- •1.Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів.
- •2. Господарство,господарська система та її еволюція
- •3. Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту
- •4. Об’єкт та предмет історії економіки та економічної думки
- •5.Сутність, фундаментальні принципи побудови та значення системно -синергетичного підходу до аналізу суспільних та господарських процесів як складової цивілізаційної парадигми.
- •6. Методи історії економіки та економічної думки та завдання дисципліни
- •7. Підходи та критерії щодо періодизації господарського розвитку суспільства.
- •8.Власність на засоби виробництва як одна із центральних суспільних інституцій та її вплив на історичний розвиток господарської системи.
- •9. Розкрийте особливості історико - економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм.
- •10.Порівняйте сутність та зміст формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання суспільних процесів.
- •11.Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.
- •12. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.
- •13. Община як центр соціальної і господарської організації первісного суспільства.
- •14. Господарська діяльність в первісній історії Укр. Трипільська куль-ра та її знач.
- •15. Передумови і умови становлення господарства ранніх цивілізацій.
- •17. Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.
- •18. Визначте спільні риси і відмінності господарств Месопотамії, Давнього Єгипту, Кріто-Мікенської цивілізації.
- •19.Порівняйте особливості формування Східної та Західної цивілізації в осьовий час та дайте їм ( «осьовому часу», Східній та Західній цивілізації) загальну характеристику.
- •20.Господарська система Давньої Індії в осьовий час та її відображення в “Артхашастрі”.
- •21.“Гуань-дзи” як пам'ятка економічної думки Давнього Китаю та її зв'язок з реформами Цинь Шихуана (259-210 рр. До н.Е.).
- •26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.
- •27.Виникнення середньовічних міст в Західній Європі та їх господарський розвиток. Корпоративні форми організації господарства та їх висвітлення в цехових статутах.
- •28.Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.
- •29.Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.
- •32.Значення великих географічних відкриттів для становлення товарного господарства в Європі.
- •34. Формування товарно-грошового (капіталістичного) господарства: передумови переходу від простого товарного до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства.
- •36.Історичні умови виникнення та суть фізіократизму.
- •37. Формування передумов товарного господарства та його проникнення в аграрну сферу. Економічна таблиця Кене.
- •38.Економічна думка періоду первісного нагромадження.
- •39. Розкрийте сутність явища «революція цін» та його зв’язок з Великими географічними відкриттями. Поясніть, як «революція цін» вплинула на економічний розвиток Зх. Європи
- •41. Відродження, Реформація та Просвітництво, їх сутність та роль у становленні суспільства з ринковою економікою в країнах Європейської цивілізації
- •42.Суть і значення демократичної, промислової та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації.
- •43. Дайте визначення та зробіть порівняльну характеристику промислового перевороту в Англії, Франції, Німеччині та сша (передумови,періоди,особливості та наслідки)
- •44.Загальні закономірності та особливості формування ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина хvіі - 60-ті роки хіх ст.).
- •45.Економічна думка про ринкове господарство провідних країн Європейської цивілізації (класична політична економія, історична школа, марксизм).
- •46. Зробіть порівняльний аналіз меркантилізму і класичної школи політичної економії (суть, представники, історичні умови виникнення, методологія та трактування основних економічних категорій)
- •47.Проаналізуйте процес становлення теорія вартості в економічному спадку в. Петті, а.Сміта, д.Рікардо та к.Маркса.
- •49. Марксистська економічна теорія та сучасність
- •50.Виникнення і становлення нових форм господарювання в умовах генезису ринкової економіки в Англії (друга пол. Хуіі – 60-ті р.Хіх ст.).
- •51.Особливості розвитку ринк. Госпу у Франції та виникнення нових форм госпу. (друга пол. Хуіі – 60-ті роки хіх ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях ж.Б.Сея та ф.Бастіа.
- •54. Проблема протекціонізму та фритредерства у теоріях представників економічної думки ху – хііі ст. (меркантилістів, фізіократів, а. Сміта та д. Рікардо)
- •55.Економічні передумови Визвольної війни українського народу (648-1676)
- •56.Основні напрями ек. Політики Хмельницького та її меркантилістські засади.
