63.Визнечення дольової участі джерел живлення річки.

Для річок помірного клімату виділяють 4 джерела живлення:

- поверхневе снігове

- поверхневе дощове

- підземне верховодне

- підземне глибоководне

Частки цих видів живлення у річковому стокові визначають шляхом аналізу й розчленування гідрографа річки. Гідрограф річки – графік коливання (середньодобових) витрат води.

64.Поняття про водні ресурси та способи їх підрхунку для великих і малих територій.

Поняття «ресурси» - французького походження , воно характеризує запаси чогось.Водні ресурси розуміють двояко:

- в широкому розумінні – запаси усіх природніх вод (наземних і підземних)

- у вузькому розумінні – запаси придатних і доступних для використання прісних поверхневих та підземних вод.

Для великих територій із розвиненою річковою сіткою виразником водних ресурсів на сьогодні вважають середні багаторічні обєми річкового стоку цих територій.

Для малих територій де немає річок рахують запаси глибин територій (підземні води).

65.Підрахунок середніх багаторічних обємів повеневого і паводкового стоку з водозбору малої річки ( балки ).

Визначення норм річного стоку річки за картою стоку. На картах стоку річковий стік зображають або у вигляді шару стоку або у вигляді модуля річкового стоку. Для визначення норм річного стоку на карті стоку потрібно знайти приблизний центр річкового басейну (візуально). Для встановленого центру, використовуючи ізолінії стоку і кольоровий тон,знайти шар чи модуль стоку.

66.Теоретичні основи організації природоохоронної діяльності в Україні.

Досліджуючи зміст системи природоохоронної діяльності, ми пропонуємо зупинитися, передусім, на тому, що природоохоронна діяльність - це, по-перше, система; по-друге, це система соціальна, бо до неї входять чотири системно-структурних фактори - екологічний, соціально-економічний, організаційний та технічний, а її діяльність спрямована на природу та людину; по-третє, це система державна, оскільки вона утримується, фінансується і керується (регулюється) державою.

Домінуючими факторами, що визначають соціальність системи природоохорони, є: соціально-економічний, зміст якого полягає у задоволенні матеріальних та інших потреб людства при паралельному запобіганні втратам природних ресурсів, живої та минулої праці в усіх галузях економіки, а також у сфері особистого споживання; екологічний, зміст якого зводиться до того, що результат природоохоронної діяльності характеризується зменшенням негативного впливу на довкілля та покращенням природних умов існування населення; технічний, основоположною рисою якого є те, що впровадження досягнень науково-технічного прогресу спрямовується як на гармонізацію господарської та природоохоронної діяльності, так і на підвищення ефективності суспільного виробництва загалом, сприяння покращенню добробуту людей, зменшення негативних наслідків господарської діяльності на стан довкілля зокрема.

Нині перед науковцями стоїть питання про розробку системи заходів, що "мають за мету не тільки раціональне використання природних ресурсів та охорону природи, а й підвищення якісного рівня оточуючого людину середовища, яке по суті справи є показником якості життя людей" [4, с.48]. Такий висновок ґрунтується на тому, що населення є своєрідним індикатором стану довкілля й одночасно активною компонентою соціоприродних систем. Воно, по-перше, через рівень здоров'я, захворюваності і смертності відображає зміни, які відбуваються в якості навколишнього середовища; по-друге, підвищення якості життя людей визначає принципи їхньої екологічної поведінки, тобто можливість чи неможливість того чи іншого методу природокористування.

Нині однією з найважливіших проблем є складність системи органів, котрі здійснюють управління та регулювання природоохоронною. Неможливість уникнення цієї ситуації обґрунтовується тим, що в ході своєї діяльності в процесі матеріального виробництва людина активно впливає на стан довкілля. Великий діапазон питань, які необхідно вирішити органам екологічного управління та регулювання, необхідність як комплексного, так і диференційованого підходів до справи природоохорони, зумовлює їх розгалуженість і різноманітність.

Покращенню визначеної ситуації, на нашу думку, сприятиме чітке встановлення ієрархії і завдань органів екологічного управління, узгодження їх штатної структури відповідно до завдань, які вони вирішують; виключення дублювання цими органами своїх функцій, забезпечення координації діяльності з метою запобігання виконанню ними тотожних функцій; зменшення кількості керівного апарату центральних органів, здійснення належного нормативного та методологічного забезпечення їх діяльності; актуалізація питання регулювання природоохорони на макрорівні загалом і на рівні природоохоронної діяльності суб'єкта господарювання зокрема, а це сприятиме тому, що об'єктом пильної уваги стане підприємство-забруднювач як основна одиниця виникнення екологічних проблем.