книга для маши

розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги); розвиваються такі важливі фізичні якості, як: швидкість, спритність, витривалість.

Значний вплив мають рухливі ігри на виховання моральновольових якостей. У колективних іграх у дітей формується поняття про норми громадської поведінки, виробляються організаційні навички, виховуються стійкість, сильна воля, витримка. Спільний інтерес, викликаний грою, об’єднує дітей у дружній колектив. Рухливі ігри також впливають на розумовий розвиток дітей, допомагаючи уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи тощо. Виконуючи різні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці з’ясовують здобуті знання про життя, способи пересування живих об’єктів.

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої та малої рухливості.

До ігор великої рухливості належать ті, у яких бере участь одночасно вся група дітей.

Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики).

Характер гри середньої рухливості відносно спокійніший (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети). Активно рухається лише частина учасників гри, а решта перебувають у статичному положенні й спостерігають за діями тих, хто грають. Рухи, що є змістом гри, виконуються в повільному темпі.

Більшість рухливих ігор доступні й корисні дітям різних вікових груп. Перед тим як обрати гру, слід визначити мету, урахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, час проведення, а також погодні умови.

Залежно від підготовленості дітей правила можна спростити або ускладнити.

Визначаючи гру, слід ураховувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього, проводяться ігри будь-якої рухливості. Ураховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добирання ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час доцільніше проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками корисніше проводити на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря.

Для дітей молодшого дошкільного віку добирають ігри з не-

складним змістом. Правил у цих іграх небагато, незначною є також кількість ролей. Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей для того, щоб вони занадто не збуджувались

іне втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти другої молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучати й до виконання ролі ведучого.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, ураховують саме цю властивість їхньої психіки. Наприклад, радять пострибати, як зайчики, пройти тихо, як мишка або котик. Нестійка поведінка й швидка збуджуваність дошкільнят потребують від вихователя спокійного, бадьорого тону. Гру необхідно проводити весело

іжваво.

Тривалість гри для дітей молодшої групи відповідно — 6–8 хв, кількість повторень — 3–5 разів.

Усередній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Тому протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила

івзаємодії дітей поступово ускладнюються. Надмірна рухливість дітей цього віку та їхнє невміння раціонально використовувати свої сили вимагають особливого підходу в дозуванні ігор. Вихователь стежить за тим, щоб рухи чергувалися з короткочасним відпочинком. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи — 8–10 хв, кількість повторень — 3–5 разів.

Удітей старшого дошкільного віку руховий досвід багатший

іце дає можливість ширше використовувати в іграх складніші рухи.

Дітям цікаво грати в ігри, у яких передбачається об’єднання у підгрупи (команди). Вони привчаються в інтересах своєї команди досягати перемоги, виявляти рішучість, спритність, витримку.

Вихователь добирає ігри відповідно до мети, яку поставив: формування певних рухових навичок; виховання витримки, сміливості, організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігають випадковості під час добирання ігор. Успіх гри значною мірою визначається правильною організацією дітей. Перед тим як пояснювати нову гру, слід повторити з дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою — дозування рухів, особливо в іграх із бігом, лазінням, іграх узимку, коли одяг ускладнює рухи. Потрібно стежити за тим, щоб діти не перегрівалися і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри — 10–12 хв.

Народні ігри

Багатющий ігровий матеріал, створений генієм народу для дітей, доводить своєрідність культури нації. Знання цього жанру фольклору одухотворяє дитину, розвиває її мовлення, сприяє кращому розумінню національного образу світу. Веселі ігри та забави з точністю передавались із покоління в покоління, вони спрямовані на умиротворення сил природи, на передавання знань, звичаїв, світосприйняття, моралі. Таким чином, вони сприяли розвитку в дитини національного асоціативного мислення, формували її характер.

Народна гра має більш-менш стійкі правила, що пов’язані

зпобутом та діяльністю людей.

Вігровій діяльності дитини плекаються природні смаки, емоційні відчуття, навички спілкування з природою, риси національного характеру, споконвічні чесноти — працелюбність, пісенність, м’який гумор, воля та інтелект.

Вихователь упродовж перебування дитини в дитячому садку має вдало, легко, принагідно і найдоступніше використовувати народні ігри у спілкуванні з дітьми.

Вігрових та хороводних піснях — синкретичному жанрі дитячого фольклору — слова, мелодія, міміка, танцювальні рухи й драматичні дії тісно поєднуються між собою. Під час першого ознайомлення з новою грою вихователь повинен намагатися передати дітям відчуття ритму, краси образу, барвистості мови.

У народних іграх навчальні завдання часто нібито приховані в підтексті та спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх активність і творчість.

