1. Введення дворівневого навчання.

Пропонується ввести два рівні навчання. Тривалість навчання на 1-му рівні має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. На другому рівні підготовки студенти можуть вибирати між навчанням за програмою, що передбачає отримання сту­пеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня, або ж за більш розширеною програмою — на ступінь доктора наук (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років). При цьому передбачається можливість переходу з першої (магістерської) програми на другу — док­торську. В обох програмах основна увага приділятиметься дослідницькій та самостійній роботі.

2. Запровадження кредитної системи.

Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти кредитно-модульну систему обліку навчання, яка здатна працювати в рамках концепції “навчання впродовж усього життя”. Оригінальність та гнучкість цієї системи досягатимуться на основі впровадження кредитів (за схемою ECTS) та узгод­ження семестрів. Це дозволить легалізувати отримані кредити для тих, хто бажає розпочати або продовжити навчання в будь-якому європейському університеті та здобути ступінь у будь-який час протягом свого життя.

Модульне рейтингова система навчання уже започаткована в багатьох вищих навчальних закладах України і дає свій пев­ний позитивний результат. Кредитно-модульна система є важчою. Треба провести певну наукову, методичну роботу, щоб впровадити цю систему, яка є загальноприйнятою і яка забезпечить нашим випуск­никам рівні права з випускниками іноземних навчальних закладів, як цього вимагає Лісабонська конвенція.

3.Контроль якості освіти.

Якість – це головна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Євро­пейському просторі вищої освіти.

Забезпечення якості вищої освіти має міжнародний вимір. Оцінюючи якість, слід враховувати цілі і призначення на­вчальних закладів та їхні програми. Слід досягти гар­монійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору для сту­дентів.

Вирішення проблеми в майбутньому потребуватиме створення на європейському рівні механізму взаємного виз­нання результатів дотримання якості з "акредитацією". Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Ці механізми мають поважати національні, мовні та дисциплі­нарні розбіжності і не переобтяжувати університети. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення академічної мобільності.

На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців. Для здійснен­ня визнання та мобільності можна використовувати вже Існуючі інструменти, а саме: ECTS, Ліссабонську кон­венцію, додаток до диплома, мережу NARIC/ENIC.

Розширення контактів, всупереч політичним реаліям є необхідною передумовою до збагачення культур, кращого розуміння народів. Тож мотиви і стимули мобільності вищої освіти поділяються на:

Економічні – зацікавленість у фінансових прибутках пов’язаних з платою іноземних студентів за навчання, можливість інтернаціональної підготовки випускників ВНЗ як фактор розвитку економіки власної країни.

Політичні - пов’язані з геополітичними інтересами кожної країни, питаннями безпеки, ідеологічного впливу тощо.

Культурні – пов’язані з розумінням місця і ролі національної мови і культури та взаємостосунки з іншомовними культурами.

Педагогічні - зумовлюються завданнями, змістом і функціями вищої освіти.