особлива частина

силання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, перероблення, зберігання, реалізації і застосування донорської крові або її компонентів і препаратів (ст. 451); умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) та ін.

Справи про ці правопорушення розглядаються адміністративними комісіями,районними(міськими)судами(суддями),органамивнутрішніх справ (міліції), органами, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладаються, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушення, адміністративний арешт.

Запитання до самоконтролю

1.На яких принципах базується охорона здоров’я громадян?

2.ЗавданняікомпетенціяМіністерстваохорониздоров’яУкраїни.

3.Види і правове становище установ охорони здоров’я.

4.Які заходи мають право застосовувати органи санітарноепідеміологічного нагляду?

438

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

Глава 34

Управління культурою

§1. Організаційно-правові засади управління культурою

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративноприкладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управліннякультуроюполягаєворганізаціїстворення,розповсюдженняіпопуляризаціїтворівлітературитамистецтва;забезпеченніпоширенняінформаціїіпропагандидосягненькультури;збереженніівикористаннікультурнихцінностей;охоронітворівмистецтваіпам’ятниківкультури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

Діяльність у сфері культури здійснюється на професійній чи аматорський основі у порядку, визначеному Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р.1, законодавством України пропідприємницькудіяльність,некомерційніорганізаціїтаоб’єднання, а також законодавством, що регулює конкретні види діяльності у сфері культури.

Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в Україні, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження ірозвитоккультуриукраїнськоїнаціїтакультурнаціональнихменшин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльноїхудожньоїтворчості;реалізаціюправгромадяннадоступ

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 21. – Ст. 294.

439

особлива частина

до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими загальнодержавнимипрограмами,якізатверджуютьсяВерховноюРадою України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку культури української нації та культур національних меншин; збереження,відтвореннятаохороникультурно-історичногосередовища; естетичноговихованнядітейтаюнацтва;проведенняфундаментальних досліджень у галузі теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій культури.

§ 2. Органи управління культурою

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органивиконавчоївладизабезпечуютьреалізаціюполітикиусфері культури; здійснюють за участю громадських об’єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і туризму України, Міністерство АРК, управління культури і туризму обласної, Севастопольської міської, Головне управління культури, Головне управління охорони культурної спадщини, управління туризму і курортів Київської міської державної адміністрації; відділ культури і туризму районної, районної у м. Севастополі, відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини районної у м. Києві державної адміністрації1, підвідомчі їм театри, концертні

1 Типовеположенняпроуправліннякультуриітуризмуобласної,Севастопольської міської, Головне управління культури, Головне управління охорони культурної спадщини, управління туризму і курортів Київської міської державної адміністрації; Типове положення про відділ культури і туризму районної, районної у м. Севастополі, відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини районної у м. Києві державної адміністрації // Офіц. вісн. України. – 2010. – № 1. – Ст. 8.

440

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи.

Міністерство культури і туризму України (МКТ України) є цен-

тральним органом виконавчої влади, діє на основі Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р.1 Діяльність МКТ спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями МКТ України є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики; участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту суспільної моралі; координація здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до його компетенції; сприяння створенню умов для задоволення національно-культурних потреб громадян України та українців, які проживають за межами України, збереженню і популяризації культурних надбань Українського народу, здійснення міжнародного співробітництва з питань, що належать до компетенції Міністерства.

ВідповіднодопокладенихнаМКТУкраїнизавданьвонорозробляє та вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері культури, туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики та захисту суспільної моралі; бере участьупідготовціпроектівміжнароднихдоговорівУкраїни;здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та спеціально уповноваженого державного органу контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей; розробляє і здійснює заходи щодо створення умов для відродження та розвитку культури української нації, культурної самобутності корінних народів і національних меншин України, всіх видів мистецтва, самодіяльної творчості, осередків традиційної народної творчості, художніх промислів та ремесел; сприяє діяльності творчих спілок, молодіжних, дитячих та інших громадських організацій, що функціонують у сфері культури, мистецтва, кінематографії, туризму, діяльності курортів, та ін.

1 Офіц. вісн. України. – 2006. – № 45. – Ст. 3010.

441

особлива частина

МКТ України в межах своїх повноважень та на виконання законодавства України видає накази, у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, спільні акти. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенціїМКТУкраїни,обговореннянайважливішихнапрямківйого діяльності у Міністерстві утворюється колегія, рішення якої приводяться в життя наказом Міністра культури і туризму України. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій у МКТ можуть утворюватисянауковіради,іншіконсультативнітадорадчіоргани.Їхсклад та положення про них затверджує Міністр.

Державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада і Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є утворений відповідно до постанови КабінетуМіністрівУкраїнивід11липня2007р.Державнийкомітеттеле-

бачення та радіомовлення України1, який здійснює керівництво дер-

жавним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету у сфері телебачення і радіомовлення є: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах, державної політики у сфері захисту суспільної моралі; міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер; здійснення управління в інформаційній та видавничій сферах; сприяння реалізації конституційного права на свободу слова, забезпечення розвитку інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.

Законом України від 23 вересня 1997 р. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення2, яка є конститу-

1ПоложенняпроДержавнийкомітеттелебаченняі радіомовленняУкраїни[Текст]

//Офіц. вісн. України. – 2007. – № 52. – Ст. 2102.

2Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.

442

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

ційним, постійно діючим колегіальним органом, мета діяльності котрого — нагляд за дотриманням законів України у сфері телерадіомовлення, а також здійснення регуляторних повноважень, передбачених цими законами. Національна рада не може делегувати свої повноваження третім особам. Член Національної ради не може одноособово здійснюватифункції,покладенінаНаціональнураду.Національнарада складається з восьми осіб. З них чотири члени Національної ради призначаються Верховною Радою України і чотири члени Національної ради — Президентом України. Національна рада є повноважною при призначенні не менше шести її членів. Голова Національної ради обирається Національною радою з числа членів Національної ради таємним голосуванням. Кандидатури на посаду голови Національної ради висуваються за поданням не менше трьох членів Національної ради. Обраним на посаду голови Національної ради вважається кандидат, за якого проголосувало не менше п’яти членів Національної ради.

Повноваженнями Національної ради щодо організації та перспектив розвитку телерадіомовлення є: участь у розробці і реалізації державноїполітикиусферітелерадіомовлення;розробленняізатвердження Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору; аналіз стану телерадіомовлення в Україні; прийняття рішень про створення та розвиток каналів мовлення, мереж мовлення, телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу; визначення порядку технічної розробки багатоканальних телемереж, які передбачають використання радіочастотного ресурсу, та порядку проведення конкурсів на технічне розроблення, обслуговування та експлуатацію таких телемереж; замовлення розроблення висновків щодо електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів мовлення; сприяння включенню телерадіоорганізацій України до світового інформаційного простору і здійсненню їх діяльності відповідно до міжнародних стандартів; узагальнення практики застосування законодавства у сфері телерадіомовлення, участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері; здійснення співробітництва з питань телебачення і радіомовлення з міжнародними організаціями, з органами державноївладитанеурядовимиорганізаціямиіншихкраїн; визначення порядку документування, формування, обліку та зберігання телерадіоорганізаціямикопій(записів)програм і передач,щовиходять в ефір, формування тимчасового архіву та архівного фонду телерадіо­ організацій відповідно до законодавства України; створення та утри-

443

особлива частина

мання державного архіву телебачення і радіомовлення України у порядку, встановленому законом.

Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної владитаорганівмісцевогосамоврядуваннявУкраїнізасобамимасової інформації»1 відповідно до Конституції України визначає порядок всебічного і об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування, є складовою частиною законодавства України про інформацію.

Національна рада дає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, багатоканальну телемережу (ефірну або кабельну), ретрансляцію, та ефірний час. Ліцензування та реєстрація у сфері надання телекомунікаційних послуг здійснюється Національною комісією з питань регулювання зв’язку згідно із Законом України від 18 листопада 2003 р. «Протелекомунікації»2.ЛіцензуваннятелерадіомовленняздійснюєНаціональнарадазгідноізЗакономУкраїни«ПроНаціональнурадуУкраїни з питань телебачення і радіомовлення». Ліцензія є єдиним і достатнім документом дозвільного характеру, що надає право ліцензіату вести телерадіомовлення. Порядок ліцензування телерадіомовлення визначається Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Національна рада здійснює наглядові та регуляторні функції. Це функції з нагляду за додержанням: телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення; ліцензійних умов та умов ліцензій; визначеного законодавством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів; стандартів та норм технічної якості телерадіопрограм; телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії; телерадіоорганізаціями вимог законодавства України щодо частки віт­ чизняного продукту у їх програмах (передачах) та щодо вживання мов при здійсненні телерадіомовлення; телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі; телерадіоорганізаціями вимог законодавства щодо частки іноземних інвестицій у їх статутному фонді; застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону; офіційний моніторинг телерадіопрограм; ліцензіатами вимог законодавстваУкраїнищодорекламитаспонсорствау сферітелерадіо­

1Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.

2Там само. – 2004. – № 12. – Ст. 155.

444

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

мовлення; ліцензування телерадіомовлення. До регуляторних функцій належать:ліцензуванняпровайдерівпрограмноїпослуги;участьурозробленні та погодження проекту Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України у частині смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;розробленняумоввикористаннятавизначеннякористувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення; забезпеченняі сприянняконкуренціїу діяльностітелерадіоорганізацій усіх форм власності відповідно до вимог законодавства, створення умов щодо недопущення усунення, обмеження чи спотворення конкуренції у телерадіоінформаційному просторі; ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій України.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій та забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення і ра­ діомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюються представництва Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Діяльність представництва здійснюється на підставі Положення про нього, яке приймається Національною радою.

Законом України від 18 липня 1997 р. «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України»1 з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створена система Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація зі статусом єдиної загальнонаціональної неподільної і неприбуткової системи масової комунікації, яка є об’єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженоюпостановоюВерховноїРадиУкраїнивід21листопада1997р.«Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України»2, та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід’ємноюскладовоючастиноюсистемиСуспільноготелерадіо­ мовленняУкраїниєтелерадіоорганізація«ГромадськеУкраїнськерадіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовленняУкраїни; забезпеченнявільногодоступудо кращих

1Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.

2Додаток № 1 до постанови Верховної Ради України від 21 листоп. 1997 р. [Текст] // Там само. – 1998. – № 11–12. – Ст. 61.

445

особлива частина

зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Важливе значення у сфері управління культурою має інформація. Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»1 встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони і захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Масоваінформація—цепублічнопоширюванадрукованатааудіо­ візуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації єперіодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України від 16 листопада 1992 р. «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні»2. Їх діяльність регулюється також законами України від 3 липня 1996 р. «Про рекламу»3 (в редакції Закону від 11 липня 2003 р.), від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права»4 (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.), від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»5 (у редакції Закону від 10липня2003р.),постановоюКабінетуМіністрівУкраїнивід13жовт­ ня 2000 р. «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»6 та іншими законодавчими актами. Всі друковані засоби масової інформації, що видаютьсянатериторіїУкраїни,підлягаютьдержавнійреєстраціїв органах виконавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України від 5 липня 1997 р. «Про видавничу справу»7, який закріплює

1Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

2Там само. – 1993. – № 1. – Ст. 1.

3 Там само. – 2004. – № 8. – Ст. 62. 4 Там само. – 2001. – № 43. – Ст. 214.

5 Офіц. вісн. України. – 2003. – № 33. – Ст. 1776. 6 Там само. – № 42. – Ст. 1792.

7 Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 32. – Ст. 206.

446

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб’єктів видавничої справи.

Державна політика у видавничій справі визначається Верховною Радою України і ґрунтується на принципах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополізації, зміцнення матеріальнотехнічних,організаційних,правовихінауковихзасадвидавничоїсправи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Вона спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, напов­ нення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України таіншихвійськовихформувань,правоохороннихорганів,підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державна політика підтримки культур національних меншин увидавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у цій сфері.

Державна політика у видавничій справі може конкретизуватися і коригуватися в законах України на основі вивчення ринку видавничої продукції, аналізу потреб, попиту і пропозицій з урахуванням державної статистики друку. Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, охорони здоров’я, науки,освіти,культури,соціальногозахистунаселеннязадержавними тематичними програмами і на засадах державного замовлення.

Відповідно до поставленої мети державна політика у видавничій справі здійснюється також шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання.

До суб’єктів видавничої справи належать видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.Суб’єктивидавничоїсправи,якієсуб’єктамипідприємницької діяльності, керуються Законом України «Про видавничу справу», Господарським кодексом України та іншими законами України.

Громадські, наукові, релігійні та інші суб’єкти некомерційної діяльності, які беруть участь у видавничій справі, керуються законами

447

особлива частина

України «Про об’єднання громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації» та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини між суб’єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно із законодавством. З метою їх обліку ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в системівидавничоїпідготовки,поліграфічноговиконанняірозповсюдження друкованої продукції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р.1 утворено Державну акціонерну компа-

нію «Українське видавничо-поліграфічне об’єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р.2

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов’язаних з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовані Законом України від 13 січня 1998 р. «Про кінематографію»3.

