104.Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку на сучасному етапі.

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбу­ваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція — це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масш­таби міжнародної торгівлі - - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний, або спільний ринок; 4) економічний союз: 5) економічніш та валют­ний {монетарний) союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реаль­но пройшла перші чотири із зазначених етапів -— Європейський Союз. Саме прикладом міждероісавногд регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європей­ське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідер­ланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірлан­дія, у 1981 р. - - Греція, а в 1986 р. - - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної ін­теграції має завершитися формуванням справді єдиного економіч­ного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої си­ли було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із голов­них центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 сві­тового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також пе­ревищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.

105.Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституціоналізму наприкінці хх – на початку ххі ст.

Наприк 20 – на поч. 21 ст відбувається зміна хар-ру і посил-я впливу на госп процеси та явища таких чинників як загостр-я демограф ситуації у світі, суперечливість при викор-ні ресурсних потенціалів у нац. ек-ках в умовах глобалізації та зміни клімату.

З середини 20 ст відбувається грандіозне зрост-я чисельності світового нас-ня.

- Сучас демограф ситуація становить собою глобальну проблему.

- На поч. 21 ст за умов глобалізації загострюються суперечності щодо викор-ня світов припод ресурсів нац. ек-ками провідн країн  боротьба за оволодіння ресурсами Світового океану.

- Проблема зміни клімату як чинника впливу на нац. та світову ек-ку  глобальне потепління, парниковий ефект, стихійні лиха, підвищення рівня води Світов океану.

Еволюція інст.-зму.

З 50-60х рр. 20 ст в межах неокласик течії формується новий ек напрям, представники якого працюють на межі ек теорії та інших сусп. Наук – філософії, соц.-гії, політології, кримінології тощо. Якщо інститут-соціолог напрям, що виник на початку 20 ст, вважається «старим» інст.-змом, то новий наку напрям називають неоінст-змом. Неоінст-зм як особлива ек теорія набув визнання у 80-90х рр. 20 ст. Таким чином, теорем основи традиц амер інст.-зму набули свого подальшого розваитк, і інс-зм перетворився в один із провідних напрямів світової ек думки.