8.Філософія європейського середньовічча

Середні віки (II-XIV ст.) – тривалий період в історії Європи. Його специфіка пов’язана із зародженням та розвитком феодальних відносин у сфері матеріальної культури та із виникненням та розповсюдженням християнської релігії у сфері духовного життя. Все це наклало відбиток на зміст традиційних філософських проблем, зокрема на розуміння буття, пізнання, сутності людини. Основне літературне джерело, на яке спирається середньовічний світогляд – це Біблія. На основі Біблії виникає теологія – сукупність релігійних теорій щодо сутності Бога та його діяльності. Загальні рисифілософської думки доби середньовіччя: • теоцентризм, що передбачає креаціонізм (від лат. – створення) як основу онтології та одкровення як фундамент теорії пізнання; • подвійна природа людини (людина створена «за образом та подобою» і водночас здійснила первородний гріх); • перенесення центру ваги з розуму на віру; • переорієнтація уваги з вивчення природи на пізнання Бога та людської душі. Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології та язичництва. Але пізніше отці церкви намагалися пристосувати філософські ідеї платонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Найяскравішим представником західної церкви був Аврелій Августин. Схоластика (від лат. – школа) – IX-XIV ст. – це і назва одного з періодів доби середньовіччя, і певний тип релігійної філософії, що визнає теологію в якості вищої форми знання. Найяскравішим представником середньовічної схоластики був Фома Аквінський

9.Філософія епохи Відродження

З епохою Відродження (або Ренесанс) пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, філософських творах, склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей. Важливу роль у формування ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків та римлян. Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм («антропос» грецькою – людина). Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватись природою, любов’ю, мистецтвом, досягненням людської думки, спілкуванням з друзями. Ще однією особливістю був індивідуалізм. Епоху Відродження прийнято поділяти на два періоди – гуманізм(сер. XIV – сер. XV ст.), до якого відноситься творчість Данте,Ф. Петрарки, та натурфілософію, до якого відноситься творчість М. Коперника, Дж. Бруно, Й. Кеплера, Л. да Вінчі, Г. Галілея. Реформація – це соціально-культурний феномен Західної Європи, в основному ХVI століття. Реформатори відкидали тезу, що Церква є посередником між Богом і людьми, а єдиним джерелом

віри являється Біблія. Вони виступали за перебудову Церкви, за відмову від пишних богослужінь; за повернення Церкви до того стану, з якого вона починала свій шлях. За Реформацією почалась Контрреформація – боротьба католиків за відновлення своїх втрачених позицій. Вона почалась в середині ХVI ст. і тривала все ХVIІ ст. В результаті півтора столітньої боротьби католики і протестанти стали більш толерантними одне до одного.