діяльності дітей у процесі проблемних розповіді, бесіди, лекції тощо.

Частково-пошуковий метод. Полягає він у повідомленні педагогом необхідної для самостійного здобування учнями інформації під час знаходження відповідей на поставлені запитання чи розв'язування проблемних завдань.

Дослідницький метод. Передбачає залучення школярів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами і явищами дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки.З огляду на особливості умовиводів методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяють на індуктивний,дедуктивний, традуктивний.

Індуктивний метод. При його використанні засвоєння знань здійснюється у процесі переходу від одиничного до загального.

Дедуктивний метод.Передбачає перехід від загального до конкретного у процесі засвоєння знань.

Традуктивний метод. Полягає в засвоєнні навчального матеріалу від окремого до окремого через установлення подібностей чи відмінностей.

За домінуючою мислительною операцією виокремлюють аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, конкретизацію, виокремлення головного.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Метод навчальної дискусії. Метод забезпечення успіху в навчанні.Метод пізнавальної гри. Метод створення цікавих ситуацій. Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Метод використання життєвого досвіду учнів, студентів. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Методи контролю і самоконтролю у навчально-пізнавальній діяльності.

Ці методи дають змогу перевірити рівень засвоєння учнями (студентами) знань, сформованості вмінь і навичок.

47. Мислення. Види мислення

Мислення — суспільно зумовлений, нерозривно пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, процес опосередкованого й узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу.

Залежно від характеру і змісту задачі, яку розв'язує людина, конкретні процеси мислення мають багато відмітних властивостей. Тому в психології існує кілька принципово різних підходів до класифікації цього процесу: 1) за формою відображення дійсності; 2) за рівнем узагальнення; 3) за характером проблем, що вирішуються; 4) за ступенем новизни продукту розумової діяльності; 5) за розгорнутістю в часі; 6) за характером впливу на емоційну сферу особистості.

За формою відображення дійсності мислення поділяють на наочно-дійове, наочно-образне й абстрактне, які є послідовними ступенями розвитку мислення людини в філогенезі й онтогенезі.

Наочно-дійове мислення. Ґрунтується воно на безпосередньому сприйманні предметів у процесі дій із ними.

Наочно-образне мислення. Це мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі.

Абстрактне мислення. Реалізується воно як мислення за допомогою понять, які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках.

За характером впливу на емоційну сферу особистості виділяють патогенне і саногенне мислення.

Патогенне (гр. pathos — біль, страждання і genesis — походження) мислення. Його зміст становлять роздуми, уявлення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями.

Саногенне (лат. sanitas — здоров'я і гр. genesis — походження) мислення. Свідомо спрямовується на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини.

У психології і психіатрії виділяють ще реалістичне мислення (спрямоване на зовнішній світ) і аутичне мислення (майже відірване від дійсності, що керується лише бажаннями, уявленнями і намірами особистості). Багатство видів мислення свідчить про його велику складність і багатогранність.