3. Документи Болонського процесу Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum)

У справі реформування і розвитку національних систем освіти традиційно велика роль належить університетам. Тому Велика хартія університетів - це результат пропозиції, з якою у 1986 р. Болонський університет звернувся до провідних університетів Європи. Ідею складання та підписання такого документа з ен­тузіазмом підтримала наукова, освітянська і політична еліта Європи.

На зустрічі в Болоньї (червень 1987 р.) з нагоди наближення да­ти 900-річчя початку діяльності у цьому старовинному місті пер­шого європейського університету делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів — керівників провідних європейських університетів і представників Ради Європи для роз­роблення проекту Хартії, який було складено в Барселоні у січні 1988 року. Пізніше, у вересні 2001 p., створено Наглядову раду (Observatory ) Великої хартії університетів.

18 вересня 1988 р. під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету, ректори 430 університетів у присутності багатьох представників громадськості, урядовців та духовенства підписали Велику хартію. Цей документ окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети для того, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який стрімко змінюється.

Метою документа стало зазначення найваж­ливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв'язкам між університетами Європи. Однак, оскільки цей доку­мент має універсальну спрямованість, його можуть також підпису­вати університети з інших регіонів світу.

Підписуючи Хартію, університети підтверджують свою на­лежність до академічної співдружності, яка, долаючи політичні та соціальні бар'єри, формує принципи інтеграції Європи в суспільство, що надає всім громадянам необхідні права та свобо­ди, різноманітні порівнювані й адекватні послуги у сфері культу­ри, науки та освіти.

Лісабонська конвенція (1997р.)

Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції, присвячена питання визнання кваліфікацій.

Конвенцію про визнання кваліфікацій про вищу освіту в європейському регіоні, розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить:

- угоди про визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуаль­них кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфі­кація вищої освіти; кваліфі­кація, що дає доступ до вищої освіти); визнання вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);

- положення про компетенцію державних грантів;

- основні принципи оцінювання кваліфікації;

- критерії визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;

- критерії визнання періодів навчання;

- критерії визнання кваліфікацій вищої освіти;

- критерії визнання кваліфікацій біженцю, переміщених осіб і осіб, що перебувають у статусі біженців;

- інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;

- інформацію з питань визнання;

- механізми здійснення;

- заключні положення.

Зауважимо, що не всі країни, які приедайся до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.