30. Одержимий

Чи здатний він був триматися помірковано, поводитися ла­гідно й спокійно, розмовляти без екзальтації? Мабуть, ні! Я ба­чив його тільки тоді, коли він був або сповнений обурення й гні­ву, або захоплений людиною, річчю, твором мистецтва, справою.

У сентиментальному й чулому настрої він починав декламу­вати, тоді не говорив, а наче розлого виспівував. Збентежений, говорив уривчастими фразами, кидав окремі слова, вигукував.

На відвідувачів музею, коли він у ролі екскурсовода водив їх по експозиційних залах, показуючи картини, меблі, порцеляну, а довга паличка правила йому при цьому за шпагу, справляв над­звичайне враження. Його експресія, драматичність викладу їх потрясали. Кожен стілець, шафка, теракотова статуетка, ескіз ландшафту, малюнок ставали подією, приводом для захоплень або вибухом гніву. Те, як він рухався й промовляв, кожен рух і кожне слово були подібні на пафосний урочистий обряд, на ви­хід короля-сонця, багатобарвну театральну виставу, уривок із давньогрецької трагедії в камерному виконанні.

Картини, порцеляна, меблі правили за декорації. На їх фоні виступав Гуля. Він був у центрі. Усе інше було лише додатком, аксесуарами, які краще й виразніше давали змогу його бачити. Щоб залишатися до кінця самим собою, йому бракувало лише двох речей, котурнів і театральної трагічної маски.

Після огляду, закінчивши водити відвідувачів по залах музею, він стояв, спираючись на паличку, блідий і виснажений, одкидаючи з лоба пасма чорного волосся. Витягнувши хустинку, Ґуля витирав з обличчя краплі поту.

Робітники металургійного заводу, які приходили до музею, прибиральниці з облвиконкому або якої-небудь іншої великої установи, літні жінки із сивим волоссям у червоних хустках, приведені жінкою-організаторкою, яка називала їх «дєвочками», підходили до нього, щоб особисто висловити подяку за відчуте потрясіння. Тиснули йому руки, записували просторі відгуки в музейну книгу для вражень.

Ґуля був людиною однієї думки, єдиної ідеї: мистецтво над усе. Мистецтво – недоторканне. Мистецтво епох Середньовіччя й Відродження, ікони й портрети з часів козацького бароко, Візантія й Голландія були для нього етапами вічності. З’явля­ються й руйнуються держави, виникають і зникають народи, у світі відбуваються війни й революції, докорінно змінюється хід історії, але незмінними залишаються черепок глини з мальова­ним орнаментом, уламок цегли від будівлі, шматок вапна з блі­дими слідами рожевої фарби, мініатюра на пергаменті, полотно картини. Усе зникає, лише твір мистецтва перебуває незмінним.

Ґуля вірив: його місія, як уповноваженого Комітету охорони пам’яток, саме й полягає в тому, щоб забезпечити збереженість мистецьких творів. Свою професію, розписку у відомості на одержання зарплати він розглядав як необхідні складові свого високого покликання, свого месіаністичного призначення – зберегти пам’ятки мистецтва від знищення.

З твердою впертістю, з фанатичною непохитністю, з терпля­чою наполегливістю вік робив свою справу.

103 слова За В. Домоптовичем