ЦІННІСНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

О. В. Радченко

ЦІННІСНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

ЯК МЕХАНІЗМ ДЕМОКРАТИЧНОГО

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

МОНОГРАФІЯ

Харків Видавництво ХарРІ НАДУ

«Магістр»

2009

УДК 342.3: 316.75

ББК 67.99(2)09 Р15

Схвалено вченою радою Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Протокол № 7/138 від 31 серпня 2009 р.

Р е ц е н з е н т и :

В. М. Козаков, доктор наук з державного управління, професор кафедри державної політики та управління політичними процесами Національної академії державного управління при Президентові України;

О. Я. Лазор, доктор наук з державного управління, професор, завідувач кафедри управління персоналом та державної служби Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України;

О. В. Новакова, доктор політичних наук, професор кафедри політології Східноукраїнського національного університету ім. В. І. Даля

Радченко О. В. Ціннісна система суспільства як механізм демократичного Р15 державотворення : монографія / Олександр Радченко – Х. : Вид-во ХарРІ

НАДУ «Магістр», 2009. – 380 с.

ISBN 978-966-390-074-2

У монографії розглядаються актуальні проблеми формування ціннісних засад і механізмів демократичного державотворення, висвітлюються теоретичні та практичні аспекти переходу України від тоталітаризму до демократії, розкриваються базові цінності сучасної демократії.

Для викладачів, докторантів, аспірантів та слухачів вищих навчальних закладів системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, політиків, працівників державного апарату й органів місцевого самоврядування.

.

2

Розділ 3. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ... 185

Розділ 4. ЦІННІСНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА

4

ВСТУП

Характерним політичним трендом кінця ХХ – початку ХХІ століття, що його стимулюють світові процеси глобалізації, стає значне поширення ідейних цінностей ліберальної демократії та розбудова на цій основі демократичних держав. Ця «третя хвиля» (за Е. Тофлером [1+ та С. Хантінгтоном *2]) демократизації нині охопила всі континенти світу і передусім Євразію, зокрема ареал країн колишнього соціалістичного табору.

Водночас ейфорія «кінця історії» (за Ф. Фукуямою *3]) – політичного розвитку людської цивілізації як всесвітнього тріумфу системи ліберальної демократії в нинішніх умовах світової фінансової та економічної кризи, схоже, поступово змінюється на тривожне передчуття народження нової моделі суспільства,

що крокуватиме далі, розвиваючи нові ціннісні засади соцієтального буття та претендуючи на досконалість «постіндустріальних» чи «інформаційних» суспільств.

Тому надзвичайно важливою й вельми актуальною проблемою політичного розвитку сучасної України стає проблема демократичної розбудови її державності. Цілком справедливо сказати, що йдеться про існування України в новітній системі цивілізаційних координат третього тисячоліття, яка актуалізуватиме перед країною досить гострі проблеми на випробування її спроможності «скочити на підніжку поїзда», що вже стрімко набирає рух до нової формації, чи залишитися осторонь, на задвірку світової цивілізації?

Не так вже й давно, в добу «романтизму» новонародженої незалежної Української держави нам здавалося, що достатньо закріпити в Конституції положення про демократичний устрій держави, як демократія, наче магія,

власноруч прийде до українського загалу. Але з часом з’ясувалося, що шлях до справжньої демократії важкий, болісний і тривалий. Логіка цього шляху підкоряється певним законам і закономірностям, приховує в собі ризики і

5

небезпеки, про які ми навіть не здогадувалися. У цілому ми виявилися не готовими осягнути зміст думки про те, що демократизація як процес перетворення суспільства і держави з тоталітарних на демократичні є не вольовим ривком національно-демократичних сил (передусім політико-

управлінської еліти), що витягнуть за собою всю країну, все суспільство. Це – наука, певні теорії та концепції, перекладені мовою практичної політики – кропіткої рутинної щоденної праці всього апарату державних службовців,

всього суспільства. Це – певні правила і процедури руху в політичному просторі, знаючи які тільки й можна дістатися наміченої станції з назвою

«демократія».

Позначені часом нерозуміння законів суспільного розвитку та управлінська «неміч» політиків ускладнюються також «хаотичним станом категоріально-понятійних і методологічних пошуків...» *4, с. 127+ молодої української науки державного управління. Це надзвичайно актуалізує проблемне поле державно-управлінської науки, нового осмислення її базових категорій, у тому числі ціннісних рамок державно-управлінського механізму переходу до демократії, більше відомого як демократичний транзит. Під тиском об’єктивних потреб дедалі множиться дискурс управлінської науки,

одначе й донині все ще немає конче потрібних сьогодні ґрунтовних досліджень з аналізу трансформацій державно-політичного режиму в Україні.

Усе це й обумовлює необхідність теоретичного вивчення впливу ціннісних факторів на характер трансформації політичної системи України.

Посткомуністична політична трансформація є, перш за все, динамічним,

складним та багатовимірним суспільним феноменом. З огляду на історично дуже короткий час, що минув після розвалу радянської імперії, ці процеси ще слабко вивчені. Водночас їх інтенсивність, хаотичність і різноплановість стимулюють наукове дослідження механізмів, чинників і факторів, що визначають сутність і перебіг державотворчих змін. Компаративний аналіз світової практики демократизації дозволить визначити як каталізатори,

6

так і фактори, що гальмують ці процеси. А це є особливо актуальним в пошуку власного українського шляху розбудови демократії.