- •57.Господарська система Гетьманату та її еволюція на протязі другої половини XVII — середини XVIII ст.
- •58. Госп. Система Зх. України та її еволюції під впливом Йосипа 2.
- •59. Основні прояви елементів ринкового госп. В госп. Системі країни наприк. 18ст- поч..19ст
- •60. Криза кріпосної системи та її відображення у працях укр. Ек пол. 19ст(Каразін,Балудянський,Вернадський)
- •61. Друга нтр(ост чверть 19ст- поч. 20ст)та її вплив на ринкове господарство країн Зх. Європи та сша.
- •62. Нові форми господарювання на етапі монополістичної конкуренції
- •64.Передумови виникнення та загальна характеристика маржиналізму.
- •66. Причини швидкого ек розвитку сша напр. 19ст Особливості америк школи маржиналізму.
- •68.Госп система Англії на межі 19-20ст.Кембриджська школа.
- •69.Дайте порівняльну характеристику госп систем країн Зх. Європи та сша в 70-ті роки 19-поч 20ст
- •70. Порівняльна характеристика госп розвитку Німеччини та Франції на межі 19 ст
- •71.Особливості становлення та розвитку ринкового господарства в Україні (друга половина хіх – початок хх ст.).
- •72. Осн течії ек думки в Укр (кін 19 – поч. 20ст)
- •73.Порівняйте основні положення реформ 1848 та 1861 рр. Та їхній вплив на генезис ринкових відносин у підавстрійській та підросійській Україні.
- •74.Представники Київської психологічної школи (м.Бунге, д.Піхно, о.Білимович) про шляхи ринкової перебудови суспільства.
- •75.Творчий внесок м.Тугана-Барановського в українську та світову економічну думку.
- •77.Сутність та етапи становлення світової системи господарства.
- •78.Зміни в господарствах країн Західної цивілізації в 20-30 рр. Хх ст. Та їх відображення в теоретичній системі Дж. М. Кейнса.
- •79.Світова економічна криза (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. «Новий курс» д. Ф. Рузвельта.
- •80.Особливості економічної кризи 1929-1933 років у Німеччині. Виникнення необералізму та його роль у господарському відродженні країни.
- •81.Соціально- економічні наслідки Першої світової війни. Версальська угода та її економічний зміст.
- •82.Світове господарство в роки стабілізації. Економічний зміст планів Дауеса та Юнга.
- •83 Особливості розвитку світового господарства на зламі 19-20 ст. Та їх відображення в концепціях імперіалізму(Дж. Гобсон, Ленін, Каутський,Гільфердінг, Шумпетер)
- •84 Зміни в ринковому господарстві на етапі державно-монополістичного розвитку та їх відображення в теоріях конкуренції Чемберліна, Робінсона, Шумпетера.
- •85 Причини виникнення, суть та основні напрями раннього інституціоналізму.
- •86 Економічні аспекти 2 св. Війни(причини,методи, воєнно-господарського регулювання,економічні наслідки)
- •87. Порівняйте економічну політику виходу з кризи 1929-1933 рр.,запропоновану Рузвельтом, та економ політику нацистської Німеччини
- •88.Порівняйте особливості методології кейнсіанства та неолібералізму та їх підходів до вирішення макроекономічних проблем.
- •89. Загальна характеристика основних факторів розвитку суспільств Західної цивілізації у 1950-80 рр.
- •90. Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.
- •91.Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем у 50-80-ті роки хх ст. Початок глобалізації.
- •92.Нтп і нтр як фактори розвитку світової системи господарства та її підсистем у 50-80-ті роки хх ст. Аналіз нтр в економічній думці.
- •93.Особливості змішаних ринкових систем та їх розвиток у 50-80-ті роки хх ст.
- •94.Корпоративні форми господарств та їх наукове обґрунтування у 50-80-ті роки хх ст.
- •95.Економічне зростання 50-60-х років хх ст. Економічне диво Німеччини та Японії.
- •96.Неокейнсіанські (р. Харрод, о. Домар), нео-класичні (р. Солоу Дж. Мід) та неоінсти-туціональні (с. Кузнець) теорії екон зростання.
- •97.Кризи світової і національних економік у 70-80-ті роки хх ст. Та їх аналіз у економічній думці. Феномен стагфляції.
- •98.Особливості реалізації ідей неоконсерватизму та монетаризму в реформуванні господарств Англії („тетчеризм”) та сша” („рейганоміка”): порівняльний аналіз.
- •99. Посилення інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства кінця хх – початку ххі ст.
- •100.Транснаціональні корпорації та особливості їх діяльності на сучасному етапі розвитку світового господарства.
- •101.Передумови, суть та наслідки інформаційно-технологічної революції кінця хх – початку ххі ст.Ст. Та її відображення в сучасній економічній думці.
- •102.Основні тенденції економічного розвитку сша на етапі інформаційно-технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.
- •103.Основні тенденції економічного розвитку Великої Британії на етапі інформаційно-технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.
- •104.Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку на сучасному етапі.
- •105.Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституціоналізму наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •106.Структура інституціоналізму та його методологічні особливості наприкінці хх – на початку ххі ст.
- •107.Зміна галузевої структури виробництва та становлення і розвиток теорії і практики постіндустріального та інформаційного суспільства.
- •108.Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат. Теорема р. Коуза.
- •110.Політика „воєнного комунізму” та її відображення в дискусіях 20-х років хх ст.
- •111.Перехід до нової економічної політики як об'єктивна необхідність господарського розвитку.
- •112.Основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 20-х років хх ст.
- •113.Суть радянської індустріалізації та джерела її реалізації.
- •114.Суцільна колективізація та її соціально-економічні наслідки.
- •115.Радянська господарська система в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни.
- •116.Криза радянської командно-адміністративної системи та спроби її трансформації у 50-ті роки хх ст.
- •117.Обґрунтування необхідності реформування радянської господарської системи у 60-х роках хх ст. Та її практична реалізація (“Косигінська реформа”).
- •118.Остання спроба реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років хх ст.
- •119.Зробіть порівняльний аналіз спроб та результатів реформування радянської господарської системи у 60-х та в другій половині 80-х років хх ст.
- •120.Становлення національної господарської системи України в перш.Пол.90-х років хх ст.
- •121.Формування теоретичних засад обґрунтування шляхів переходу до ринкової системи в українській економічній літературі 90-х років хх ст.
- •122.Ринкова трансформація господарської системи України в 90-х роках хх ст
- •123.Теоретичне обґрунтування трансформаційних процесів в українській економічній літературі кінця хх — початку ххі ст.
- •124.Основні етапи аграрної реформи в Україні в 90-ті роки хх ст.
- •125.Структурна перебудова української економіки: теорія та практика (1990-ті роки).
20.Господарська система Давньої Індії в осьовий час та її відображення в “Артхашастрі”.
Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господ розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), екон трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І-го. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про екон роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення держ апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея держ землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлінно платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливого статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за торгівлею, розвиткові міжнар торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв — брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма господ діяльності (землеробство, скотарство, різні види ремесла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Майнові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв. Знайдемо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої і т.д.
21.“Гуань-дзи” як пам'ятка економічної думки Давнього Китаю та її зв'язок з реформами Цинь Шихуана (259-210 рр. До н.Е.).
В VI – III ст. до н.е. у Китаї набули широкого розповсюдження ідеї колективного економічного трактату «Гуань-Цзи». Ідеї його містять в собі деякі протиріччя, але окремі з них заслуговують на увагу і сьогодні. У трактаті чітко проводиться думка про необхідність стабільного розвитку економіки, а також твердиться, що тільки там "в поселеннях царює спокій", де ціни на хліб регулюються. Для регулювання економіки в цілому автори трактату проповідують створення в державі запасів хліба, введення пільгових кредитів землеробам, заміну податків безпосередньо на залізо і сіль посередніми, тобто розповсюдити податки на товари, що виробляються з їх використанням.
Неважко помітити утопічність ідеї авторів "зробити державу багатою і народ задоволеним" шляхом більш рівномірного розподілу національного багатства без "збагачення" купців і особливо лихварів. Таким чином, автори трактату "Гуань-Цзи" виявляли турботу про селян, пропонували обмежити їх обов´язкову трудову повинність, захистити їх від спекулянтів і лихварів.
Можна вважати, що їдеї реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату "Гуань-Цзи". Реформи Цинь Шихуана запроваджувались у життя надзвичайно жорсткими методами, що викликало невдоволення населення і призвело до зміни династії.
Адміністративна реформа дала імператору можливість стати повновладним володарем країни. Відповідно до неї всю імперіїо було поділено на 36 округів на чолі з губернаторами, які своєю чергою поділялися на повіти з повітовим начальством, а вони — на волості, кожна з яких складалася з десятків сільських громад. Усіма цими адмініслратавно-територіальними одиницями керували спеціальні чиновники, яким надавались адміністративні, фіскальні, судові та поліцейські повноваження. Чиновники контролювали один одного, забезпечуючи вертикальне підпорядкування керівників адміністрати вних одиниць, а тим самим і повновладдя імператора.
Соціальною реформою стало запровадження «Табеля про ранги», за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а з восьмого рангу їх надавали чиновникам за службу. Найвищими були 19—20 ранги, їх представникам надавалося право на «кормління» (забезпечення власних потреб) за рахунок відповідних територій та їх населення. Спадкові ранги, що існували до цього часу, були ліквідовані (імператор не зробив винятку навіть для власних синів і братів), їх заступили титули знатності, які імператор надавав за заслуги перед державою.
Законодавча реформа впровадила єдине досить жорстке законодавство, особливо кримінальне. Прості люди мали виступати заручниками, й у випадку злочину крім злочинця каралася вся його родина. Особливо жорстоко карали тих, хто висловлював невдоволення політикою Цинь Шихуана: знищували не лише зухвальця, а й населення цілої округи, до якої той належав. В імперії було запроваджено кругову поруку, тотальне стеження, заохочувалися доноси. Імператор провів уніфікацію мір і ваги, запровадив єдину монетну систему, що суттєво зміцнило економічні зв'язки всередині країни.
За земельною реформою селяни отримали від держави у користування земельні наділи, за що мали платити податки. При цьому існуюча доти форма оподаткування «з урожаю» була замінена на поземельну. Цинь Шихуан звелів скласти земельний кадастр, для чого зобов'язав підданих повідомити, скільки в кого є орної землі.
Господарська система Давньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля.
Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах —- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) господарстві. . На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних родинних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових ойкісного господарства. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних зем-левласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.
Палким прихильником економічного устрою давньої Спарти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) господарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Водночас Ксено-фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєдпується із землеробством. Визнавав він і важливість та корисність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків.Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість передачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство.Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному.Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, включаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допомогою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початкове авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрецький мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Арістотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарським підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.
Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.
Основною формою організації сільськогосподарського виробництва стає рабовласницька вілла (до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого (234—149 рр. до н. е.) «Землеробство», де він змальовує зразкове на його погляд господарство, поєднує риси натурального і товарного господарства.
Катон описує зразкове на його погляд господарство, в якому вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Пропагуючи принцип самозабезпечення, Катон радить навіть лозину та кілки для підв'язування виноградної лози використовувати з власного господарства, для чого він пропонує мати у маєтку зарості верби. Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання (годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік, а старий, зношений, відбирати, щоб зробити з ганчір'я ковдри). Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Необхідно, щоб рабів було небагато, а у жнива краще найняти робітників, що буде дешевше, ніж утримувати зайвих рабів упродовж року. Такі порали відповідали принципам натурального ведення господарства, але, кажучи про вибір маєтку, який слід придбати, Катон наголошував на необхідності мати поблизу місто, море, річку або якісні шляхи, які б зв'язували маєток з містом — споживачем продукції вілли. Пропонує він також надавати перевагу у виробництві товарних видів продукції — винограду та оливкам. Отже, вілла Катана— це поєднання натурального господарства (забезпечує потреби маєтку) та спеціалізованого, орієнтованого на реалізацію основної частини виробленої продукції.
Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) — латифундіях-сальтусах, які набули поширення на півдні Апенінського півострова, а також у Північній Африці та Галлії. Зазвичай такі господарства або займалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям — колонам. Плата за землю мала натуральний характер (1/3 від врожаю тих чи інших культур), а господарі звільнювалися від витрат на придбання рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації господарства дістала назву колонату.
Поява колонату тісно пов'язана зі зміною ситуації в рабовласницькому господарстві. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методами простого примусу. В таких умовах раба слід берегти, зацікавити у підвищенні продуктивності його праці. Цікаво, що зміна методів експлуатації рабів простежується у працях відомих римських авторів, які писали свої трактати з питань організації сільськогосподарського виробництва. Так, Катон Старший ще не каже про економічне стимулювання праці рабів, для нього раб — це знаряддя праці, що розмовляє. Мало того, він радив жорстко та безжально ставитися до рабів, «виснажувати їх працею, люто карати за найменшу провину, ставитися до них набагато гірше, ніж до робочих тварин... Хворих тварин слід лікувати, а старих і хворих рабів — продавати, звільняючись від них, як від непотрібного старого воза» [11, с. 83].
• Але вже у Марка Теренція Варрона (116—27 рр. до н. е.) у трактаті «Про сільське господарство» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід, казав він, створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Він зазначає, що раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу тощо» [Там само]. Пропонував він також на великих сільськогосподарських роботах використовувати найманих робітників.'
• Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до н. е.), який у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сільським господарством, в тому числі й стосовно рабів та підвищення продук- тивності їх праці. Зокрема, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головною метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то треба передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи працю останніх як більш продуктивну.
Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками.
До середини II ст. н. е. головними фігурами у сільському господарстві стають великий землевласник та колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; їх, так само як і пекулістів, не можна було продати без землі. Власне, колонат поступово перетворюється у систему відносин, які набувають рис особистої залежності.
Порівняльна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.
Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники.Усі члени суспільства були підпорядкованні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, — була держава та деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний правитель (цар). І громад земля, і земля окремої родини, і княжий уділ — усі ці земельні володіння належали окремим особам. Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-екон взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарбниці можна визначити як «ренту-податок», інакше кажучи, одночасно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натур-ії, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивід власність на базові засоби виробництва — передусім землю. Суспільна та індивід власність — були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законо-давчими актами. Тобто влада була відокремлена від власності. Відмінного є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас екон зв'язки за умов панування натур господарства були досить вузькими, господ життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому господарстві. На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господ відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держ управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували та інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господ зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав сусп поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господ діяльності. Власник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.
Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою (ето гавно если чесн. Норм будет)
Середньовіччя — цс період в історії людства, який зазвичай обмежують тисячоліттям між падінням Римської імперії наприкінці V ст. до Великих географічних відкриттів, які розпочинаються наприкінці XV ст.
Феодальну економіку характеризують такі ознаки пiдсистем суспiльства:
У соцiальнiй сферi
— панування великої земельної власності класу феодалів;
— своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її утримувачами на різних умовах, аж до права спадкового користування;
— різні форми і ступінь позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;
У господарствi
— переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;
— панування натурального господарства і відповідний характер держави;
— загалом низький рівень техніки і знань, ручне виробництво, пріоритетне значення індивідуальних виробничих навичок.
— поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали у приватній власності основні засоби виробництва, худобу;
У релiгiйних вiруваннях панувало християнство хоч i не мало єдиної організації.
Особливістю середньовіччя було те що Католицька церква не лише мала надзвичайний вплив на державні справи європейських народів. Ій належали величезні земельні маєтності та фінансові кошти. Вона вела постійну боротьбу із світськими державцями за політичну владу, виступала з ідеями, які ініціювали широкі суспільні рухи (наприклад, Хрестові походи). Посідала вона й виключне становище у справі освіти та наукових досліджень. Необхідно виділити також умовний характер феодальної власності на землю і розподіл права на неї між кількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представника панівного класу, пов´язаною з обов´язками несення військової служби та інших обов´язків на користь вищого за ієрархією сеньйора. У межах феодальної вотчини здійснювалась експлуатація селян, яка стала основою для вилучення феодальної ренти, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу. У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. В XI—XV ст набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натурального і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву комутації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селянського господарства.