Завдання народних ігор — дати дітям здоровий відпочинок і розвагу, сприяти їхній творчій діяльності та стимулювати розвиток позитивних якостей характеру.

Ігри можна проводити як у приміщенні, так і на відкритому повітрі, під час фізкультурних та музичних занять, після занять, на ранках і вечорах розваг, на екскурсіях і прогулянках.

Вихователь, придивляючись до кожної дитини, повинен визначити, як вона сприймає своє справжнє «Я», який стан «Я» активізовано в цей момент, а також урахувати її психофізіологічне самопочуття, обрати слушний час для гри, уміти зацікавити нею дитину, не знижувати барвистості та емоційної насиченості гри дидактичною метою, вислуховувати дитячі зауваження чи примітки, брати до уваги наявні потреби й запити. Нехай дитина веселиться, радіє і грається.

Сьогодні вихователь має можливість самостійно добирати ігровий репертуар, доповнювати його оригінальними авторськими матеріалами, що за змістом, формою і способом проведення відповідали б бажанням дітей певної вікової групи, стимулювали б їхню життєдіяльність. При цьому слід уникнути незрозумілих для теперішньої дітвори ігор, перенасичених діалектизмами або ж тих, які за наших умов утратили своє виховне значення.

У народній педагогіці визначено дві групи дитячих ігор. Перша група — це спонтанні ігри. Вони виникають самі по собі й часто є наслідуванням дій дорослих. Наприклад, діти «варять борщ» лялькам на обід (кришать березове листя, підливають воду) чи «будують хату» з брусочків, виготовляють іграшкові меблі, одяг (шиють білу сорочку, корсетки, хусточки, сукні); хлопчики плетуть лялькам гамаки тощо.

До другої групи народних ігор умовно належать ігри, спеціально вигадані для розваги. Вони здебільшого містять готові правила, що створювались століттями, шліфувались і виховують у дитини спритність, рішучість, самостійність. Звертаючись до надбань минулого, слід ураховувати найкращі зразки періоду становлення української державності, коли ще була відсутня певна методика дошкільного виховання, але народні ігри завжди займали чільне місце в практичній роботі вихователя. Це різні за формою проведення ігри (колективні, невеликими групами, парами, з м’ячем у різноманітних своїх комбінаціях; на кмітливість, із фантами, з віночком, стрічкою, гілкою та багато інших).

Сюжетно-рольові ігри

Сюжетно-рольовагра—образнагразапевнимзадумомдітей,що розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування ролей.

Дійсність, у якій живе дитина, можна умовно поділити на сферу природних та створених руками людини предметів (речей) і на сферу діяльності людей та стосунків, у яких вони перебувають під час різних видів діяльності. Для дітей дошкільного віку надзвичайно привабливою є навколишня дійсність, особливо світ дорослих. У них з’являється потреба діяти, наслідуючи дорослих, робити все самотужки. Однак, вони не можуть брати участь

у«дорослій життєвій ситуації», оскільки їм бракує відповідних умінь, знань, навичок. Суперечності між прагненням усе зробити самотужки і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі.

Такі ігри пов’язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків, оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності. Удаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.

Сюжетна рольова гра є динамічним феноменом, її розвиток виявляється насамперед у виникненні нових сюжетів — утілених

упевних подіях образних відтворень задумів. Різноманітність сюжетів залежить від масштабу і глибини пізнання дітьми навколишнього світу.

Протягом дошкільного віку сюжети ігор не тільки урізноманітнюються, але й стають тривалішими. Якщо молодші дошкільники розігрують один і той самий сюжет протягом 10–15 хв, то діти середнього дошкільного віку розігрують його упродовж 40–50 хв, а старші дошкільники — кілька годин і навіть днів. Це означає, що діти старшого дошкільного віку збагачують гру новим змістом, надають їй іншого спрямування завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви.

Діти відображають у грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми, суспільну сутність їхньої діяльності («лікар» уважно вислуховує своїх «пацієнтів», призначає «лікування»). Конкретні взаємини між персонажами гри можуть бути різними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного. Іноді вони виявляють ворожість, грубість, жорстокість, що залежить від конкретних соціальних умов життя і виховання дитини.

Поглиблення змісту гри виявляється в розвитку здатності дітей до продукування і втілення задуму. На другому і третьому році життя вони починають гру ситуативно, без будь-якого попереднього плану. Тема її залежить від іграшки, що потрапляє в поле зору, або від того, яка гра захопила однолітків. Такі ігрові інтереси є нестійкими і легко змінюються. На четвертому році дитина починає осмислювати мету гри, однак через інтерес до дії здебільшого забуває цю мету, демонструє невміння узгоджувати свої дії у спільній грі, не завжди розуміє своїх партнерів.

