4. Лики вінценосних дочок Ярослава Мудрого

До наших днів дійшли фрескові зображення родини Яросла­ва Мудрого на стінах Софії Київської.

У Ярослава було три дочки й чотири сини. Династичні зв’яз­ки князів Київської Русі можна легко уявити. Перша дочка Ярослава Мудрого – Єлизавета. З нею була пов’язана знамени­та лицарська історія. У Єлизавету закохався варяг із князівської дружини й попросив у батька її руки. Ярослав сказав, що може віддати заміж свою дочку тільки за князя. Тоді цей варяг най­нявся у візантійське військо, став на його чолі й завоював острів Сицилію. У віршах, які дійшли до наших днів, він писав, що здійснив великі подвиги, а руська діва не звертає на нього уваги.

Трохи пізніше у варяга закохалась імператриця Візантії Зоя, але він не відповів взаємністю на її любов. Тоді імператриця кинула варяга в підземну в’язницю, але його військо повстало й звільнило лицаря. Після цього варяг повернувся до Скандина­вії (Норвегії) і вбив короля, свого брата. Як король, Гаральд Су­ворий нарешті зміг одружитися з Єлизаветою.

Друга дочка Ярослава Мудрого, Анна, королева Франції, справляла дуже сильне враження на сучасників, тому що була ос­вічена. Її чоловік, французький король Генріх Перший, був не­письменний і на документах ставив хрестик; вона ж писала – Анна, королева Франції. Анна Ярославна привезла у Францію Євангеліє, що й дотепер зберігається в Реймсі (у цьому місті й саме на цьому Євангелії королі давали присягу). Особистим лицарем Анни був граф Бодуен. Цей лицар у Першому хрестовому поході відвоював Єрусалим у мусульман і став єрусалимським королем. Там він увів культ Анни. На початку тринадцятого століття в Єру­салимі послів зустрічали з надзвичайною пишністю, як близьких родичів. Вони були дуже здивовані. Анна стала центром лицар­ського гуртка, і французькі філологи знайшли у французькому лицарському епосі, зокрема в «Пісні про Роланда», опис київ­ських ландшафтів. Мабуть, королева розповідала про Київ і ці оповідки знайшли відображення в лицарському епосі Франції.

До речі, є напівлегендарна версія про те, що Софію Київську врятував французький письменник Ромен Роллан. За радянських часів Софію Київську і Михайлівський собор хотіли знищити й створити вище Хрещатика урядовий центр. Тоді відомий ре­ставратор Барановський звернувся до Ромена Роллана, і той у відповідь надіслав листа Сталіну. У посланні «вождю народів» було сказано, що Софія Київська нерозривно пов’язана з коро­левою Франції і французька інтелігенція просить не знищувати найдавнішу пам’ятку. Можливо, це і врятувало її для нащадків.

Третя дочка Ярослава Мудрого, Анастасія, була дружиною угорського короля Андрія І. Вони поховані біля озера Балатон, де й дотепер стоїть капела.

Софія Київська – місце паломництва туристів з усього світу, місце нашої давньої слави.

397 слів За С. Кримським

5. Гавань у степовому океані

Софія Київська – пам’ятка світового значення, як афінський Парфенон і римський Колізей. Справа ось у чому: зазвичай християнські церкви будували до якогось релігійного свята або вшанування святих. Однак такої християнської святої, як Софія, до п’ятнадцятого століття не було. Це просто образ мудрості. Рідкісний, особливий випадок, щоб до п’ятнадцятого століття християнська церква називалася ім’ям Софії.

Власне, можна говорити про певну паралель між афінським Парфеноном і київською Софією. Подібно до того, як афінський Парфенон збудовано на місці історичної битви з персами, київ­ську Софію збудовано на місці історичної битви з печенігами, після якої ці кочівники взагалі зійшли з історичної арени. Як Парфенон присвячено богині мудрості Афіні, так і київський храм присвячено Софії, тобто мудрості.

Чому саме в Києві був зведений храм Софії? Київська Русь, і відповідно Київська держава, народилася на березі великого степового океану. Уявіть собі Великий Степ, що починається бі­ля Великої Китайської стіни: стени Монголії, степи Середньої Азії, степи Прикаспію, степи Уралу. І саме степами України й Угорщини він закінчується біля Альп. Великий Степ, що охоп­лює два континенти! Цей Степ був етнічним казаном, що весь час «вихлюпував» хвилі навал кочівників.

Один церковний письменник п’ятнадцятого століття написав про православні храми: «Тихі гавані безкрайніх степових про­сторів з їхніми нерозв’язаними проблемами». Храм як гавань у степовому океані!

Коли ми дивимося на храм зовні, усе читається як текст, бук­вально все має свій зміст. Скажімо, тринадцять куполів. Три­надцять апостолів, чи то включаючи Христа, чи то включаючи Іуду (адже він теж був апостолом, обраним самим Христом). Тринадцять руських племен – поляни, древляни, кривичі, угли­чі, в’ятичі... Тому саме тринадцять куполів.

У п’ятому столітті нашої ери в Римі один чернець підрахував, що в десятому столітті (тобто на початку другого тисячоліття) буде кінець світу. І ось що цікаво: п’ять століть у Європі знижу­вався рівень економіки, гроші вкладали в церкви й монастирі. І тільки в десятому столітті стало зрозуміло, що Страшний суд не настав. Він був перенесений у майбутнє, що, певне, виявилось ілюзією. Насправді Страшний суд був розтягнутий у часі. Адже в другому тисячолітті загинуло чотириста мільйонів осіб, тобто стільки, скільки жило в десятому столітті. За минуле тисячоліття жодну велику соціальну проблему не вирішено: проблему бід­ності, безробіття, злочинності, молоді. Ані соціалізм, ані капіта­лізм не вирішили цих питань.

Скажете: а науково-технічний прогрес?.. Вернер Гейзенберг, найвідоміший лідер сучасної науки, сказав: «Науково-техніч­ний прогрес – це спосіб зробити пекло більш комфортабель­ним для життя». Адже техніка вирішує ті самі проблеми, що й викликає.

Нині Софії Київській майже тисяча років, вона прикрашає місто на пагорбах, захищає його своєю мудрістю й святістю.

400 слів За С. Кримським