книга для маши

У с і. Тягнуть-потягнуть, а витягнути не можуть. (Здивовані.)

Ве д у ч а. Покликала онучка собачку Жучку. Жучка не затрималася…

Ж у ч к а. Гав-гав-гав, біжу!

У с і. Жучка за онучку, онучка за бабцю, бабця за дідуся, дідусь за ріпку — тягнуть-потягнуть, а витягнути не можуть. (Дуже засмучені.)

Ве д у ч а. Покликала Жучка кішку.

Ж у ч к а. Мурко, допоможи!

Ве д у ч а. Не йде кішка, лежить-вилежується, не слухає Жучку. Давайте покличемо її всі разом.

У с і. Мурко, йди-но сюди! Не впораються без тебе! М у р к а. Йду, йду!

У с і. Кішка за Жучку, Жучка за онучку, онучка за бабцю, бабця за дідуся, дідусь за ріпку — тягнуть-потягнуть, а витягнути не можуть. (Терпець глядачів і «акторів» уривається, на їх обличчях — відчай від нескінченних невдач.)

Ве д у ч а. Покликала кішка мишку. Мишка пискнула від страху, але все-таки поспішила на допомогу. (Підбадьорює мишку,

заспокоює її.)

У с і. Мишка за кішку, кішка за Жучку, Жучка за онучку, онучка за бабцю, бабця за дідуся, дідусь за ріпку — тягнутьпотягнуть, і витягнули ріпку! (Радіють.)

Рекомендації до гри

Якщо діти хочуть продовжити гру самостійно, вихователеві необхідно допомогти їм надіти атрибути. Для другої гри виконавців ролей можна обирати за допомогою лічилок, загадок або ж оцінюючи виразність наслідування дитиною персонажу. Під час гри необхідно спонукати дітей промовляти ланцюжок: онучка за бабцю, бабця за діда тощо.

Якщо дітей, які бажають «потягнути ріпку» багато, можна запропонувати шапочки інших героїв, які прийшли на допомогу. Гра буде веселою, якщо ведуча під час гри говоритиме приблизно таке:

—Бабусю, вам не важко працювати на городі? Онучка вам допомагає?

—Дідусю, чи часто ви поливаєте ріпку, свій город ? А хто вам допомагав? Що ще росте на ваших грядках? тощо.

Наприкінці гри, коли «витягнута ріпка» лежатиме на землі, вихователеві доцільно запропонувати дітям поводити хоровод нав-

коло такої великої ріпки, улаштувати свято врожаю. Можна запросити гостей, сусідів, щоб вони подивилися, яка красива ріпка виросла на городі, пригостити їх.

ЯК ПОВОДИТИСЯ НА ВУЛИЦІ

Мета: підвести дітей до розуміння залежності будови автомобіля від його призначення, характеру вантажу (фургон, поштовий автомобіль); дати їм деякі знання про професію водія; виховувати повагу до людей цієї професії, бажання опанувати правила поведінки на вулиці; розвивати фантазію, уяву; учити застосовувати особистий досвід в ігрових ситуаціях.

Підготовка до гри: під час прогулянок або на картинках показати дітям різні види транспорту, виділити їх характерні ознаки (схожі та відмінні).

Матеріал: портативний фланелеграф, на якому розмічені: тротуар, проїжджа частина вулиці, пішохідний перехід «зебра». Для театру іграшок на столі розкладені машини: легкові, вантажні (самоскид, панелевоз, фургони: «Молоко», «Хліб», автобус, тролейбус, вантажівка тощо). Установлені фігурки пішоходів — дорослих і дітей (для гумористичних сценок можна використовувати казкові персонажі), світлофор (до нього прикріпляються круги трьох кольорів, які можна змінювати).

Дійові особи:

Ведуча

Світлофор

Водії

Перехожі

Незнайко

Зайчик

клоун

Хід гри

Вихователь дає можливість дітям самостійно домовитися, хто за які персонажі діятиме. Наприклад, один відповідає за світлофор, другий — за машини, що рухаються по правій стороні, третій — за ті, що їдуть по лівій, четвертий — за перехожих, п’ятий — за тварин.

