До складу вiдрахувань на соцiальне страхування вiдносять витрати на пенсiйне забезпечення, страхування на випадок безробiття, соцiальне страхування персоналу пiдприємства, страхування вiд нещасних випадкiв на виробництвi, медичне страхування та iнші види в установленому порядку за тарифами у процентах до фонду оплати працi.

До складу елемента «амортизацiя» вiдносяться витрати з нарахованої амортизацiї основних засобiв, необоротних матерiальних активiв, нематерiальних активiв за обраним методом i нормами вiдрахувань.

До iнших вiдносять такi витрати, котрi не вiдображенi у попередніх елементах (витрати на вiдрядження, на послуги зв’язку, матерiальна допомога, плата за розрахунково-касове обслуговування в банках, орендна плата, податки тощо).

За статтями калькуляції витрати подiляють на: прямi матерiальнi, прямi трудові витрати та iншi прямi (сировина й основнi матерiали, заробiтна плата працiвникiв, втрати вiд браку, витрати на освоєння нової продукції, загальновиробничi витрати).

Склад статей калькуляції визначає пiдприємство—виробник продукцiї з таким розрахунком, щоб можна було контролювати формування собiвартостi продукцiї й отримати максимальний обсяг корисної iнформацiї для менеджерів. Для промислових пiдприємств класифікація витрат за статтями дозволяє взяти пiд контроль витрачання ресурсiв, органiзувати збiр даних про витрати за центрами i сферами відповідальності.

Iнші наведені класифiкацiї також мають певне локальне значення i використовуються в мiру необхiдностi.

Взагалi вважається, що такий об’єкт облiку, як собiвартiсть, вимагає всебiчного контролю, оскiльки фiнансовi результати значною мірою залежать вiд полiтики адмiнiстрації щодо формування витрат і нацiленостi колективу на їх зниження. Існує закономiрнiсть: зниження витрат за iнших рiвних умов призводить до зростання прибутку. Отже, основним фактором збiльшення прибутку є зниження собiвартостi, а зусилля виробничого персоналу спрямовуються на найбiльш рацiональне використання ресурсiв.

2. Облік прямих витрат

Прямi витрати вiдносяться безпосередньо на виробничу собiвартість продукції (робіт, послуг), оскiльки вони є технологiчно необхiдними i за допомогою документування фактiв

144

витрачання ресурсiв завжди можна визначити, на який вирiб вони списанi.

До прямих витрат відносять:

–прямi матерiальнi витрати (сировина, основнi матерiали, що складають субстанцiю готового продукту /цукровий буряк — для отримання цукру, цегла — для спорудження будинку, лiсовi матерiали — для виробництва меблiв тощо/, купiвельнi напiвфабрикати i комплектуючi вироби; допомiжні матерiали; паливо

йенергiя, якщо їх можна вiднести до певних виробiв);

–прямi витрати на оплату працi (заробiтна плата працiвникiв, зайнятих у виробничому процесi з випуску продукції, виконання робiт чи послуг, якщо її можна безпосередньо вiднести на певний вид продукцiї, робiт чи послуг);

–iншi прямi витрати (вiдрахування на соцiальне страхування, втрати вiд браку, амортизацiя тощо).

Витрати виробництва означають зменшення активiв або збільшення зобов’язань, тому, деталiзуючи цю економічну категорію, можна зазначити перелiк операцій, якi стосуються:

1. Зменшення активiв (списуються на витрати):

–списання сировини i матеріалів на виробництво;

–уцінка запасiв (сировини, матерiалiв, готової продукцiї тощо);

–нестача запасiв (сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, товарiв, малоцiнних та швидкозношуваних предметiв, готової продукцiї, крадiжки запасiв та ін.);

–нарахування амортизацiї, зносу малоцiнних необоротних активiв;

–списання основних засобiв, нематерiальних активiв, МШП, що стали непридатними і не використовуються в господарствi;

–визнанi економiчнi санкцiї (штрафи, пенi, неустойки, що підлягають сплатi чи сплачені);

–нарахування резерву сумнiвних боргiв, списання дебiторської заборгованості.

2. Збiльшення зобов’язань (вiдносяться на витрати):

–нарахування заробiтної плати;

–нарахування податкiв, зборів та обов’язкових платежiв;

–вiдрахування на страхування;

–транспортнi витрати;

–послуги сторонніх органiзацій (юридичних, аудиторських, консалтингових тощо);

–плата за оренду, послуги зв’язку, оплата комунальних, рекламних та інших послуг.

145

Витрати виробництва пiдлягають групуванню та вiднесенню на центри витрат (цехи, дільниці, бригади), а всерединi центрiв — на окремi види продукції, що забезпечує повне i достовiрне визначення фактичної собівартості, аналiз використання ресурсiв та результатiв діяльності структурних пiдроздiлiв підприємства, ефективність заходів, спрямованих на зниження собiвартостi продукцiї.

