10. Забуття – доля великих?

Не кожний діяч культури міг стати виразником настроїв сво­го часу, його «візитною карткою». Разом із Дмитром Бортнян­ським й Артемієм Веделем Максим Березовський увійшов до іс­торії української музики як яскравий представник бурхливої, переломної для всієї світової культури епохи, що знаменувала перехід від бароко до класицизму.

У біографії Березовського, якщо порівнювати її з життєпи­сами інших українських композиторів вісімнадцятого століття, чи не найбільше «білих плям». Припускають, що він народився 1745 року в місті Глухові. Напевне, початкову музичну освіту майбутній композитор здобув у Глухівській музичній школі. Цей заклад готував професійні кадри для Санкт-Петербурзької придворної співочої капели. За характером музично-педагогіч­ної діяльності це була школа мистецтв – перша та єдина на той час у Східній Європі. Безперечно, Березовський здобув ґрунтов­ну музичну освіту, адже його подальша доля пов’язана із Санкт-Петербургом і придворною співочою капелою.

Тоді в капелі працювало кілька видатних українських музи­кантів. Її членом був і граф Олексій Розумовський, майбутній фаворит і чоловік імператриці Єлизавети Петрівни. Брат Олексія, Кирило Розумовський (у недалекому майбутньому – гетьман України), був великим шанувальником музики, меценатом і, за свідченнями сучасників, усіляко підтримував своїх земляків при дворі. Існує версія, що Березовського привіз до Санкт-Пе­тербурга саме Кирило Розумовський. Хай там як, але з п’ятдеся­тих років вісімнадцятого століття ім’я Максима Березовського значилося в списку музикантів Петра Третього.

Великий князь Петро Федорович, який став імператором у 1762 році, отримав у подарунок від своєї тітки, імператриці Єлизавети, маєток. Петро Третій захоплювався музикою й не­погано грав на скрипці. Біля свого палацу він звелів збудувати «Оперний дім», куди для постановок наймодніших тоді італій­ських опер запрошували відомих співаків з Італії. Саме тут уперше виступив як оперний співак (тенор) чотирнадцятирічний Максим Березовський.

Уже із середини шістдесятих років він став визнаним майстром, твори якого із захопленням сприймали знавці та двір. Однак молодий музикант розумів, що треба завойовувати визнання в Європі.

1765 року Березовський виїхав до Італії в Болонью, де на той час процвітала Філармонічна академія. Ідейним наставником цього закладу був Джованні Мартіні, учитель Моцарта, а потім і Максима Березовського. Після атестаційного іспиту компози­тор покинув Болонью й вирушив у подорож Італією. Тут він познайомився з графом Олексієм Орловим, який звернув увагу на обдарованого музиканта й частенько замовляв йому музичні твори. 1775 року Березовський виїхав па батьківщину на одному з кораблів графа.

Про діяльність композитора в останні два роки життя майже нічого не відомо. Знаємо лише, що після повернення з Італії Березовського зарахували до придворної співочої капели «без ви­значеного заняття». Очевидно, він писав пісні для хору, з яким працював.

Березовський, найталановитіший український композитор вісімнадцятого століття, помер у розквіті життя в самоті та бідності. Його передчасна смерть не викликала жодного відгуку в музичному середовищі, яке неодноразово використовувало

430 слів За К. Зоркіною