28.Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

Київська Русь була-типовою, ранньофеодальною держ.авою, в якій завершується становлення феодальних відносин, закладаються основи мiцнoї системи взаємин між державою, феодалами та основним населенням з приводу виробництва продукції, зби­рання податків, військової служби.

Основою феод землеволодіння є повна власність феодала на землю та неповна на залежного (покріпаченого) селянина. Проте слід зазначити, що феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час збе­рігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю віль­них земель, куди мали можливість перейти селяни.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також встановлювалося право власності на землю.

Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася займанщина – освоєння вільних земель холопами і залежними селянами. Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, слугам. Чим пізніша редакція Київської Правди, тим більше у ній даних про розвиток феодальної вотчини.

Отже, як висновок можна сказати, що право власності набувалося внаслідок вкладення селянином своєї праці в оброблення землі.

За часів Київської Русі було відмічено таку особливість землі – її не можна вкрасти і вона є нерухомою. Саме в “Руській Правді” майно було розмежовано на рухоме і нерухоме.

Слід також зазначити, що в період Київської держави, несли тягар сплати чималих податків та повинностей. Це в свою чергу призвело до збідніння селян-власників, що не могло не вплинути на розвиток землеробства.

Отже, як висновок можна сказати, що земельні відносини в Київській Русі регулювалися як звичаєвими, так у правовими нормами. Вже тоді чітко прослідковується певний взаємозв’язок земельних, майнових та трудових відносин.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі мало значний вплив на розвиток сільського господарства і його правового регулювання.

Правове становище селян ХІV-ХV ст. залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий статус селян в селах залежав від того, яке право в них було діючим.

Селянство було поділено на три категорії – смерди, невільники, напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі

Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко дотримуватися вимог актів литовських князів – “привілеїв”. Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась земельних відносин.

29.Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.

У Київській Русі 13—15% населення мешкало у містах і селищах, яких налічувалося близько 240. Але тільки 74 міста мало населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкало 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Ці міста поступово підпорядковували собі околиці, що змінювало поділ Русі на так звані волості, які вже майже не мали племінного походження.

Разом із тим, на відміну від Західної Європи, в давньоруських містах широко використовується залежна праця ремісників (ремісники княжі, монастирські, боярські), але поруч з ними працювали й вільні ремісники, місцем проживання яких стають посади. Ремісничі посади розташовувались упритул до укріплених дитинців, як, наприклад, Поділ у Києві. Свого розквіту ремесло досягло у XI—XII ст., коли воно налічувало до 40 спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних виробів, ювелірних тощо.

Завдяки високому попиту на вироби із заліза (сільськогосподарський реманент, металеве спорядження, зброя), перше місце серед ремесел займала виплавка заліза та металообробка. Ковальство на той час поділялося на ряд спеціальностей, від нього вже відокремилися зброярі, щитники, цвяхники, відбував­ся процес відокремлення ковальства від металургії.

Високий рівень майстерності був притаманний і давньоруським ювелі­рам. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гон­чарів, які випалювали свої вироби у спеціальних горнах. Набуло поширення також виробництво цегли-плінфи. Значних успіхів досягай давньоруські зод­чі. Дуже розвинутим було теслярство, адже значну кількість церковних бу­дівель та боярських теремів, а також будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.

Досить складним питанням щодо давньоруського міста є питання існу­вання в ньому відповідних організаційних форм, подібних до західноєвро­пейських цехів. свідчення опосеред­ковані — історичні назви міських районів, урочищ, вулиць, які свідчили про процеси концентрації ремісників за виробничими ознаками.

Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутріш­ньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв'язок між якими був відносно слабким. Проте Київська Русь вже мала певні внутрішні торгівельні зв'язки між досить відда­леними між собою окремими містами, де формувалися місцеві ринки. Значно більший розвиток отримала зовнішня торгівля. Давньоруські куп­ці торгували з Візантією, Центральною Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами.

У Київській Русі гро­шова одиниця найчастіше називалася куна, а також гривня як вища одиниця грошово-вагової системи.

Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина насе­лення займалася землеробством й різними промислами. В землеробстві ви­користовувався плуг з залізним ралом й дво-трипільна система сівозміни. Значне місце посідало скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, свиней. Худобу з Київської Русі продавали далеко за її межами. Серед промислів найбільшу вагу мало мисливство, навіть данину платили хутрами. Не меншу роль відігравало бджільництво (бортництво), також згадуване у «Руській правді», яке давало такі важливі експортні товари, як мед та віск. Мед також широко використо­вувався для виробництва міцних напоїв.

30. Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.). Еволюція господарських форм на етапі переходу від натурального до товарного господарства.

XVI — XVII ст. в еволюції європ цивілізації були пері­одом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод від­носин і формуванні передумов індустріалізації господарства, за­родженні інститутів ринкової економіки.

Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господар­ства товарною. Криза натур системи господарства була по­чатком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феод земельної власно­сті на об'єкт купівлі-продажу, використ найманої робочої сили, посилення майнової та соц диференціації тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зароджен­ня інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Євро­пи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, реміс­ничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвро­п товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля.

Насамперед міста відіграли важливу роль у становленні при­ватної власності, адже в них жили вільні люди, які не перебували в особистій залежності. Ремесло було екон базою їхньої діяльності, за результатами якої відбувався товарний обмін. Західноєвропейські міста були осередками ремесел і торгівлі. Поява міських ремісників привела до зростання продуктивності праці та якості товарів, а також до жвавого товарообміну між го­родянами та селянами.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокрем­лення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці — усе це спричинило екон відродження європейських міст.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало перехо­дити у стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгів­цям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура.

У містах Зах Європи зароджується промислове й торго­вельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в реміс­ничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржу­азна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.

Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи, яку, щоправда, ще не можна назвати економічною.

Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було по­ступитися менш регламентованому мануфактурному виробни­цтву.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Складні операції європ купецтва, розширення тор­г оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіоне­рів, Пізніше почали утворюватися банківські кон­тори та банки.

Збільшення масштабів торгових операцій приводить до по­яви перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім й акціонерних, які поступово почина­ють витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні гос­подарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм.

3 XIV—XV століть торговий і лихварський капітал (як один з його найстаріших вільних форм) починають проникати у вироб­ництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвит­ку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії— починають об'єднуватися багаті торговці. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгів­лі, правовий захист.

Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купець­кі товариства, асоціації купців кількох міст.

31. Вплив політичних, соціальних, духовно-культурних та економічних факторів на господарське життя європейських держав пізньофеодальної доби.

Політичні фактори. Утвердження нової форми держ устрою-абсолютноїмонархії. Це остання форма феод держави, яка характ. тим, що головним джерелом законодавчої та виконавчої влади.ставав глава держави. Цей владний центр суспільства, є осередком політич, духовних, екон функцій, які ним здійснюються неподільно. За ним закріплюється регулювання розподілу землі, володіння основними ресурсами. Рішення, що приймаються відокремленим владним органом, стають у державі обов'язковими для членів суспільства. Тоб­то з формуванням державних органів рішення, що приймаються владою, поступово набувають політичного характеру, стають обов'язковими та важливими для всіх.

Об'єднання країн та формування абсолютистських монархій як прообразу національних держав заклало підґрунтя для появи національних економік. Із запровадженням королем державних податків королів­ська влада сконцентровує в своїх руках екон силу, в ре­зультаті чого складається екон основа для трансформації станово-представницької монархії в абсолютизм.

Завдяки екон політиці аб­солютизму, спрямо-ваній на забезпечення активного торгов. балансу, набула розвитку доктрина меркантилізму.

Наприкінці XV ст. в Зах Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португалія, в яких ліквідо­вується феодальна роздробленість. Ліквідація феодальної роз­дробленості в інших європ державах викликала екон піднесення основних з них (Франції, Англії, Іспанії, Португа­лії, Нідерландів). Держ влада і торгов буржуазія утворюють тісний союз, який знайшов відображення у політиці меркантилізму. Характ-ю ознакою екон політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм. Державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та зміцненні позицій торговельної буржуазії, оскільки вони створювали можливості задовольняти дедалі біль­ші потреби у грошах для утримання армії й королівського двору, а власники торговельного капіталу були зацікавлені у сильній державній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнар торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому ринку.

Вплив соціальних факторів пов'язаний із тим, що у цей пері­од у країнах Європи відбуваються зрушення у соціальній струк­турі населення, формується так званий європ тип шлюбу, який характер різким зменшенням народжуваності.

Водночас, переживши кризу XIV столітгя, населення Європи починає стрімко, хоча і дуже нерівномірно зростати.

Ще одним соціальним фактором було швидке зростання місь­кого населення на фоні розвитку міст як осередків нових госпо­дарських відносин, де відбувається процес його диференціації й розшарування на власників та найманих працівників, а також фор­мування середнього прошарку.

Як особливий чинник слід виокремити подолання особистої залежності людей (залежних селян) і формування екон залежності людей (наймані працівники), в результаті чого в су­спільстві з'являються нові класи: буржуазія (мануфактурники) та пролетаріат (робітничий клас). Починає зароджуватися індивіду­алізм, формуються умови для підприємницької діяльності, що поступово стає головною рисою господарювання.

Отже, з виникненням національних держав формуються нації, закладається грунт для появи національних економік.

Духовно-культурні фактори. Період XV — середини XVII ст. в європ цивілізації отримав назву епохи Відродження. Відродження, або Ренесанс, коли в країнах Захід Європи відбувається відновлення духу і технічного рів­ня Античності.

Створення паралельно з церковними світських шкіл: муніципальних, торгових, ремісничих. Успішно розвива­ються гуманітарні, природничі науки, література, мистецтво.

Із розвитком економіки, науки й освіти змінюється суспільна свідомість, зростає вплив релігійних факторів. Падає престиж ка­толицької церкви; у деяких країнах вона реформується, з'яв­ляються нові, протестантські релігії (лютеранство, кальвінізм), що відображають дух буржуазного підприємництва. Суспільна думка починає поступово відмовлятися від релігійних догм та звертатись до реальних проблем господарської практики. Найбільш значною релігійною подією того часу стає розкол у католицькій церкві, який був зумовлений формуванням територі­альних, національних держав у Зах Європі — Голландії, Англії, Франції, Швеції, Німеччини. Під впливом цього процесу такий со­ціальний інститут як церква починає переживати явний занепад.

Зростає невдоволення римською церквою, яка являла собою на той час великого землевласника й колективного феодала Європи. Навколо королівської влади, що спиралася на римське право відбувається консолідація.

Аналіз процесу переродження феодального господарства на­прикінці XV — на поч XVI ст., розкладу феодалізму під впливом цивілізаційних факторів на господарства країн Західної Європи в XVI—XVn ст. та особливості формування передумов виникнення ринкової економіки засвідчують, що лише з відми­ранням особистої власності в ході становлення цілісної екон системи, - відокремлення екон сфери від політичної виникає приватна власність.

Серед головних передумов виникнення ринкової економіки було передусім витіснення натурального господарства товарним вироб­ництвом, що поступово відбувалося в процесі розвитку товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговель­них зв'язків. B економіці провідних західноєвроп країн на­турально-феодальна господарська система почала поступатися міс­цем ринково-підприємиицьким екон відносинам