13. Община як центр соціальної і господарської організації первісного суспільства.

Центром соціальної і господарської організації первісного суспільства була община. Община- універсальна форма соціальної організації та пройшла кілька етапів у процесі своєї еволюції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культурно-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства. М. Зібер у праці * Нариси первісної економічної культури* розкрив значення общинних форм господарства. За своїм змістом *община* характеризує особливі спільноти людей, зокрема, родові, територіальні, господарчі, етнічні,релігійні та ін. При вивченні первісного суспільства зазвичай виділяють три стадії розвитку історичних типів общин: протообщина (первісне людське стадо), ранньопервісна (кровноспорідненні зв’язки), пізньопервісна (територіальні або сусідські зв’язки). До господарських надбань протообщини можна віднести використання найпростіших знарядь праці, вміння користуватись вогнем, виготовляти одяг і будувати помешкання. Для ранньопервісної общини центром обєднання є вже не людське стадо, а якісно нове соціальне утворення первісного суспільства-рід. Під впливом функціонального поділу госпо­дарської діяльності і відносин власності спільного ведення гос­подарства в системі сімейних відносин формується така госпо­дарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. Для ранньопервісної Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріаль­на взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводи­лася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визна­чалося. Функціонування реципрокності ство­рює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був влас­ником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважають­ся колективними, але завдяки своїй соціальній ролі —- старшого і компетентного керівника господарської діяльності — він отри­мує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип редистрибуції. Відносини редистрибуції виникають тоді, коли блага общини та надлишковий продукт, вироблені ко­лективно, перерозподіляються з общинного центру, який уособ­лює голова громади. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, вза­ємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, риту­альні акції і т. Ін. На общинно-родовому рівні система редистрибуції поступово стає основним регулятором потоків речей, харчів і послуг між громадами за зосередження певних надлишків у вождя громади. Останнє робить цей процес не контрольованим з боку членів об­щини, і їм залишається лише вірити в те, що плоди їхньої праці реалізуються на суспільні потреби. Зі створенням такої системи починається формування підвалин експлуататорських відносин, несправедливого, нерівноправного взаємообміну. У період неолітичної революції, при переході від привласню вального до виробничого типу господарства виникає певний тип общини- територіальна, або сусідська. Визначальним чинником об’єднання в ній є територія, що підпорядкована життєзабезпеченню общини. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної ре­волюції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, роз­поділ праці, принципах реципроктного та редистрибуційного об­міну, надобщинних формах управління, сакралізації та спадково­сті влади.