91.Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем у 50-80-ті роки хх ст. Початок глобалізації.

Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господар­ства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які пер­шою чергою позначилися на структурних конструкціях еконо­мічних систем національних економік провідних країн світу.

Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвива­ються.

Основними факторами розвитку світового господарства було розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.

Серед найважливіших ознак розвитку світової системи госпо­дарства, а також економічної думки в період 1950-1970-х років слід назвати інтеграційні процеси національних економік Зах Європи. Швидкі темпи екон зростання доповнюють­ся курсом на органічну інтеграцію в єдиний західноєвропейський простір.

В 1957 році в Римі було підписано договір про створення Єв­роп-го Екон-го Співтовариства (ЄЕС), який підписа­ли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Мета об'єднання створити спільний ринок, забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення Західної Європи. Для цього передбачалося:

- ліквідувати митні бар'єри й обмеження для ввозу і вивозу товарів і капіталів;

- сприяти пересуванню людей;

- проводити єдину торговельну політику стосовно третіх країн;

- усунути перешкоди руху капіталів європейського інвести­ційного банку.

Євроатом, створений 1957 року, мав координувати розвиток атомної енергетики.

Паралельно із євроінтеграційними процесами у 1950—1960-х роках розроблялися теорії екон інтеграції. Серед їхніх фундаторів насамперед відзначимо Дж. Вайнера, Дж. Міда, Р. Ліпсі. Здебільшого ці вчені зосереджуються на проблемах митних союзів, економії на мас­штабах, конкуренцією та технічним прогресом.

Вже з з 1970 років внутрішньоєвроп. інтеграційний процес доповн. глобалізацій ним, у межах якого спостер активізація діяльності транснаціональних корпорацій, посилення впливу між нар. економ. організацій

92.Нтп і нтр як фактори розвитку світової системи господарства та її підсистем у 50-80-ті роки хх ст. Аналіз нтр в економічній думці.

Особливого значення у розвитку світової системи господар­ства в середині 1950-х років набуває науково-технічний про­грес НТП. Істотні зміни в техніці охопили техно­логічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлін­ський види господарської діяльності. У цей період з'явилися обчислювальні системи, інтенсивно розвивалося виробницт­во персон комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

- з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

- основнми стають - модернізація, автоматизація виробничих процесів;

- зростають капітальні вкладення в осві­ту, професійну підготовку, науку, медицину.

Підґрунтя усвідомлення державою власної ролі як локомотиву НТП закладали провідні вчені, зокрема Ростоу. Він зазначав, що саме держава має стимулювати НТП, пе­ребравши на себе турботу щодо організації фундаментальних до­сліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчан­ня, здійснення експериментальних і ризикових у комерційному плані проектів.

НТП супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розви­ток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну.

Еволюційна форма НТП — порівняно помірне вдосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, тоді як рево­люційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу.

Саме революційна форма НТП стає вирішальною у 50—70-х роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку націоньних економік європ цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазна­чимо, що термін «науково-технічна революція» впер­ше вжив Дж. Бернал у своїй праці «Світ без війни»

НТР — складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зок­рема створення нової техніки в глобальних масштабах.

До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні рево­люції: перша (кінець XVIII — початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та за­стосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX— початок XX ст.) пов'я­зувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва. Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на 1950—1970-ті роки.

Під впливом науки виникає новий напрям НТП — автоматизація, за якої застосування технічних засобів призво­дить до часткової або повної заміни участі людини. У машинобудуванні з'явилася нова га­лузь — виготовлення автоматизованих засобів виробництва, що були покликані пришвидшити й модернізувати матеріальне ви­робництво. Такі системи дістали назву гнучких автоматизова­них систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках— це насамперед верстати із числовим програм­ним управлінням, а згодом — створення роботів і комп'юте­ризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з од­ного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР.

Найхарактерніші особливості НТР 1950-—1970-х років, слід вказати такі:

- революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають комплексного вирішення еконо­мічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем);

- розвиток прикладних наук;

- оптимізація взаємодії науки та виробництва ;

- запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програм­ним управлінням; створення роботів; комп'ютеризація;

• запровадження автоматизованих систем управління (АСУ тощо.

Концепція Форда—Тейлора—Друкера — концепція пром перевороту, що пояснює характер роз­витку масових ринків у розвинених національних економіках по­воєнного часу за рахунок низки чинників, а саме:

—розширення зайнятості в працемістких поточно-конвеєрних процесах галузей масового виробництва із високими заробітками працівників;

—розширення споживчого кредиту сім'ям зі зростаючими потребами в товарах тривалого користування.

Значною помилкою П. Друкера можна вважати те, що він зали­шив новому масовому поточно-конвеєрному виробництву і суспільству масового споживання стару назву — «індустріальна система», що стирало принципову межу між до­бою НТР і фабрично-заводським виробництвом початку XX ст.

На відміну від концепцій НТР американських авторів, євро­п концепції 1950—1960-х років створювалися за умов жор­стких повоєнних класових зіткнень та конкуренції дешевих аме­рик. товарів. Основною лінією всіх концепцій стає ідея розвитку виробництва завдяки ускладненню техніки й запрова­дження автоматизації.

Однак зазначимо, що фабрично-заводська концепція НТР, що абсолютизувала значення капіталів і роль чиновника-технократа, не розкривала сутності глобального перевороту в матеріальному виробництві, що стався у 50—70-ті роки XX ст. Саме цей перево­рот створив нове виробництво і замінив панування капіталу на панування знань.

Ж. Фурастьє, Ф. Штернберг, Р. Арон, Ж. Еллюль, які розглядали НТР 1950—1970-х років як другу хви­лю розвитку автоматизації, складнішої техніки, підвищення про­дуктивності праці.

Загалом теорії перелічених авторів орієнтували масові органі­зації на необхідність контролю за перебігом НТР, найгострішій критиці було піддано конвеєрну технологію, що дегуманізує і де­кваліфікує працю.