Зазначимо, що в українській науці закладено, на нашу думку, лише начала концептуальних засад аналізу процесу політичної трансформації як у цілому,

так і її структурних елементів. Проте становлення вітчизняних наукових шкіл у цьому напрямку відбувається стрімко, оскільки в галузі державного

Р. Додонов, В. Корженко, Е. Макаренко, Г. Нестеренко, В. Погосян, Ф. Рудич,

В. Токовенко; у галузі політичних наук – В. Бортніков, В. Горбатенко, І. Кресіна,

В. Кривошеїн, Ю. Мацієвський, М. Михальченко, О. Новакова, І. Патлах,

О. Романюк, О. Фесенко, Ю. Шайгородський, Г. Щедрова; у галузі політичної соціології та психології – О. Боровський, Ю. Борисова, О. Донченко, Т. Дублікаш,

Е. Ковтуненко, Б. Ідрісов, С. Хобта.

Певним доробком автора в цю наукову скарбницю є ця монографія. У ній здійснено спробу пройти логічними стежками сучасного багатогранного наукового розуміння політичного майбуття України та її особливого поступу в широкому річищі загальносвітових процесів демократизації, досконало розібратися в джерелах демократизації: прагненнях демократії і механізмах реалізації функцій демократичної держави, певних типах державно-

політичних режимів й основах цих режимів – відповідних системах цінностей,

цінностях як похідних від суспільних потреб та інстинктів людини і демократичних політичних цінностей, що стають приводним пасом механізму демократичного державотворення, а отже, й у цілому в суспільно-

політичному транзиті від тоталітаризму до демократії. Ключовим елементом в цьому ланцюгу стають цінності. Їх фундаментальне значення,

за визначенням Ю. Борисової, полягає в тому, що «ціннісна проблематика є об’єднуючою для представників усієї системи соціально-гуманітарного

7

знання. Інтерес до аксіологічних феноменів зумовлюється важливим місцем останніх у соціокультурних процесах, і, перш за все, у забезпеченні духовної репродукції і розвитку людини і суспільства» [5, с. 19+.

Україна прагне ввійти в коло демократичних країн і має зрозуміти, що в сучасному світі, який вже виріс із застарілих рамок Вестфальської міжнародної політичної системи, будь-які політичні, соціально-економічні,

культурні чи інформаційні процеси в кожній окремій країні неминуче оцінюються на відповідність міжнародній системі цінностей, закріпленій відповідними документами ООН та іншими міжнародними організаціями.

Іншого вибору, крім демократії, у нас немає. Адже, як зазначив Брюс Жилль: «Демократія можлива не тільки тому, що ніхто досі не продемонстрував кращих альтернатив. Швидше, це можливо з простої причини, що це – та форма урядування, яка постійно еволюціонує. Вона – самокоригуюча (selfcorrecting) система, інших подібних якій немає. І, нарешті, той факт, що демос захотів зробити це, що пересічні люди хочуть бути демократичним – є

найчарівнішим свідоцтвом можливості демократії, що продовжується» *6, с. 126].

Отже, спробуємо разом з Вами, шановний читачу, розібратися, де саме перебуває наша держава на тернистому шляху її руху до демократії, якими шляхами нам слід просуватися далі, які механізми задіяти, та які нові завдання висуває час перед окремим громадянином, державою і суспільством.

Запрошуємо Вас до дискусії, адже саме в них, як відомо, народжується Істина.

8

Розділ 1.

СУСПІЛЬНІ ЦІННОСТІ

ЯК БАЗОВІ РЕГУЛЯТОРИ

СУСПІЛЬНО-ВЛАДНИХ ВІДНОСИН

9

Перший розділ присвячено розкриттю витоків суспільних цінностей як механізму взаємодії людини, громадянського суспільства та держави.

Визначається місце та роль суспільно-політичних цінностей у системі державного управління, обумовлені тим, що жодна політична система, жоден державно-політичний режим не можуть нормально функціонувати без цього феномена, адже світ державного управління, як світ політичного, неможливо уявити собі без політичних цінностей.

Проведено категоріальний аналіз взаємозв’язку дискурсного поля категорій

«цінності» та «держава» і «державний режим», котрий найкраще розкривається через категорію «механізм державного управління».

Виокремлено з категорії «політичний режим» окреме поняття «державно-

політичний режим», необхідність чого обумовлюється пріоритетною роллю держави в процесах демократичного державотворення.

Розкрито, що з глибини тисячоліть феномен цінності має тісне відношення до державного управління, виступаючи одночасно механізмом інституювання влади та держави і механізмом стратегічного цілепокладання сенсу та розвитку державноорганізованого життя суспільства.

Доведено, що конституювання цінностей системно відбувається на рівні взаємодії «індивід – соціум – держава», де цінності виступають загальнообов’язковими нормами соцієтального існування, що формують з сукупності індивідів цілісну та єднісну соціальну систему суспільства. При цьому механізм влади як соціально-історичний феномен є похідним від цінності,

інтересів і потреб людини. Зроблено висновок щодо виникнення інституту державної влади як механізму впорядкування та розподілу цінностей-ресурсів життєдіяльності. Розкрито, що складовою системи цінностей є політична культура, яка виступає визначальним чинником методів, форм і характеру державних режимів.

10