В е д у ч а (у першій грі це буде дорослий, а в повторних іграх — дитина) читає вірші про правила вуличного руху. Діти пересувають фігурки відповідно до тексту.

Упершій грі вихователь створює проблемну ситуацію: як перейти вулицю, якщо на ній немає світлофора, а машини мчаться безупинно? Так виникає потреба дізнатися ще одне, четверте правило.

Ус і. Де ж сигнали світлофора?

(Хто-небудь із дітей виставляє світлофор, сигналить ним.)

В е д у ч а

Найстрогіше червоне світло. Якщо воно горить — Стоп! Дороги далі немає, Шлях для всіх закритий. А блисне жовте око, Іти не поспішай,

Бо жовтий — не зелений, Потрапиш під трамвай. Увага! — і зелений Привітно замигтів, Він — колір найдобріший: Щасливої путі!

Вихователь спонукає дітей до того, щоб вони запитали у наших «пішоходів»: чи запам’ятали вони правила? Ні, звісно, вони не запам’ятали. Тоді всі разом діти нагадують їм чотири правила. (Діти повторюють правила.) Вихователь хвалить дітей за те, що вони запам’ятали їх з першого разу, пропонує під час прогулянки

збатьками, братами і сестрами повторити їм ці правила.

Удругій грі діти від самого початку ставлять світлофор, і тоді умовою переходу буде його сигнал і відповідне правило.

ДРУЗІ ДЛЯ КОЛОБКА

Мета: формувати вміння круговими рухами скачувати грудки пластиліну між долонями; спонукати називати персонажів казки; продовжувати виховувати доброзичливе ставлення до ігрових персонажів; викликати співчуття до них і бажання допомогти; продовжувати розвивати інтерес до ліплення.

Матеріал: ширма, персонажі лялькового театру до казки «Колобок», пластилін, дошки, стека, серветки, вантажна машина на повідці.

Хід гри

Діти сидять перед ширмою.

Ви х о в а т е л ь (сидячи за ширмою, так, щоб його бачили діти). Діти, хто в мене в руках? (Колобок) Хто його спік? (З-за ширми з’являється бабуся.)

Д і т и. Бабуся.

Ви х о в а т е л ь. Кого Колобок зустрів у лісі? (З’являється заєць.)

Д і т и. Зайчик.

Ви х о в а т е л ь. А ще хто? (З’являється вовк.)

Д і т и. Вовк.

Ви х о в а т е л ь. А ще хто? (З’являється лисиця.)

Д і т и. Лисиця.

Ви х о в а т е л ь. Усі хотіли з’їсти Колобка, тому він образився. Стало погано йому одному. Хочеться Колобку з ким-небудь погратися. (Виходить через ширму.) Давайте зліпимо великому Колобкові друзів — маленьких колобків. Вони потім гратимуть, пісні співатимуть, весело їм буде разом!

Вихователь проводжає дітей за столи, демонструє формотворні рухи. Діти формують основу для колобків, скачуючи пластилін між долонями. Вихователь надає індивідуальну допомогу.

Ви х о в а т е л ь. А де ж вічка? Ротик? (Робить їх стекою.) Тепер колобки все можуть бачити і пісеньку веселу співати.

Я — Колобок, Колобок! У мене — рум’яний бік!

Зрадів великий Колобок, що в нього з’явилося так багато друзів, почав стрибати від радості: «Ура! Ура! Ось мої друзі!»

Діти, давайте покатаємо всіх колобків на машині. Саджайте їх у машину. У нас був один Колобок, а стало багато!

Діти разом співають пісеньку:

Машина, машина йде, Машина велика гуде. Колобок сидить в машині — Ой, рум’яний бік!

Він від баби, і від діда, Й від лисиці втік!