Контроль за формуванням собівартості є центральним завданням економiчних служб пiдприємства, оскiльки в ринкових умовах виживають лише ті суб’єкти пiдприємництва, у яких нижча собівартість i, вiдповiдно, вищий прибуток. Завдяки зниженню собівартостi продукції можна знизити цiну і розширити ринок збуту.

Найбiльшу питому вагу в собiвартостi продукції мають матерiальнi витрати (60—80 %, а в окремих галузях харчової промисловостi до 98 %), що й визначає актуальнiсть їх облiку. Завдання полягає в тому, щоб правильно оцiнити матерiальні витрати (сировину, матерiали, купованi напiвфабрикати, паливо та енергiю на технологiчні цiлi тощо) та вiднести їх на окремi види продукції.

Витрачання сировини, основних матерiалiв і комплектуючих виробiв на виробництво конкретних видiв продукцiї визначається на основi первинних документiв — лiмітних карт, вимог на матерiали та iнших, у яких зазначається центр витрат (цех, дільниця, бригада, змiна), а також назва виробу, на який вiдпущено матеріальні цiнностi, або номер замовлення. Такий порядок оформлення документiв дозволяє ідентифiкувати витрати з виробами, на якi потрiбно вiднести тi чи iншi спожиті ресурси, тобто списувати витрати на окремi вироби прямим способом.

Бухгалтери вiддiлу облiку матерiалiв приймають документи вiд матерiально відповідальних осiб (завiдувачiв складами, коморами) і складають відомостi 5.1 аналiтичного облiку запасiв iз метою визначення залишків на перше число кожного мiсяця в розрiзi аналітичних груп матерiальних цiнностей, а також складання і розроблення таблиць № 1 з витрачання матеріальних цiнностей i вiднесення їх вартостi на балансовi рахунки, субрахунки, статтi витрат у розрiзi центрiв витрат, замовлень, виробiв та інших об’єктiв калькулювання.

Досить часто неможливо вiдразу визначити, на якi вироби потрібно вiднести витраченi матерiали. Це пов’язано з характером технологiчного процесу в тих випадках, коли з одного вихiдного матерiалу отримують декiлька видiв продукцiї, якi є окремими

146

об’єктами калькулювання. Наприклад, у лiсопильному виробництві з деревини отримують дошки рiзних сортiв, брус та iнші види продукцiї; у взуттєвому виробництвi з однiєї i тiєї ж шкiри — заготовки для рiзних розмiрiв й артикулів взуття; у хiмiчнiй промисловостi з однієї сировини — кілька видiв продукції. В цих умовах безпосередньо на вироби неможливо віднести вартiсть матерiальних цiнностей, а тому використовують опосередковані методи розподiлу матерiалiв та сировини. Одним iз таких методiв є розподiл фактично витрачених матерiалiв пропорцiйно до норм витрачання. Вiн використовується у машинобудуванні, взуттєвому виробництві, м’яснiй промисловостi та iнших галузях. При застосуваннi коефiцiєнтного методу розподiл матерiалiв здiйснюється так: одному з виробiв присвоюється коефiцiєнт, що дорiвнює 1, а для інших виробiв коефiцiєнти розраховуються відношенням їх цiни до цiни виробу, прийнятого за одиницю. Таким чином, для одних виробiв коефiцiєнт може бути меншим вiд одиницi, а для iнших — бiльшим.

Допомiжнi матеріали списуються на окремi види продукцiї прямо або опосередковано методом розподiлу (пропорцiйно до нормативного витрачання основних матерiалiв, маси переробленої сировини, кiлькостi випущеної з виробництва продукції або інших показникiв).

Витрати на паливо та енергiю розподiляються мiж об’єктами калькулювання пропорцiйно до вiдпрацьованих годин роботи верстатiв чи механiзмiв, якi споживають паливо й енергiю рiзних видiв (електроенергiя, газ, пара, холод, стиснуте повiтря та iн.).

Відходи виробництва повиннi утилiзуватися за цiнами можливого використання на даному підприємстві або за цiнами можливої реалiзації — при вiдпуску на сторону. Відходи виробництва зменшують собiвартiсть продукцiї, тому при калькулюваннi вони мiнусуються iз загальних витрат на виробництво. При цьому складається запис:

Д 209 «Iншi матерiали»; К 23 «Виробництво».

Розробні таблиці з витрачання матерiальних ресурсiв служать пiдставою для записiв у вiдомостях № 12, якi складаються за кожним цехом основного i допомiжного виробництва та у вiдомості № 15, призначенiй для вiдображення аналiтичних i синтетичних даних рахунка 92 «Адміністративні витрати».

Оплата працi виробничих робiтників—відрядників здiйснюється на основi первинних документiв на виробiток, а тому такі витрати завжди можна віднести на той чи інший вирiб безпосере-

147