Державну політику в галузі кінематографії проводить МКТ України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрокатом4 та проводить державну реєстрацію фільмів. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2006 р. утворено Державну службу кінематографії5, яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і йому підпорядковується. Її основними завданнями є: сприяння відродженню національної кінематографії, посилення її впливу на формування духовних цінностей Українського народу, створення належних правових іекономічних умов для розвитку національного кіномистецтва та конкурентоспроможної на міжнародному ринку кіноіндустрії; участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики вгалузікінематографії;координація роботимісцевихорганів

1www.nau.kiev.ua

2Офіц. вісн. України. – № 47. – Ст. 1732. 3 Там само. – № 6. – Ст. 205.

4 ЗП України. – 1992. – № 11. – Ст. 280.

5 Офіц. вісн. України. – 2006. – № 10. – Ст. 622.

448

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі кінематографії.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, визначеніРадоюміністрівАРК,обласними,КиївськоютаСевастопольською міськимидержавнимиадміністраціямизапогодженнямзцентральним органомвиконавчоївладиугалузікінематографії.Ціорганиреалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони і використання пам’яток історії та культури здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами у цій галузі є МКТ України, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенція цих органів визначається положеннями про них.

Закон України від 8 червня 2000 р. «Про охорону культурної спадщини»1 регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.

Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів АРК; органи охорони культурноїспадщиниобласних,КиївськоїтаСевастопольськоїміських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. затверджено Положення про державний реєстр національного культурного надбання2. До реєстру заносяться пам’ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам’ятки та інші об’єкти, які становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології або науки.

1Відом. Верхов. Ради України. – 2000. – № 39. – Ст. 333.

2ЗП України. – 1992. – № 9. – Ст. 220.

449

особлива частина

ЗакономУкраїнивід21вересня1999р.«Провивезення,ввезеннята повернення культурних цінностей»1 врегульовано відносини, пов’язані з вивезенням, ввезенням та поверненням культурних цінностей. Цей Законтакожспрямованонаохоронунаціональноїкультурноїспадщини та розвиток міжнародного співробітництва України у сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного та масового виробництва.

§3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури

Закон України від 27 січня 1995 р. «Про бібліотеки і бібліотечну справу»2 (в редакції Закону від 16 березня 2000 р.) визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.

Центральним органом виконавчої влади, що здійснює загальне методичне керівництво і координацію роботи бібліотеками, є МКТ України, яке: сприяє централізованному комплектуванню і використанню бібліотечних фондів; здійснює координацію робіт щодо об’єднання бібліотек у єдину біблотечно-інформаційну систему; здійснює відповідно до законодавства координацію діяльності бібліотек, а також контролює діяльність бібліотек, що перебувають у державній такомунальнійвласності,порушуєклопотанняпронаданнябіблотекам статусу національного та ін.

МКТ України та інші органи виконавчої влади, що мають бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечуютькоординаціюїхдіяльностізбібліотечноюсистемоюМКТ України.

Окремі повноваження щодо розвитку бібліотечної справи органи виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть делегувати громадськиморганізаціямкультурологічноїспрямованості.Вонитакожздійсню-

1Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 405.

2Там само. – 2000. – № 23. – Ст. 177.

450

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

ють контроль за реалізацією цих повноважень. Фінансування держав­ них бібліотек здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Суспільні відносини у галузі музейної справи врегульовано Основами законодавства України про культуру та Законом України від 29 червня 1995 р. «Про музеї та музейну справу»1, яким встановлено правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є МКТ України, який здійснює: організаційно-методичне керівництво усферімузейноїсправи;формуванняМузейногофондуУкраїни,конт­ роль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України, сприяє формуванню сучасної інфраструктури музейної справи, розвитку музейної мережі, видаєдозволинавивезенняпам’ятокМузейногофондуУкраїнизамежі держави. Інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими їм музеями.

Зметою оптимізації функціонування мережі клубних закладів і забезпечення конституційних прав громадян на задоволення їх культурних потреб постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1998р.«Пронормативнезабезпеченнянаселенняклубнимизакладами»2 затверджено нормативи забезпечення населення клубними закладами. Ці нормативи запроваджено як орієнтований напрямок організації системи культурного обслуговування населення міст, селищ і сіл, що не обмежує ініціативу місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування щодо розвитку і функціонування клубних закладів.

