3. Реформування вищої освіти України до вимогами Болонського процесу

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Україні важче, ніж будь-якій іншій країні, яка не має таких глибинних традицій у галузі фундаментальної природничої й інженерної освіти, приєднатися до багатьох загальноєвропейських рішень, нівелюючи власні багатовікові напрацювання у цій галузі.

Нині українська освіта має не лише використовувати досвід інших країн, але й пропонуючи європейському співтовариству свої доробки, досягнення, пропозиції, своє бачення проблем; потрібно досягти гармонійного поєднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.

Ці проблеми полягають у наступному:

• Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

• Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до ВНЗ ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

• Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

• Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

• Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

• Складність української система наукових ступенів у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

• Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

• Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

• Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Тож, вища освіта, яка б гарантувала кон­курентоспроможність особистості на тлі глобалізації соціальних процесів у світі, яка б на тривалий час забезпечувала її саморозвиток, потребує певних економічних, соціокультурних і політичних умов.

Здійснений нами аналіз сучасного стану проблеми свідчить, що динамічний розвиток вищої школи України вимагає глибшого вивчення окремих тенденцій і вирішення таких завдань:

• підвищення доступності вищої освіти для молоді і дорослого населення, яке бажає отримати нову спеціальність чи вдосконалити вже існуючу;

• вдосконалення структури системи диверсифікації закладів і освітніх послуг;

• адаптація номенклатури і змісту програм освіти до вимог ринку праці і нових запитів роботодавців;

• завершення переходу до багаторівневої вищої освіти і наближення провідних характеристик вищої школи України та дипломів до європейських і світових стандартів;

• модернізація законодавчої бази вищої школи для вирішення відповідно до сучасних і передбачуваних змін;

• інтенсифікація взаємодії з міжнародними організаціями і вищими навчальними закладами з урахуванням інтеграції до європейського освітнього простору.

Їх слід створювати, водночас реформуючи систему освіти у відповідності із світовими вимогами: раціональність, оптимальність з точки зору світових досягнень, безперервність і системний підхід з урахуванням швидкоплинного роз­витку суспільства, міжнародної спільноти, постійної зміни акцентів у суспільних відносинах, розвитку інфор­маційної бази людства, а також інтересів особистості, ефективність - з точки зору реального впливу на соціаль­ні процеси.

Перелічимо основні принципи реформ щодо модернізації ви­щої освіти України:

1) підготовка висококваліфікованого фахівця, що здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень - студент - фахі­вець (бакалавр, магістр);

2) реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й органі­заційному вираженні, що здійснюється відповідно до таких позицій:

• базовий принцип: самостійність і творча активність того, хто навчається і хто навчає, з метою удосконалення свого фахового рівня упродовж усього життя;

• зміст: гуманістичність, фахова поглибленість і досконалість;

• методи: інноваційні технології;

3) без інтеграції освітньої діяльності в європейський освітній простір сьогоднішня освіта неможлива.

Реформування вищої освіта в Україні стосується насамперед змісту навчання, його інформаційного забезпечення та форм і методів навчання і здійснюється на основі наступних позицій:

• відродження і розбудова національної системи освіти шляхом переходу до гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки фахівців;

• розробка гнучких програм перекваліфікації та безперервної освіти для студентів, визнання рівнів та кваліфікацій інших закладів та систем;

• формування мережі ВНЗ, яка “за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типами навчальних закладів, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожного регіону і держави в цілому”;

• спрямованість діяльності на розкриття потенціалу кожного учасника освітнього процесу;

• посилення впливу вищої освіти на національному та регіональному рівнях;

• піднесення вищої освіти України на рівень досягнень розвинутих країн світу та її інтеграція в міжнародне науково-освітнє співтовариство.

• сприяння міжнародному співробітництву щодо гарантування нового порядку, заснованого на рівноправному міжнародному розвитку.

Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон «Про вищу освіту» та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (уведення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов'язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором.