- •1.Світогляд
- •2.Предмет філософії
- •4.Передфілософія Китаю
- •5.Антична філософія.Її основні ідеї
- •6. Антична філософія. До сократівський період
- •7.Антична класика.Сократ,платон,арістотеть
- •8.Філософія європейського середньовічча
- •9.Філософія епохи Відродження
- •10.Філософія Нового часу
- •11.Філософія епохи Просвітництва
- •12.Гносеологія та етика канта
- •13.Гегель
- •14.Фейербах
- •15.Погляди маркса
- •16.Філософія позитивізму
- •17.Філософія життя
- •20.Герменевтика
- •21.Розвиток філософської думки в Україні
- •22.Традиції Києво-Могилянської Академії
- •23. Погляди Сковороди
- •26. Форми буття: природне, соціальне, духовне, їх специфіка та взаємозв’язок.
- •27. Філософські закони і категорії, їх специфіка та роль у процесі пізнання.
- •28 Категорії «рух», «простір», «час»
- •29. «Сутність і явище», «форма і зміст»
- •30. «Можливість і дійсність», «необхідність і випадковість»
- •31. Категорії причини і наслідку. Принципи детермінізму та індетермінізму
- •32. Категорії одиничного, особливого, загального.
- •33. Проблема пізнання у філософії. Об*єкт і суб*єкт пізнання.
- •34. Практика, її основні форми та функції у процесі пізнання.
- •35. Емпіричний рівень знання
- •36. Теоретичний рівень
- •37.Проблема істини
- •38. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства.
- •39. Людина як предмет філософії.
- •40. Природничі та соціальні-історичні засади свідомості. Сучасна наука про ознаки свідомості.
- •41. Структура свідомості.
- •42. Мислення і мова.Проблема ідеального
- •43. Суспільство і природа. Екологічні проблеми сучасності (філософський аспект)
- •44. Матеріальні основи розвитку суспільства.
- •45. Суспільство як об*єкт філософського аналізу. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •46. Соціальна структура суспільства
- •47. Феномен політики
- •48.Суспі́льно-економі́чна формація
- •49. Людина як суб’єкт історичного процесу.Народ та особистість в історії
- •50. Поняття культура. Типологія культур. Культура і цивілізація.
- •51. Цінності як ядро духовного світу людини. Структура цінностей.
- •52.Глобальні проблеми людства
- •53.Специфіка науки,її співвідношення з філософіею і поза науковим знанням
- •54.Наука в системі культури.Етика науки
39. Людина як предмет філософії.
Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.
Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.
Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. У такому сенсі вживається він і в цьому посібнику.
Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.
У філософії Давньої індії, наприклад, людина мислилась як частина світової душі, а людське життя розуміли як певну форму нескінченного ланцюга перероджень. Це відповідало концепції коловороту життя (сансари), яка була найважливішою складовою Упанішад — текстів, які водночас виражали міфологічний, релігійний і філософський світогляди. У вченні про переселення душ межа між живими істотами (рослинами, тваринами, людиною і богами) є дуже умовною, рухливою, непостійною. Тільки людині притаманне прагнення до свободи, до вивільнення від пристрастей і принад емпіричного буття з його законом сансари — карми.
У давньогрецькій філософії спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мікрокосм, що був відображенням макрокосмосу (частина Космосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.
Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. «Мірило усіх речей — людина» — основоположний принцип софістів. Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика людини, її призначення і соціальний статус. У концепції Арістотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.
40. Природничі та соціальні-історичні засади свідомості. Сучасна наука про ознаки свідомості.
В історії філософії проблема свідомості постає на 2х рівнях свого вирішення:
опис способів, якими речі дані для свідомості (опис феномену свідомості)
пояснення того, як можлива сама свідомість (пояснення феномену)
До 2 пол. 19 ст. ці рівні не розрізнялися і тільки завдяки успіхам фізіологіям вищої діяльності, медицини, відбулися зрушення в розумінні свідомості.
Зокрема виник вульгарний матеріалізм – мозок виділяє думку, аналогічні тому, як печінка виробляє жовч.
Сознание = со-знание
Марксистська теза про те, що свідомість є функцією мозку, в наш час є застарілою. Сучасні психологи виокремлюють 5 функцій свідомості:
відображальна
творча або креативна
регулятивно-оцінювальна
рефлективна
духовна
свідомість – це вища форма відображення світу; суб*активний образ, об*активного світу; це діяльнісна здатність людини відтворювати предмети і форми дій з ним в іншому матеріалі – мові знаків, і здатність переводити її в дії з реальними предметами.