27. Загальні особливості рекреаційних зон світу та проблеми їх використання

Рекреаційні зони — це ділянки суші та водного простору, при­значені для організованого масового відпочинку населення та туризму, для відновлення життєвих сил і працездатності люди­ни, забезпечення екологічної безпеки (Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовищаРекреаційні зони включають:

а) ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих загонів, будинків рибалок і мисливців, ди­тячих туристських станцій, навчально-туристських стежин, марко­ваних трас, дитячих і спортивних загонів, розташованих за межами земель оздоровчого призначення;

б) ділянки парків, приміських зелених зон навколо міст та інших населених пунктів;

в) ділянки ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів;

г) місцевості, що використовуються для туристичних походів, подорожування, спорту та відпочинку, огляду мальовничих краєвидів та історичних пам'яток, для фенологічних спостережень тощо.

Зазначений перелік не є вичерпним, бо до складу рекреаційних зон можуть входити й інші території, призначені для відпочинку населення

Порядок створення рекреаційних зон

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водно­го простору до рекреаційних зон є можливість їхнього цільового використання для організаціїмасового відпочинку насе­лення. Порядок створення рекреаційних зон залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів, розташованих на цій території.

Рекреаційні зони в межах населених пунктів створюються згідно з генеральними планами населених пунктів, зазвичай, за рішенням місцевих рад за погодженням з органами виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та іншими відповідними державними органами. Види рекреаційних зон

Рекреаційні зони, залежно від мети і характеру їхнього устрою поділяються на зони, призначені для короткострокового та довго­строкового відпочинку населення. Рекреаційні зони для короткострокового відпочинку створю­ються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступни­ми для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташову­ються, як правило, за межами населених пунктів. На їхній тери­торії дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об'єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо. Залежно від місця розташування можна виділити  види рек­реаційних зон:

— зони оздоровчого відпочинку в межах населених .пунктів;

— приміські та зелені зони;

— зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів'. У межах населених пунктів до рекреаційних зон належать:

— міські ліси, парки культури та відпочинку, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів;

— міські пляжі, водойми, спортивні комплекси, басейни, соціально-культурні та природні об'єкти, розміщені на ділянках міської території; — ботанічні та дендрологічні парки, зоологічні сади, частина національних природних парків. Категорії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості З метою забезпечення правового режиму використання й охо­рони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; для коротко­строкового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарсько­го призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умов подальшо­го збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від до­держання допустимих меж рекреаційної навантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в на­уковій літературі вважається гранична місткість територій для за­безпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлю-вальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаже­ності щодо функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або залежно від величини міста.За функціональною ознакою для лісових територій встановлено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар, для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік і для паркових — від ЗО до 150 чоловік на гектар.За ознакою величини міста постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 липня 1995 р. № 557 встановлено нормативи визначен­ня площі лісів зелених зон і лісопаркових частин зелених зон на­вколо населених пунктів з кількістю населення до 1 млн чоловік за­лежно від типу лісорослинної зони та ступеня лісистості. Напри­клад, для населених пунктів Полісся за рівнем лісистості 20,1—25% встановлено такі нормативи в гектарах на 1000 чоловік населення: з кількістю населення менш як 12 тис. чоловік — 40 га, від 12 до 50 тис. чоловік — 50 га, від 50,1 до 100 тис. чоловік — 70 га, від 100,1 до 250 тис чоловік — 85 га, від 205,1 до 500 тис.чоловік — 135 га.