Старші дошкільники заздалегідь обговорюють задум гри, добирають, а іноді самостійно готують матеріал для неї. Ігри їхні триваліші, постійно ускладнюються і доповнюються новими епізодами, фрагментами, образами. Вони виявляють вищий рівень ігрової творчості, комбінування знань, життєвих вражень, отриманих зі спостережень, книг, розповідей дорослих, спілкування з однолітками. Усе це стимулює розвиток почуттів дитини, які у процесі виникнення, обґрунтування, реалізації ігрового задуму ускладнюються, поглиблюються, набувають усвідомленості.

Отже, у процесі сюжетно-рольової гри у дошкільників розвивається здатність до творення і реалізації задуму, який, залишаючись спочатку спонтанним, поступово постає як свідомо задумана тема, реалізуючи яку, діти не тільки механічно копіюють дії дорослих, а відтворюють почуття, переживання, наснажують їх особистісним смислом.

Формування взаємин дітей у сюжетно-рольовій грі

Гра — самостійна діяльність дошкільників. У грі, як і у будьякій творчій колективній діяльності, відбувається зіткнення розуму, характерів, задумів. Саме в цьому зіткненні формується особистість дитини, складається дитячий колектив. При цьому зазвичай спостерігається взаємодія ігрових і реальних взаємин. Якщо дитина захоплена своїм задумом, своєю роллю, тоді ігрові взаємини перемагають. Якщо ж вона байдуже ставиться до гри, то спостерігається протилежне: роль недостатньо впливає на її поведінку, її взаємини з друзями. Тільки та гра, що захоплює дитину, мобілізує її розум і волю, збуджує сильні почуття, може підпорядкувати задуму егоїстичні спонукання, погані звички.

Дитячий колектив у грі формується поступово, під впливом роботи вихователя.

Формування ігрового колективу залежить від змісту гри, багатства задуму, а сам факт створення колективу, у свою чергу, впливає на розвиток ігрової творчості. Уміння організувати гру, домовлятися, розподіляти ролі необхідні для того, щоб вийшла цікава гра. Навіть із достатніми знаннями, багатими враженнями про те, що зображується, задум не втілюється, якщо у дітей не сформовані моральні якості, що необхідні для колективної творчої гри.

Організація дитячого колективу в грі — це і передумова успіху роботи, й один з її результатів. Для того щоб підтримувати і розвивати інтереси дітей, їх активність, самостійність, цілеспрямованість, необхідна організація дитячого колективу, а сформованість, наявність перерахованих вище якостей допомагають установленню дружніх взаємин, набуттю навичок колективних дій. Високий рівень ігрової творчості, багатий зміст ігор, згуртований загальними інтересами колектив — усе це досягається завдяки тривалій роботі вихователів.

Існує два взаємопов’язані шляхи формування дитячого колективу:

•через ігровий образ;

•через виконання прийнятих у групі норм поведінки.

Зодного боку, у грі виявляється культура поведінки, вихована у дітей поза грою. З другого боку, цікавий зміст дитячих ігор сприяє розвитку дружніх почуттів і об’єднує дітей. Така єдність ігрових і реальних взаємин допомагає створити етичну спрямованість поведінки дітей.

Рекомендації для вихователів

З перших днів перебування дитини в дитячому садку важливо привернути її до вихователя, товаришів, полегшити перехід до нових умов життя.

У груповій кімнаті повинна міститися достатня кількість іграшок для того, щоб дитина мала можливість обрати найпривабливішу.

Вихователеві необхідно з’ясувати (за допомогою спостережень), у що полюбляє гратися кожна дитина, як кожний із них ставиться до однолітків, хто вміє гратися разом.

Необхідно створювати умови для індивідуальних ігор, а також для «ігор поруч». З цією метою вихователь повинен сам грати з дітьми.

Початок спільних ігор ще не означає, що дитина дружньо ставиться до товаришів. Їй весело грати з ними, але вона дбає не про них, а про власне задоволення. Завдання вихователя — збудити в грі почуття симпатії.

Робота вихователя щодо виховання у дітей дружніх почуттів повинна розпочинатися з того, що він повинен привчати дітей дбайливо, з повагою ставитися до гри товаришів. Дитина побудувала будиночок, доклавши багато зусиль, щоб зробити його гарним. Вихователь повинен звернути увагу всіх дітей на споруду, запропонувати обережно обійти її, щоб ненавмисно не зруйнувати, обов’язково подати приклад.

Умолодшій, середній групах об’єднанню дітей часто заважає невміння зрозуміти задум товариша, малюки не завжди можуть висловити свої наміри. Важливо це вчасно помітити, допомогти, попередити сварку.

Убільш старшому віці, розмовляючи з дитиною про її поведінку, впливаючи на її свідомість, вихователеві необхідно наводити приклади поведінки улюблених героїв, людей, яких дитина наслідує.

Необхідно спільно обговорювати хід гри, учити погоджувати свої дії.

Соромливі діти потребують індивідуальної роботи. Дитина не наважується взяти участь у колективній грі, хоча їй хочеться гратися, вона покірливо поступається іграшкою, мовчки, але гірко переживаючи образу. Особливо важко зрозуміти дитину, у якої соромливість маскується витівками, а загальмованість інколи перетворюється на зайве збудження. Може здатися на перший погляд, що у невпевнених, боязких дітей недостатньо розвинене самолюбство, але ця думка хибна. Навпаки, соромливість часто

єнаслідком хворобливого самолюбства. Звідси бере свій початок зайва образливість, а іноді навіть агресивність. У міру того, як дитина починає вірити у свої сили, вона позбавляється від цих недоліків.

Для того щоб допомогти малоактивній дитині увійти до дитячого колективу, вихователь повинен знайти їй відповідного товариша, дібрати роль у колективній грі, допомогти добре її виконати і тим завоювати визнання товаришів. Спочатку такій дитині пропонується цікава, але нескладна роль, яка не вимагає організаторських умінь, наприклад, стати листоношею або касиром, але поступово таку дитину слід залучати і до складніших ролей. Ви-

хователь повинен намагатися підтримувати її ініціативу, усіляко схвалювати її, підвищувати її авторитет.

У старших групах вихователь перш за все своїм прикладом навчає дітей різних прийомів організації гри, допомагає у розв’язанні організаторських завдань.

Найскладнішим для дітей виявляється навчитися самостійно і справедливо розв’язувати суперечливі питання, з повагою ставитися до думки товариша, зважати на нього, виявляти самокритичність. У цьому можуть допомогти розмови, бесіди з дітьми під час виникнення таких ситуацій, при цьому вихователеві необхідно бути об’єктивним, спостережливим, справедливим.

Театралізовані ігри

Театралізовані ігри відкривають простір для участі дітей у різних видах самостійної художньої діяльності, сприяють розкриттю і розвитку їхніх художньо-творчих здібностей, збагаченню мистецьких знань, виробленню естетичного смаку тощо.

Театралізовані ігри — це розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів.

Театралізовані ігри охоплюють:

•дії дітей із ляльковими персонажами або дії за ролями;

•літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів та ін.);

•образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);

•музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо).

Кожна складова частина дитячої художньої діяльності має свої виражальні засоби і відповідні можливості для самовираження особистості, а в комплексі вони створюють театралізовану гру.

До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів.

Гра-драматизація

Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мовлення героїв визначаються

текстом літературного твору. Гра-драматизація відбувається за заздалегідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно запам’ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими вони є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення — рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, у якій наслідується побачене в житті.

Етапи гри-драматизації

1)підготовка до гри-драматизації (читання або розповідання тексту вихователем; прослуховування тексту в звукозаписі; бесіда з дітьми про особливості характерів головних персонажів; переказування змісту тексту, під час якого діти закріплюють у своїй пам’яті послідовність подій, що відбуваються, прямої мови персонажів та ін.; переказування за виконаними дітьми ілюстраціями, сюжетними малюнками та ін.;

2)збагачення знань дітей про персонажів та події, про які йдеться у грі; вправляння у виразному читанні тексту; підготовка атрибутів і декорацій. Досягненню цієї мети допомагають спеціальні ігрові вправи, спрямовані на пошук і розвиток виражальних засобів (імітаційних рухів, почуттів, ходи, міміки та ін.), необхідних для створення образу;

3)власне гра-драматизація, у якій розвиваються творчі здібності дітей.

Перед початком гри-драматизації з дітьми молодшого дошкільного віку вихователь кілька разів читає текст, а потім організовує своєрідну драматизацію: знову читає твір, а діти, прислуховуючись до тексту, виконують певні дії.

З часом вони запам’ятовують вірші, уявляють себе в певній ролі, намагаються самостійно відтворювати текст. Далі організовують гру-драматизацію у формі настільного театру: вихователь показує можливі для конкретної ролі ігрові дії. Після цього діти виконують ролі персонажів твору. Усе це сприяє розвитку у дошкільнят дружніх взаємин, вихованню дисциплінованості, організованості тощо.

Уже в середній групі дитина повинна вміти змінювати інтонацію залежно від особливостей образу, емоційно відтворювати діа-