7. Озера і болота суходолу.

Озеро – це замкнута водойма, що утворилась на поверхні суші в природній заглибині рельєфу. Озер на Землі дуже багато, їх загальна площа – 1,3 млн.км². Утворення озер починається з заповнення водою озерної улоговини, походження якої часто визначає форму та розмір озера. За походженням улоговин розрізняють озера : тектонічні(в розломах та прогинах земної кори(Байкал, Танганьїка, Тітікака, Великі озера); вулканічні(в кратерах згаслих вулканів( озера Камчатки, Італії, Ісландії); реліктові( залишки давнього моря (Каспійське, Аральське, Чад, Ейр); льодовикові(наслідок роботи давніх льодовиків (Ладозьке, Онезьке,Вінніпег); старичні (у долинах річок з часток старого русла); карстові(у порожнинах після розчинення гірських порід водою (Шацькі); термокарстові(при підтаванні підземного льоду (озера півночі Євразії та Північної Америки); загатні (внаслідок перекриття річки завалом чи потоками лави (Синевір, Тана); лиманні (відокремлені піщаними косами морські затоки (Сасик (Кундук).

За водним режимом озера поділяються на стічні(з яких витікають річки); безстічні (з яких жодна річка не витікає, проте впадають річки); та проточні( в які річки несуть і виносять свої води).

За солоністю вод озера є – прісні та солоні. Безстічні озера солоні, оскільки вода з іх поверхні випаровується, а солі принесені річками залишаються.

Болото – надмірно зволожена ділянка суходолу з шаром торфу не менш як 30 см. Болота мають величезну роль у накопичувача та фільтра води у природі. Поділяють болота за джерелом живлення та характером рослинності на верхові, низинні і перехідні.

Верхові болота розміщуються на вододілах річок, тому живляться атмосферними опадами. Рослинність бідна, здебільшого мох-сфагнум. Багато верхових боліт у тайзі, тундрі. В Україні вони поширені на Поліссі.

Низинні болота утворюються в долинах річок, на берегах озер. Живляться вони підземними водами. З рослин переважають вологолюбні трави: осока, очерет, хвощі, з дерев – вільха. В Україні низинні болота зустрічаються на півдні в долинах річок. Найвідоміші з них Дунайські плавні.

Перехідні болота займають за характером живлення та рослинності проміжне положення.

8.Динамічні зміни в ландшафтах інваріант.

Особлива увага приділяється динаміці ландшафту (з 60-х років), процесам ландшафтоутворення, антропогенному ландшафтознавству (Ф.М. Мільков), прикладним питанням, природокористуванню й охороні навколишнього середовища та ін.

Ландшафти у процесі своєї динаміки зазнають ритмічних або циклічних природних змін.

Ритмічність – це по-вторюваність у часі різних природних процесів і явищ в од-наковій послідовності. Фізико-географ і гляціолог С.В. Калесник зазначав, що вивчати ландшафт поза його сезонною ритмікою недоцільно, як і вивчати рослину поза її сезонними фазами.

Циклічні зміни (цикли) проявляються через певні проміжки часу. Розрізняють циклічні процеси, які повторю-ються через нерівні проміжки часу (підняття й опускання суші, трансгресії і регресії моря, потепління і похолодання клімату, коливання рівня озер, максимуми сонячних плям і т.д.), і процеси та явища, які повторюються приблизно через рівні проміжки часу (зміна дня й ночі, пір року і т.д.). Виділяють добові, річні і багаторічні цикли.

Амплітуда коливань у ритмічних (циклічних) змінах ландшафтів різна. Кількість теплоти й світла, яку дістає ландшафт у певний сезон, місяць і день, не є абсолютно по-стійними величинами. Вони коливаються залежно від зміни сонячної активності, що діє на інші фізико-географічні про-цеси.

Розрізняють три типи амплітуди: нормальну, небезпечну й катастрофічну.

Нормальна амплітуда коливання не приводить до сильних змін. Наприклад, раннє чи пізнє зсідання снігу та ін.

Небезпечна амплітуда викликає пору-шення нормального режиму розвитку ландшафту, особливо біогенних компонентів (повернення холоду під час цвітіння плодових дерев).

Катастрофічні амплітуди викликають сильні зміни властивостей ПТК. Прикладом може бути утворення на гірських схилах зсувних цирків тощо.

За умов наявності «нормальних амплітуд ритмів» ди-намічні прояви найчастіше стабілізують ПТК, сприяють від-новленню їхнього корінного стану, мають місце зворотні зміни. Катастрофічні амплітуди ритмів природних процесів призводять до незворотних змін ПТК, до їхньої трансфор-мації.

Якщо порушена літогенна основа, то ландшафт не відтворюється (наприклад, після виверження вулканів, зем-летрусів, обвалів у горах та ін.). Ці процеси сильно зміню-ють стан ПТК, виходять за межі динаміки, зміни є незворо-тними, тобто повернення до минулого стану не буде.

Такі зміни ведуть до зміни інваріанта ПТК. (Інваріант ПТК – це певна сукупність його станів, яка не призводить до якісної перебудови ПТК. У рамках одного інваріанта відбуваються зворотні зміни на відміну від незворотних які-сних змін, з якими пов’язані зміни самого інваріанта ПТК).

Процес зміни станів ПТК (фацій) Сочава назвав сукцесією геосистем, а динаміку визначив як зміну станів ПТК у рамках одною інваріанта, в той час як розвиток є зміною самого інваріанта.

Одним із головних завдань дослідження динаміки ландшафту є вивчення його річних й добових циклів. Це потребує довготривалих стаціонарних спостережень, особ-ливо геохімічних і геофізичних. Метод балансів враховує всі статті прибутку й видатку в їх кількісних одиницях. Ви-вчається зміна протягом року теплового й водного режимів - баланс теплоти і вологи, функціональні зв’язки між балансом теплоти і вологи та балансом мінеральних речовин, між тепловим і водним режимами та міграцією солей у ландшафті, біогенним кругообігом, механічною і хімічною денудацією, фенофазами біоценозів і т.д. Потім шляхом математичного аналізу розраховують залежності між різ-ними величинами.