30. Вишивка: мистецтво і традиція

Вишивка є одним із найулюбленіших і найпоширеніших видів рукоділля. За старих часів на Русі всі жінки володіли цим мистецтвом. Вишивка була пов’язана зі стародавніми звичаями й обрядами українського селянства. За допомогою голки й різ­них ниток українські жінки перетворювали просту тканину на витвір мистецтва.

Дівчинка восьмилітнього віку починала готувати собі прида­не й до п’ятнадцяти-шістнадцяти років повинна була мати свят­ковий і буденний одяг, скатертини, рушники, яких мало б виста­чити на декілька років. Готували рушники, якими одаровували на весіллі рідню жениха й почесних гостей. Перед весіллям улаштовували виставку виробів, а за їхньою кількістю та якістю визначали майстерність і працьовитість нареченої.

Мистецтво вишивання має багатовікову історію. У давні ча­си, коли люди жили роз’єднано, кожен народ, а іноді й невелике селище мали свої особливості у вишивці й інших видах народної творчості. З покоління в покоління майстрині відпрацьовували й поліпшували узори й кольорову гаму, створювали зразки ви­шивки з характерними національними рисами.

Сучасну вишивку можна використовувати для прикрашання дитячого й жіночого одягу, а також побутових речей: фіранок на вікна, серветок, наволочок, килимків і панно, рушників, фарту­хів, сумок, сувенірів тощо.

Отже, вишивка – це мистецтво прикрашати тканину. Протя­гом століть вишивальниці експериментували з відповідними матеріалами, розвиваючи й удосконалюючи своє мистецтво, черпаючи натхнення в навколишньому світі, у мистецтві, в ор­наментах інших часів і культур. Вишивку використовували для багатьох цілей: щоб увічнити пам’ять про події приватного або суспільного життя, для висловлення різних політичних або духовних ідей, щоб продемонструвати статус, розповісти яку-небудь історію або прославити красу природи.

Є в Україні символи, у яких вишивка відіграє важливу роль. Наприклад, вишитий рушник в Україні – здавна неод­мінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новона­роджених; з рушниками проводжали людину в останню путь. Підчас будівництва нового дому рушниками піднімали сво­лок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обхо­дилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запо­рукою вірності. Рушником зв’язували руки нареченим, бажаю­чи їм щасливої й міцної сім’ї.

Останнім часом усе частіше можна побачити людей в україн­ських сорочках. їх одягають у дні релігійних і національних свят, на наукові конференції та громадські зібрання. Певне, сучасні українці інтуїтивно відчувають, що їм бракує таємних символів, які гармонізують життя.

Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні вподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віко­вічні традиції, які єднають нас із нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.

412 слів З енциклопедії