34. Практика, її основні форми та функції у процесі пізнання.

Значення практики для пізнавального процесу, для виробки і розвитку наукового і інших форм знання підкреслювали багато філософів різних орієнтацій. Слід відмітити, що поняття “практика” виражалось через достатньо широкий спектр термінів. Серед них – “дія”, “діюче життя”, “досвід” (“досвід  життєвого світу”, “ досвід повсякденного життя” і ін.), “фізіологічне життя”, “досвід в  цілому” і т.п.Гегель, як уже говорилося, висловив глибоку ідею про те, що якщо у своїх цілях людини підлеглий зовнішній природі, то у своїх знаряддях він панує над нею. А це є не що інше як діяльність, праця (хоча і “абстрактно-духовний”), у процесі якого людина і пізнає навколишній світ. Практика (“добро”, “воля”, “практична ідея”) – одна з основних категорій гегелівської  діалектики як Логіки і теорії пізнання. Категорія "практика" та сама практика в суспільній діяльності, зокрема в пізнанні, відіграють фундаментальну роль. З їх допомогою виявляють:

1) місце людини в системі, структурі буття;

2) взаємозв'язок з живою і неживою природою та соціальною дійсністю;

3) включеність у систему культури (матеріальної, духовної);

4) сутність духовного, феномена свідомості.

Практика не лише ставить перед теорією завдання, але й озброює її засобами дослідження (приладами, апаратурою, експериментальними установками). Іноді ці установки за розмірами, складністю, вартістю можна порівняти з індустріальними об'єктами. Інакше кажучи, сучасне виробництво перетворюється в експериментальну базу науки. Відповідно, наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу.

Пізнання постійно допомагає вирішувати практичні завдання. Це стосується й філософської теорії, яка раніше сприймалась як втілення відречевно-споглядального відношення до світу. В одинадцятій тезі К.Маркса про Л.Фейєрбаха йдеться, що "Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його"

35. Емпіричний рівень знання

– це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання. Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Основне завдання пізнання на емпіричному рівні - одержання вихідної емпіричної інформації про досліджуваному обєкті. Найчастіше для цього використовуються такі методи пізнання як спостереження й експеримент.

Спостереження - планомірне (проводиться строго за планом, складеним виходячи з завдання дослідження),цілеспрямоване (для вирішення певної задачі), систематичне сприйняття предметів і явищ зовнішнього світу.Спостереження фіксує і реєструє факти, описує обєкт дослідження, забезпечуючи емпіричну інформацію, необхідну для постановки нових проблем і висування гіпотез.

Експеримент - це метод пізнання, при якому явища вивчаються у контрольованих і керованих умовах.Субєкт активно втручається в процес дослідження, впливаючи на досліджуваний обєкт допомогою спеціального інструментарію і приладів, цілеспрямовано і фіксоване змінює обєкт, виявляючи нові його властивості. Завдяки цьому досліднику вдається ізолювати обєкт від впливу побічних і затемняють його суть явищ і вивчати явище в чистому вигляді; планомірно змінювати умови протікання процесу; багаторазово відтворювати хід процесу в строго фіксованих і піддаються контролю умовах.