Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
131.docx
Скачиваний:
237
Добавлен:
25.03.2015
Размер:
3.37 Mб
Скачать

22. Вплив Атлантичного океану на формуанняприроди Європи

Сучасний облік рослинного та тваринного світу, а також земного покриву на території Європи сприяє атлантика.

На захід від Європи розташований Атлантичний океан, звідки потоки повітря переносяться потужними атмосферними вихорами — циклонами і антициклонами. Вони виникають на арктичному і помірному кліматологічних фронтах.

Відносно тепле й вологе атлантичне повітря, яке просувається майже через увесь європейський суходіл, вирівнює температуру повітря у північних і південних областях. Ось чому взимку контрасти температури більш відчутні між західними і східними районами Європи.

Виняток становлять південні райони, які влітку відчувають вплив тропічних повітряних мас, а також північ континенту, де переважають арктичні повітряні маси з Північного Льодовитого океану.

Циклони, які прямують із західними потоками повітря, визначають також кількість опадів та режим їх випадання. В цілому річна сума опадів у Європі закономірно зменшується з північного заходу на південний схід. Це пояснюється послабленням активності циклонів у тому ж напрямку. Окрім того, на сході більш помітний вплив континентальних повітряних мас з внутрішніх областей Євразії.

Значно підвищується кількість опадів на навітряних гірських схилах. Найбільше опадів на навітряних схилах Скандинавських гір, гірських масивів Британських островів, на окремих ділянках яких випадає понад 4000 мм. А в Чорногорії зареєстрована максимальна річна кількість опадів для Європи — понад 6000 мм.

У західних районах рясні опади випадають рівномірно впродовж усього року. Це пов'язано з постійним виникненням тут атмосферних фронтів і частою повторюваністю циклонів. У Східній Європі максимум опадів припадає на теплу пору року. В цей час тут спостерігаються як фронтальні, так і конвективні опади, часто бувають зливи з грозами й градом. У північних районах утворюється значний сніговий покрив.

На півдні Європи, у субтропіках, максимум опадів припадає на зиму, що зумовлено активною циклонічною діяльністю. Влітку дуже сухо, оскільки в цей час тут панують сухі тропічні повітряні маси.

23. Поверхневі води Південної Америки:сучасний стан і використання

Положення Південної Америки переважно в низьких широтах обумовлює великий приплив сонячного тепла: радіаційний баланс майже усюди дорівнює 60-90 ккал/см2 на рік; у Патагонії він зменшується до 30-40 ккал/см2. На північ від південних тропіків середні місячні температури коливаються в основному від 20 до 28 °С (максимальна температура 49 °С у Гран-Чако), знижуючись влітку, у січні, у Патагонії до 10 °С, а взимку, у липні, до 12-16 °С на Бразильському плоскогір'ї, до 6-10 °С в Пампі і до 1 °С - на крайньому півдні (на високих плоскогір'ях і на півдні мінімум до -30 °С). Південна Америка лежить у 6 кліматичних поясах: екваторіальному, північному і південному субекваторіальних, тропічному, субтропічному і помірному.

Особливості рельєфу і клімату Південної Америки визначили її виняткове багатство на поверхневі і підземні води, значну величину стоку, наявність найбільш повноводної річки земної кулі - Амазонки. Займаючи 12% площі суші Землі, Південна Америка одержує приблизно у 2 рази більше (1643 мм) середньої кількості опадів на одиницю площі. Повний річковий стік складає 27% усього стоку Землі, середній шар стоку (58 см) також майже в 2 рази більше середньої величини для всієї суші. Але величина стоку різко коливається по території материка - від декількох мм до сотень см. Нерівномірно розподілені і ріки між басейнами океанів: басейн Тихого океану у 12 разів менший від басейну Атлантичного (вододіл між ними проходить в основному по хребтах Анд); крім того, близько 10% території Південної Америки відноситься до області внутрішнього стоку, що перетинає материк від затоки Гуаякіль через Центральноандське нагір'я до південної Пампи. Переважають ріки дощового, а на крайньому півдні - також снігово-льодовикового живлення.

Найбільшої величини середній річний стік 150-400 см (до 90% опадів) досягає на півдні Чилі, що обумовлюється літніми повенями, у тому числі й у "транзитних" ріках Патагонії; частка підземного живлення рік Південних Анд не більш 20-25. Подібні характеристики стоку й Амазонії, що зменшується в її центральній і південній частинах до 40-60 см. Режим великих річок, як і самої Амазонки, залежить від сезону дощів у верхній і середній течії її приток. Аналогічний режим стоку і на рівнинних територіях субекваторіальних і тропічних поясів з дощовим живленням рік (Льянос-Оріноко, рівнини Бені-Маморе, Гран-Чако). Різко виражена сезонність у випаданні опадів призводить до мінливості стоку (середній стік зменшується від 50-80 до 15- 20 см) і режимів рік: узимку місцями стік припиняється і навіть великі водотоки (Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо й інші) розбиваються на окремі плеса з засоленими водами, улітку ж паводки затоплюють великі простори; регуляторами стоку рр. Парагваю і Парани служать болотно-озерні низини Пантаналу і Лаплатська низовина. Найменший стік (3-5 мм) належить пустельному тропічному заходу Південної Америки, де навіть талі снігові води з високогір'їв накопичуються в передгірних шлейфах і тектонічних депресіях, підвищуючи до 50% частку підземного живлення епізодичних рік (лише р. Лоа має постійний стік в океан). Значна кількість опадів, принесених з Атлантики, великі плоскогір'я, що збирають стік і з прилягаючих схилів Анд, сприяли формуванню на позаандійському сході Південної Америки великих річкових систем: Амазонки, Оріноко, Парани з Парагваєм. В Андах найбільшою є система р. Магдалена, що тече у подовжній западині вологих Північних Анд. Для судноплавства придатні в основному лише річки низовин. Гірські річки Анд і плоскогір'їв, що буяють порогами і водоспадами (Анхель, 1054 м, Кайєтур, 226 м, Ігуасу, 72 м, та інші), а також повноводні водостоки постійно вологих рівнин володіють величезним гідроенергетичним потенціалом (понад 300 млн. квт). Великі озера, головним чином льодовикового походження (кінцеві басейни), зосереджені переважно в Патагонських Андах (Лаго-Архентіно, Буенос-Айрес Лі) і на півдні Середнього Чилі (Льянкіує й інші). У Центральних Андах лежить найбільш високогірне з великих озер Землі - Тітпкака, там же багато залишкових озер (Поопо й інші) і великих солончаків. Останні також типові для западин між Пампанськими сьєрами (Салінас-Грандес). Великі лагунові озера знаходяться на півночі (Маракайбо) і на південно-сході Південної Америки (Патус, Лагоа-Мірін). Поверхневі води використовуються для судноплавства, промисловості у с/г.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]