Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕП (шпоры).doc
Скачиваний:
117
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
1.03 Mб
Скачать

3.Гармонізація зак-ва Укр з мп як важлива умова ефективності меСпівр нашої держави з іншими країнами.

Гармонізація нац зак-ва будь-якої країни з МП, зокрема економічним, передбачає узгодження їх змісту. Розглядаючи питання гармонізації зак-ва Укр з МЕП, передусім необхідно мати на увазі, що воно є частиною МП, а це обумовлює потребу аналізу загальних проблем, пов'язаних із названою гармонізацією. Загальні підходи, властиві гармонізації права будь-якої країни з міжнародним, характерні і для гармонізації міжнар ек та інших галузей міжнаро права.

Сьогодні у світі практично не існує держав, які б, здійснюючи свою внутрішню та зовнішню політику, не співробітничали з іншими державами безпосередньо або через відповідні МО. Це, у свою чергу, вимагає від кожної з них виваженості порівняння своїх дій з діями інших держав, а коли потрібно, то й узгодження їх прийняттям спільних оптимальних рішень. Саме такий підхід до організації відносин з іншими державами юридично визначений Конст Укр, Декларацією про державний суверенітет Укр, ЗУ «Про між нар договори Укр» 2004р. та іншими нормативно-правовими актами. Однією з них, до того ж досить важливою, є проблема гармонізації зак-ва України з МП. Зрозуміло, що від ступеня відповідності національного законодавства будь-якої держави правовим міжнародним стандартам багато в чому залежить ефективність її міжнародного співр-ва з іншими державами та МО. Навіть вступ до окремих МО залежить поряд з іншим від того, наскільки та чи інша країна готова сприйняти інтеграційне законодавство цієї МО.

Досліджуючи питання гармонізації національного законодавства з МП, головне — методологічно правильно визначити механізм їх розв'язання. Оптимальним варіантом, має бути приведення норм конституції будь-якої країни до між нар стандартів. Наступним, на нашу думку, досить вагомим методологічним принципом гармонізації зак-ва нашої держави з МП є положення ст. 9 КонстУкр, де записано:«Чинні міжнар договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного зак-ва Укр». Таким чином, через втілення в законодавстві Укр норм і принципів МП наша держава практично гармонізує свою правову систему не лише з міжнародно-правовою системою, а й з національними правовими системами держав світу. У процесі гармонізації національного зак-ва з МП не можна не враховувати ту обставину, що система останнього поділяється на публічне та приватне право, властиві їм галузі, правові інститути та норми. Тому виникає необхідність здійснення ґрунтовних досліджень зазначеної проблеми як на рівні національної, так і на рівні міжнародної правової науки. Досить непростим є питання практичної реалізації норм і принципів МП, які стали частиною національних правових систем. Усі знають, що практично в усіх державах реалізація норм матеріального права будь-якої галузі забезпечується, як правило, розвитком відповідних процесуальних галузей, їх норм. Якщо вести мову про міжнародне право, то його норми та принципи не завжди реалізуються через відповідні процесуальні норми. Отже, наявність процесуального механізму реалізації міжнарпринципів і норм слід також ураховувати 4.Дайте загальну хар-ку сучасної між нар валютної системи та її організаційно-правового механізму.

Міжнар вал система – це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнародних угодах та обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Сучасна міжн вал система хар-ся зростанням курсу євро і дещо нестабільним положенням долара. Так само зростає число розрахунків, які проводяться у євро.

Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є самі держави або уповноважені ними відповідні державні органи. Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Це пояснюється тим, що держави з метою уникнення кризових явищ намагаються розумно поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні (центральні) банки. У виробленні й реалізації валютної політики важливу роль виконують і неурядові структури міжнародного і національного характеру (комітети, спілки, комісії, банківські клуби тощо). Провідні країни вишукують найефективніші форми координації своєї валютної політики. Серед них — щорічні зустрічі керівників країн великої «вісімки» (США, Англії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Японії, Росії). На зустрічах лідерів цієї групи обговорюються питання скоординованої валютної політики та шляхи її реалізації, розробляється загальний ек-й курс, виробляється єдиний підхід стосовно ключових проблем світогосподарських зв'язків. Значну роль у розвитку міжнародних валютних відносин відіграють міжнародні кредитні Організації і фонди, котрі, як правило, поділяють на шість груп.1) Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН (МВФ, МБРР, Спеціальний фонд ООН — СФ, Фонд капітального розвитку ООН, Міжнародна фінансова корпорація); 2) Міжнародні організації європейського континенту (Банк міжнародних розрахунків, Європейська валютна система, Європейський інвестиційний банк); 3) Азіатські міжнародні організації (Азіатський банк розвитку, Ісламський банк розвитку, Азіатський кліринговий союз); 4) Африканські міжнародні організації (Африканський банк розвитку, Африканський фонд розвитку, Західноафриканська клірингова палата); 5) Міжнародні організації країн Латинської Америки (Міжамериканський банк розвитку, Карибський банк розвитку, організації Андської групи); 6) Міжнародні організації арабських країн (Арабська інвестиційна компанія, Арабський банк економічного розвитку Африки, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці).

Ці міжнародні кредитні організації і фонди створені на основі міжнародних угод відповідних держав, і їх функціонування регулюється міжнародно-правовими актами. Вони, як правило, мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учасницями, так і з іншими країнами.