Зметою державної підтримки закладів культури, що відіграють визначну роль у духовному житті людини, створення належних умов для їх подальшого розвитку та примноження культурної спадщини народуУкраїниУказомПрезидентаУкраїнивід11жовтня1994 р.«Про національні заклади культури»3 встановлено, що статус національних надається закладам культури, майно яких перебуває у загальнодержавній власності. Функції управління майном таких закладів культури

1Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 25. – Ст. 192.

2Офіц. вісн. України. – 1998. – № 45. – Ст. 1671.

3 Укази Президента України [Текст]. – К. : Право, 1997. – Т. 1. – С. 487.

451

особлива частина

здійснює МКТ України, яке затверджує положення про конкретний заклад культури, укладає і розриває контракти з керівниками цих закладів. Майно цих закладів не підлягає приватизації. Фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Контроль за рівнем культурної діяльності, здійснюваної національними закладами культури, використанням ними бюджетних коштів здійснюють наглядові ради при МКТ України, які утворюються ним за основними напрямкамидіяльностіцихзакладів.Положенняпронаціональнийзаклад (установу) України затверджено Указом Президента України від 16 червня 1995 р.1

Особливе місце у сфері культури і туризму посідають об’єднання громадян. В Україні створені і діють творчі спілки письменників, композиторів, художників, театральних діячів, кінематографістів, фотохудожників, журналістів, архітекторів, майстрів народного мистецтва, дизайнерів та ін. Правові, соціальні, економічні та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва визначеніЗакономУкраїнивід17жовтня 1997р. «Пропрофесійнихтворчих працівників та творчі спілки»2.

Творча спілка створюється групою професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтв (всеукраїнська—ускладінеменшяк100осіб,регіональна(місцева)— не менш як 20 осіб), що мають у своєму доробку завершені та оприлюднені твори культури і мистецтва чи їх інтерпретації.

Членами творчої спілки можуть бути професійні творчі працівни- ки—громадяниУкраїни,іноземці,особибезгромадянства,якідосягли вісімнадцяти років. Рішення про утворення творчої спілки приймається загальними зборами (з’їздом, конференцією). Питання про надання спілці професійних творчих працівників статусу творчої спілки як суб’єкта діяльності вирішуються при реєстрації спілки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державній реєстрації підлягають усі творчі спілки. Державна реєстрація всеукраїнських творчих спілок здійснюється Міністерством юстиції України, а їх територіальних осередків та регіональних (місцевих) творчих спілок — відповідними місцевими органами виконавчої влади. Органами управління творчих спілок є загальні збори (з’їзд, конференція), правління, президія, рада тощо та голова правління.

1Офіц. вісн. України. – 1999. – № 5. – Ст. 156.

2Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 52. – Ст. 312.

452

Розділ VІІI. Управління соціально-культурним будівництвом

Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. «Про Академію мистецтв України»1 створено Академію мистецтв України — вищу творчо-наукову установу в галузі мистецтва, яка є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту. Основними завданнями Академії мистецтв України є: сприяння дальшому розвитку художньої творчості в Україні, створенню і поширенню художніх цінностей; пошук ефективних шляхів відродження і збагачення української культури, розвитокнаціональнихмистецькихтрадицій,визначниххудожніхшкіл та осередків; проведення фундаментальних науково-теоретичних досліджень з проблем художньої творчості, історії та теорії українського мистецтва, художньої критики, мистецької освіти та естетичного виховання молоді; вивчення та наукове узагальнення світових тенденцій і досягнень у розвитку мистецтва, створення умов для ефективного використання цих досягнень з метою дальшого розвитку української культури,зміцненнякультурногоспівробітництвазмитцямиіноземних держав.

§ 4. Місцеве самоврядування і культура

Органи місцевого самоврядування відповідно до ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. здійснюють власні (самоврядні) повноваження щодо: управління закладами культури; створення необхідних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їх здібностей; вирішення питань про надання професійним творчим працівникам на пільгових умовах у користування приміщень під майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчоїдіяльності;організаціїмедичногообслуговуваннятахарчування у закладах культури, які належать територіальним громадам або передані їм; створення умов для розвитку культури; сприяння відродженню осередків традиційної народної творчості, національнокультурних традицій населення, художніх промислів і ремесел; сприяння роботі творчих спілок, національно­ -культурних товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових організацій, які діють у сфері культури.

1 Відом. Верхов. Ради України. – 1997. № 224. – Ст. 170.

453