10.Філософія Нового часу

Сімнадцяте століття відкриває нову сторінку в розвиткуфілософії і в самій технології філософствування. Це філософська рефлексія, яка шукає зв’язків із наукою і відмовилась від релігійного забарвлення. Вона отримала назву «філософія Нового часу». Ця назва не випадкова, вона відображає процес зміни в Європі феодального ладу – буржуазним. Найсуттєвішим викликом було послаблення головного європейського феодала – Церкви. Однак релігійний світогляд все ще зберігав значну ідейну владу над людьми. Філософія звільняється від статусу «науки наук» і прагне стати наукою для збільшення влади над Природою. Крім того, наука породжує технології, змінює практику матеріального виробництва: Е. Торрічеллі винайшов ртутний барометр і повітряний насос. Отже, сімнадцяте століття ввібрало в себе два революційних потоки: соціальну революцію в суспільстві, яка привела в суспільне життя Європи капіталізм і наукову революцію, що проявила себе особливій пристрасті до експерименту ікласифікації, формуванні матема-тичного природознавства. в епоху Відродження філософія співпрацювала з гуманітарним знанням і мистецтвом, то в XVII ст. її союзниками стали точні науки і експериментальне природо-знавство. ФілософиНового часу брали активну участь у становленні нової науки та перетворенні суспільного життя. Творчість Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози. Гносеологічна проблематика філософії Нового часу тісно пов’язана з онтологічною. Пошуки граничних основ буття світу постають у вигляді проблеми субстанції. Субстанція – це філософська категорія, що позначає абсолютну (безумовну) основу всього сущого. Філософія Нового часу запропонувала різні підходи щодо проблеми субстанції – це дуалізм Декарта, пантеїзм Спінози, плюралізм Лейбніца. Особливу увагу соціально-політичним та правовим питаннямприділяли англійськіфілософи Т. Гоббс іДж. Локк.

11.Філософія епохи Просвітництва

В Англії, Франції, Німеччині зароджуються буржуазні відносини і на хвилі суспільних перетворень виникає громадський рух – Просвітництво. ритика феодалізму, абсолютизму, метафізики, церкви як соціального інституту – це одна сторона у творчості мислителів цієї епохи. До плеяди французьких мислителів епохи Просвітництва належать Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро. Філософські погляди Вольтера формувались як антитеза теології і метафізиці. Його цікавили найгостріші соціально-політичні проблеми епохи. Вольтер розробив концепцію «просвіченого правління». Монтеск’є був високоосвіченою людиною, вивчав історію, філософію. Його позицію щодо релігії можна позначити як деїзм. Деїзм був для Монтеск’є засобом пропаганди вільнодумства і передових наукових знань. Природа створена Богом, але її існування нескінченне. Наука не повинна бути служницею релігії, її призначення – допомога людині пізнати світ, поліпшити життя людей. У своїй творчості Ж.-Ж. Руссо торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, виховання. Особливу увагу приділяв він проблемі соціальної нерівності, вбачаючи її причини у відмові людини від первісної простоти, в розвитку потреб. Ідеалом державного устрою Ж.-Ж. Руссо вважав буржуазну республіку. Він виправдовував революційний шлях ліквідації тогочасного суспільства і закликав до побудови нової держави на основі суспільного договору.