96.Неокейнсіанські (р. Харрод, о. Домар), нео-класичні (р. Солоу Дж. Мід) та неоінсти-туціональні (с. Кузнець) теорії екон зростання.

Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій макроекономічної динаміки і зростання відіграли англ Рой Харрод (20ст) та американець О. Домар. Вони незалежно один від одного створили моделі екон динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових висновків прийнято об’єднувати в єдину модель –Харрода-Домара. Методологія Х-Д була близькою до методології Дж. М. Кейнса. Вона передбачала:

- дослідження макроекон показників (сукупний попит, сукупн доход, сукупні заощадження, сукуп-ні інвестиції);

- розуміння пріоритетності проблеми забезпе-чення ефективного сукупного попиту;

- визнання нездатності зрілої ринкової економіки до саморегулювання та обґрунтування необхіднос-ті держ регулювання.

Із критикою неокейнсіанської моделі Харрода—Домара розроблення яких розпочалося у 50—60 р XX ст. виступили неокласики Р. Солоу та Дж. Міда. Основи моделі зростання Солоу було викладено в праці «Внесок у теорію економічного зростання» (1956). Згідно зі Солоу, головною вадою моделі Харрода—Домара є те, що в ній проігноровано можливі зміни співвідношення капітальних благ і праці, тобто основною причиною несталості економіки є фіксована величина капіталомісткості, що відображає жорстке піввідношення між працею та капіталом. Головний висновок, до якого схиляється Солоу зводиться до того, що зниження трудомісткості сприятиме зниженню залежності зростання виробництва від зростання пропо- зиції праці. Саме тому вирішальним фактором економічного зростання у довготривалий період є зростання як втілення технічного прогресу, а не зростання капіталовкладень.

Дослідження представника неоінституц-іональної С. Кузнеця розглядають у руслі інституціональної теорії економічного зростання. Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Кузнець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональні та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів.

Завдяки використанню емпіричних статист даних було виявлено, що внесок капіталу в зро- стання національного виробництва є відносно незначним.

97.Кризи світової і національних економік у 70-80-ті роки хх ст. Та їх аналіз у економічній думці. Феномен стагфляції.

Новими екон явищами, що характеризували функці­он світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були: подальше розгортання НТР, посилення інтелектуа­лізації й віртуалізації екон відносин; вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технолог модернізації; вичерп­ність традиційних екстенсивних факторів екон зростан­ня; загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафто-газової) кризи розвине­них країн. Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернац-іоналізації господарських зв язків та панування транс­національних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу. Світові економіч­ні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр. Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз —- енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зу­мовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропози­ції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подоро­жчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою рин­ковою економікою за одночасного зростання цін. Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало та­ке нове екон явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція. Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації мето­дологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в сере­довищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіапців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму: 1)традиційні кейисіанці, представники старого поко­ління кейнсіанців ( Семюелсоп, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму за­лишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії, 2) поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-иноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодо­ксальної кейнсіанської теорії. Утворилось дві течії. Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основ­ні течії у структурі посткейнсіанства: америк. течія або монетарне — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі; 2)англ течія або калецькіансько-неорікардіанське — Дж. Робінсон, Н. Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл.Отже, у 1970-х рр. посткейнсіапство як нове теоретичне відгалу­ження кейпсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1) власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох на­прямів посткейпсіанства;

2)критичне й творче використання ідей монетаризму та нео­класичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями; 3)відродження рікардіанства, і передусім методологічних за­сад його теорії вартості представниками англ посткейн­сіанства (Сраффа);

4)використання англ посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму екон теорії, врахову-ючи у влас­них дослідженнях існування і взаємодію соціальноекон та політичних інституцій;

5)використання наукових ідей макроекономічної теорії й тео­рії розподілу національного доходу, економіко-математичні ме­тоди дослідження польського економіста Міхала Калецького; 6)визнання деякими представниками англ посткейнсі­анства (Робінсон) доцільності викорис-тання елементів марк­систського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:1)теоретичне протистояння неокласичній системі; 2)необхідність завершення кейнсіанської революції; 3)створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості