Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпора І.DOC
Скачиваний:
111
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.21 Mб
Скачать

75.Творчий внесок м.Тугана-Барановського в українську та світову економічну думку.

Характеризуючи еволюцію поглядів М. Тугана-Барановського на проблему ринку, слід зазначити, що у своєму дослідженні він піднявся від мікрорівневого аналізу ринку як пункту продажу товару до макроекономічних узагальнень щодо функціонування ринкової системи. Зазначена проблема найбільш повно викладена ним у праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини і найближчий вплив на народне життя» Учений дійшов висновку, що ринок 19ст. є центральною си­лою, яка керує всім капіталіст господарством і відіграє ви­рішальну роль у його розвиткові.

Туган-Барановський, користуючись методом схематич­ної побудови суспільного виробництва як цілого, висловлює дум­ку про те, що розміри ринку не визначаються обсягами народ­ного споживання, оскільки суспільний продукт включає ще й за­соби виробництва. Тому проблема реалізації бмежується тільки пропорційністю розподілу між галузями суспільного виробницт­ва. Проблеми ж так званих третіх осіб і необхідності зовніш­ніх ринків, на думку вченого, не існує, адже капітал ви­робництво спроможне самостійно створити для себе достатній ринок.

Акцентуючи увагу на визначальній ролі сфери обміну в су­часному йому суспільстві Т-Б був певен, що з'ясувати характер проблеми ринку можливо тільки на основі системного аналізу, охопивши «в одній картині усе суспільне гос-подарство в сукупності".

3 позицій такого бачення Т-Б уважав, що вирішення проблеми ринку залежить від цілого спектра проб­лем, зокрема власності, конкуренції, державного регулювального впливу на ринкові процеси й зазначеної вище проблеми пропор­ційного розподілу суспільного виробництва. Тільки комплексне їх розв'язання сприяло б вирішенню проблеми ринку, оскільки ж воно утруднене, то економіка періодично зазнає порушення макроекономічної рівноваги у вигляді криз надвиробництва, депресій.

Він критично проаналізував сучасні йому теорії ринку та криз і високо оцінив теоретичні засади “теорії реалізації” Сея , яка стверджувала, що пропозиція порджує попит. Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те , що межа вир-тва визн. прод. силами людства .Він писав, що поит на товари створюється самим вирибництвом і жодних зовнішніх меж для розширеного відтворення, крім браку прод. сил, не існує. Це на його думку підтверджує ідея про зв. пром. коливань з період. зростанням основного капіталу . Він розглядає проблему криз, аналізуючи економічні коливання, рух “економічної активності”, а також фактори , що зумовл. таку активність . Т.-Б. звертає увагу на виявлення гол. рушійної сили ек. активності і робить висновок, що це є рух інвестицій. Він першим сформулював осн. закон інвестиційної теорії циклів , відповідно до якого фази пром. циклу визн активністю інвестування. Саме збільшення інвестицій у галузях , що виготовляють засоби вир-тва порджує мультипрлікаційний процес всіх елементів ек. активності. Джерелом приб. він наз весь капітал.У багатьох дослідж. “Учення про гран. кор-сть”, “Осн. помилка абстрактної теорії кап-зму” та ін. вчений намагався переорієнтувавти П.Е. в Рос. та Укр. на позиції

Велику увагу він приділив питанню розвитку капіталізму в Рос., що в останнє десятиріччя 19ст стало головним тор питаням у країні. Було опублік його докторську дисетацію “Рос. фабр. в минулому та сучасному. Історико-економічне досл.”

  1. Роль столипінської аграрної реформи в госп розвитку України

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку – “відруб”, а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася “хутором”.

Нова аграрна політика передб. здіснення 3 груп законів:

- Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність.

- Насадження на селі хутірського і відрубного господарства.

- Переселення селян.

На закріплених в особисту власність землях вести господарство могли в основному лише заможні селяни – куркулі. Малоземельні, бідні селяни змушені були продавати свої наділи й перетворюватися на безземельних пролетарів. Її скуповували, часто за безцінь, куркулі. Селянський поземельний банк скуповував поміщицькі землі, а потім за більш високими цінами розпродавав їх окремими ділянками селянам. Якщо бідняки й купували в банку землі, то не маючи змоги виплачувати щорічні внески й проценти, зовсім розорялися, а земля поверталася в банк.

Проводячи аграрну реформу, царський уряд широко розгорнув переселення селян на окраїни – до Сибіру, Середньої Азії, на Кавказ. Цим він намагався послабити земельну тісноту в центральних районах і “розрідити” атмосферу в Росії, постаратися збути якомога більше неспокійних селян у Сибір. Найбільше переселенців до Сибіру дала Україна. Але царські власті вкрай погано організували переселення: переселенці їхали туди в вантажних вагонах, не були забезпечені харчами, медичної допомоги не було налагоджено, нові місця переселення не були підготовлені тощо. Через що смертність серед переселенців досягла в окремих випадках 30-40 %. У 1911 році на Україну повернулося близько 70 % переселенців.

Важливою рисою селянського землеволодіння була майже повна відсутність общини та перевага подвірної форми, яка в роки реформи полегшувала селянам процес закріплення землі в особисту власність.

Посиливши процеси подальшого розвитку капіталізму, аграрна реформа 1906 р. сприяла перерозподілу певних пропорцій у розвитку окремих галузей, відкриваючи шлях більш ефективним методам ведення господарства та спрямовуючи зусилля селян на можливість покращання свого економічного становища, на пристосування їх до запитів ринку в цьому русі. Підвищення урожайності в селянських господарствах нового типу, заведення нових поліпшених порід свійських тварин, перебудова на прибуткові галузі у розвитку тваринництва, поступове збільшення купівель та використання землеробських машин та знарядь, інших засобів сприяли закріпленню позитивного досвіду і відкривали перспективи дальшої товаризації сільського господарства та посилення його впливу на розвиток інших галузей народного господарства.

Значну роль у процесі забезпечення сировиною українських заводів і фабрик, що переробляли продукцію аграрного сектору економіки, відігравали новоутворені селянські господарства відрубно-хутірського типу.

Iндивiдуалiзацiя селянського землеволодiння на теренах України, прагнення енергiйних сiльськогосподарських працiвникiв поліпшити землеробську культуру стимулювали виробництво продукцiї сiльгоспмашинобудування. Це було головною умовою швидкого розвитку сiльгоспмашинобудування на початку ХХ ст.

Відбувалося значне збільшення обсягів виробництва у тих галузях, які мали прямий або опосередкований зв’язок з аграрними перетвореннями; подальша монополізація цих галузей, акціонування підприємств, втягування промисловості у забезпечення в першу чергу зростаючих потреб внутрішнього ринку та у зв’язку з цим стабільність та перспективи його подальшого розвитку; відчутний взаємозв’язок між розвитком промисловості та процесами, які відбувалися внаслідок столипінської аграрної реформи, простежується через діяльність земств по закупівлі сільгоспмашин, знарядь, покрівельного заліза, черепиці тощо; більш того, своєю антисиндикатською спрямованістю вони змушували відповідні підприємства враховувати інтереси споживачів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]