52.Глобальні проблеми людства

1. Терміном «глобальніпроблеми» (від лат. «глобус» - земля, земна куля) позначаютьсянайважливіші і настійнізагальнопланетарніпроблемисучасноїепохи, щоторкаютьсялюдства в цілому. Серед них:

2. - запобіганнясвітовоїтермоядерноївійни;

3. - подоланнязростаючогорозриву в рівніекономічного і культурного розвиткуміжрозвинутимиіндустріальнимикраїнами Заходу і країнами, щорозвиваються, усуненняекономічноївідсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

4. - забезпеченняподальшогоекономічногорозвиткулюдстванеобхідними для цьогоприродними ресурсами;

5. - подоланняекологічноїкризи;

6. - припинення «демографічноговибуху» у країнах, щорозвиваються, і демографічноїкризи в розвинутихкраїнах через більшраціональнерегулюваннянароджуваності;

7. своєчаснепередбачення і запобіганнянегативнихнаслідків НТР;

8. стримуванняміжнародноготероризму й екстремізму, поширеннянаркоманії, алкоголізму і СНІДу;

9. - вирішенняпоставленихсучасноюепохою проблем освіти і соціальногозабезпечення, культурноїспадщини й моральнихцінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявленняїхпоходження, характеру й особливостей і, насамперед - пошукнауковообґрунтованих і реалістичних у практичному відношеннішляхівїхвирішення.

Глобальніпроблемихарактеризуютьсяпевною «ієрархією», тобтопріоритетністю одних з них стосовноінших, їхньоюспівпідпорядкованістю. Без'ядерний, ненасильницькийсвіт є не тільки г вищоюсоціальноюцінністю, але й необхідноюпопередньоюумовоювирішеннявсіхіншихглобальних проблем.

Датиреальнеуявлення про майбутнє - найважливішезавдання науки. Реалізуватийогоможливо, лишевиходячи з принципів, на якихвзагалітримається весь фундамент науковогознання. Мовайде, насамперед, про принцип об'єктивності, щопередбачає:

1. суворувідповідністьвисновківвихіднимпередумовам;

2. доказовийаналізреальності без яких-небудьсуб'єктивнихдоповнень до неї;

3. знанняпевнихзакономірностей, тенденційісторичногорозвитку.

«Проекція в майбутнє» закономірностейсуспільногорозвитку з урахуваннямїхнеминучогорозвитку й збагачення в ходіісторичногопроцесу й означаєнауковепередбаченнямайбутнього. Середосновнихізвідзначенихзакономірностей, як вважаютьдослідники, якіспираються на матеріалістичнудіалектику, - необоротністьсоціальногопрогресу в масштабах всесвітньоїісторії, зростаннятемпівпоступальногорозвиткусуспільства.

53.Специфіка науки,її співвідношення з філософіею і поза науковим знанням

При розглядіпитання про співвідношенняфілософії і науки є, принаймні, три аспектийогоінтерпретації :

1. чиявляєтьсяфілософія наукою; не можназаперечуватинаукового характеру філософіївзагалі як одного з потужнихпотоківрозвиткулюдськогознання і культури. І якщо до неїпідходити не лише з боку конкретнихконцепцій, а розглянути з позиціїісторії, то можнавиявитиспадкоємність в розвиткуфілософськогознання, його проблематики, спільністькатегоріальногоапарату і логікидослідження. Не випадково Гегель розглядавфілософіюпередусім з точки зору "науки логіки".

2. взаємодіяфілософії і приватних (конкретних) наук; Сучаснафілософіявже не можепретендувати на роль науки наук, включатиусізнання. Конкретні науки маютьвласний предмет дослідження, своїзакони і методи, свійрівеньузагальненнязнання. Філософія ж робить предметом свогоаналізуузагальненняприватних наук. Основним методом філософії при цьомувиступаєтеоретичнемислення, щоспирається на досягненняприватних наук, звичайно, у тому випадку, якщо сама філософіяпретендує на науковість. Найбільшівідкриття в конкретних науках сприяли і інтенсивномурозвиткуфілософії.

3. співвідношенняфілософії і позанауковогознання.

Відношенняфілософії і паранауки, оскількипаранаукавиконуєдеякупсихо- і інтелектуально-терапевтичнуфункцію, служить певним прожитком адаптації в періодсоціальної і індивідуальноїнестабільності. Що ж до раціоналістичної і науковоїфілософії, то її статус, загальнокультурнезначення і просвітницькафункція.

ГЕНЕЗИС НАУКИ - дискусійна проблема в історії науки, пов'язана з виявленнямісторичних умов формування науки, у вирішеннікоторойсложілось два протилежніпідходи (екстерналізм і інтерналізм) і чотириосновнихверсійїївиникнення. До основнихверсіямипоходження науки відносять:

1. Початок науки, пов'язане з цивілізацієюСтародавньогоЄгипту (IV тис.до н.е.), коли обмеженагрупа людей (присвячені), мала у своємурозпорядженніглибокимизнаннями в галузі математики, медицини, географії, астрономії, хімії та ін, вважаючиїхтаємними і магічними, надавшисильневплив на розвитоклюдськихзнань і, особливо, в Індії, Персії, Китаї, Греції, Римі.

2. Наука виникла в античнійГреції в VI ст. до н.е. де першіфілософибулиодночасно і вченими, їхосновнийінтересбувпов'язаний з раціональнимпоясненнямпристроїсвітобудови, а лічностнообразная форма міфубулазаміненазнеособлено-понятійної формою філософії (уособленняпоступаєтьсямісцемабстракції), велика увагаприділяєтьсясистемідоказів, що дозволило перейти до раціональногомислення, як початок науковогопізнання.

3. Наука виникла в пізньомусередньовіччі (в культуріЗахідноїЄвропи в XII-XIV ст.) І булапов'язана з діяльністюанглійськоїєпископа Роберта Гроссетеста і англійськогоченця Роджера Бекона, якістверджувалинеобхідністьдосвідченогопізнанняприроди і переходу до індукції як методу пізнання.

4. Народження науки в сучасномусенсі слова датуєтьсяНовим часом (XVI-XVII ст.) І пов'язано з іменамиКоперніка (коперниковской переворот), Галілея і Ньютона, які створили наукову картину світу, засновану на законах класичноїмеханіки.