Колобок наш з друзями весело співа — Сонечку радіє він, кругла голова!

МУЗИЧНІ ІГРАШКИ

Мета: формувати вміння утворювати дієслова від назви музичних інструментів (барабан — тарабанить); обігравати гру на музичних інструментах за допомогою рухів; закріплювати назви музичних інструментів; спонукати висловлюватися, ділитися особистими враженнями; виховувати дбайливе ставлення до іграшок; сприяти емоційному відгуку на все, що відбувається; створювати гарний настрій.

Матеріал: музичний будиночок, музичні інструменти, іграшковий заєць, лялька-хлопчик.

Хід гри

Ви х о в а т е л ь. Діти, хто в мене в руках? (Зайчик) Привітайтеся із ним.

Зайчик радий усіх вас бачити й запрошує в гості. (Вихователь проводжає дітей до зайчика в гості, діти сіда-

ють на стільчики.)

Ви х о в а т е л ь.

Зайчик цей не простий! Повідомити вам мушу: Зайчик зроблений із плюшу. Має гарний він талант, Бо цей зайчик — музикант!

Зайчик мешкає в музичному будиночку. Чуєте: грає музика? У нього тут багато музичних інструментів. Зайчик говорить, що той із вас, хто відгадає загадку, гратиме на музичній іграшці.

Як же гарно вона грає, Навкруги всіх звеселяє! Має тільки три струни,

Подивіться: ось вони! (Балалайка)

Цю загадку відгадав… (називає ім’я дитини), він гратиме на балалайці.

Вихователь пропонує дитині вийти «на сцену», пограти, а музичний керівник у цей час може підіграти дитині. Діти-глядачі аплодують артистові.

В и х о в а т е л ь. От який музикант! На чому ти грав? Діти, на якій музичній іграшці грав..? Слухайте другу загадку.

Ду-ду-ду, Ди-ди-ди,—

Так співа вона завжди. Паличка тоненька — Твій музичний друг.

Ти дмухни у неї —

Іпочуєш звук. (Сопілочка)

Ви х о в а т е л ь (звертаючись до дитини, яка відгадала за-

гадку). Іди, зіграй на сопілочці, а ми тобі поаплодуємо. На якій музичній іграшці ти грав? Як вона називається? Діти, на чому грав..?

— Діти, а тут, у зайчика, ще багато музичних іграшок!

Що це? (Дзвіночок) А що робить дзвіночок? Дзвіночок дзень-

кає! (Вихователь спонукає до обігравання дзвіночка за допомогою рухів, одночасно примовляючи: «Дзень-ка-є, дзень-ка-є, дзень- ка-є».)

— Що це? (Брязкальце) Що робить брязкальце? Брязкальце брязкає! (Обігравання.)

— Що це? (Бубон) Що робить бубон? Бубон стукає! (Обігра-

вання.)

— Що це? (Барабан) Що робить барабан? Барабан тарабанить! (Обігравання.)

— Тепер я всім роздам музичні іграшки. Що в тебе? А в тебе? тощо.

— Зараз ми всі разом гратимемо на музичних іграшках, і в нас вийде оркестр! (Діти грають у супроводі народної мелодії.) Як весело й голосно в нас виходить! У мене такий гарний настрій! Ой, зараз танцюватиму! Нумо, зіграйте ще раз! Ось як я танцюю!

Я стомилася... І ви стомилися, і музичні іграшки стомилися. Де вони лежали? (У будиночку) Як лежали інструменти? (Акуратно, красиво) Ви теж їх покладіть красиво, акуратно.

Ой, хтось стукає! Хто ж прийшов? Підемо, подивимось. Андрійко (лялька) прийшов. Розкажіть Андрійкові, у кого ви гостювали? У якому будиночку він мешкає? На яких інструментах грали? Як грали? Що робила я, коли ви грали? Вам сподобалося? Тоді давайте всі разом потанцюємо, і Андрійко теж!

БДЖІЛКИ НА РОЗВІДЦІ

(за К. Ушинським, інсценізація Л. Калуської)

Декорації: дерева в саду.

Дійові особи:

Ведуча

Бджілки

Фіалка

Яблунька

Вишня

Тюльпан

Хід гри

В е д у ч а. Настала весна, сонце зігнало сніг із полів. Бруньки на деревах розкрилися й випустили молоденьке листячко. Прокинулася бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг, і визирнули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг і лід, і холодний північний вітер. Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь ясно

йтепло; вибралися вони з вулика й полетіли до Яблуньки.

Бд ж і л к и. Чи немає в тебе, Яблунько, чогось для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.

Я б л у н ь к а. Ні, ви прилетіли зарано. Мої квіти ще заховані в бруньках. Запитайте у Вишні.

В е д у ч а. Полетіли бджілки до Вишні.

Бд ж і л к и. Люба Вишенько! Чи немає в тебе квіточок для бідних бджілок?

В и ш е н ь к а. Завітайте, любі, завтра! Сьогодні ще немає на мені жодної відкритої квіточки, а коли відкриються, я буду рада гостям.

В е д у ч а. Полетіли бджілки до Тюльпана: зазирнули в його яскраву голівку.

Бд ж і л к и. Ой, немає тут ані запаху, ані меду.

Ве д у ч а. Сумні та голодні бджілки вже хотіли додому вертатися, коли враз побачили під кущем темно-синю квіточку. Це була Фіалочка.

Ф і а л о ч к а. Летіть, летіть, бджілоньки, до мене, я відкрию вам свою чашечку, наповнену запашним солодким соком.

Б д ж і л к и. Спасибі, Фіалочко, за доброту твою.

Ве д у ч а. Наїлися, напилися бджілки й полетіли радесенькі додому.

ЯК ГОРОБЦЕВІ ЗАХОТІЛОСЯ ДІЗНАТИСЯ, КУДИ ЗАХОДИТЬ СОНЦЕ

(за твором В. Сухомлинського, інсценізація Л. Калуської)

Декорації: ліс, поле.

Дійові особи:

Ведуча

Горобчик

Соняшник

Сонечко

Ве д у ч а. Сховалося сонце за обрій. Почервоніло небо. Сидить у гнізді цікавий Горобець. Дивиться на червоне небо і думає: «Куди поділося Сонце? Полечу, дізнаюсь». Пурхнув із гнізда

йполетів. Пролетів село, пролетів поле, ось уже й ліс. Пролетів ліс — знову поле. А сонця не видно. Знесилився горобець, упав на землю. Віддихався, підвів голову. Бачить, навколо соняшники квітнуть, повернули свої квітучі голівки на захід. Побачив один Соняшник Горобця та й питає…

С о н я ш н и к. Куди це ти летиш, Горобче, адже ніч надво-

рі?

Г о р о б е ц ь. Хочу дізнатись, куди зайшло сонце.

С о н я ш н и к (усміхаючись). Почекай до ранку. Я розбуджу тебе, коли Сонце зійде. Ти й запитаєш, куди воно заходить.

Ве д у ч а. Заснув Горобець під головатим соняшником. Ось уже й Сонечко показалося з-за обрію. Розбудив Соняшник Горобця.

С о н я ш н и к. Прокидайся, прокидайся, Горобче! Сонечко вже на небі.

Г о р о б е ц ь. Спасибі, Соняшнику, що розбудив, а то б Сонеч­ ко проспав. Сонечку, скажи-но, куди на ніч ти заходиш?

С о н ц е (сміючись). Уночі я спочиваю за далекими горами

йсиніми морями. Не лети до мене, Горобчику, бо ніколи не долетиш!

ПУСТОТЛИВИЙ ДОЩИК

(за твором А. М’ястківського)

Декорації: три ширми-хатки (Зайчикова, Лисиччина, Олен­ чина).

Дійові особи:

Ведуча

Зайчик

Лисичка дівчинка Оленка Дощик