Перекриття старого русла річки Лугані за планом генеральної реконструкції паровозобудівного заводу імені Жовтневої революції. 1930 рік.

В першій половині 20-х рр. був відновлений Лутугинській завод прокатних валів. Випуск продукції вже в 1924-1925 господарському році в порівнянні з 1913р. збільшився в чотири рази і складав 120 т валів в місяць. В кінці 30-х рр. завод став єдиним не тільки в Україні, але і в СРСР підприємством по виробництву валів для металургійної, хімічної і мукомельної галузей промисловості.

Наростили свої потужності і випуск продукції в 1921-1941 рр. луганські заводи імені Артема, Якубовського, Рудя, Пархоменко, Краснолучській рудоремонтный (згодом машинобудівний) завод і інші підприємства.

В цілому, в 20-30-е рр. промисловий потенціал Луганщини значно зріс, вона стала одним з самих розвинутих регіонів України. В 1940р. в області налічувалося 7460 промислових підприємств, а чисельність робітників і службовців в народному господарстві досягла майже півмільйона чоловік.

ІІ. КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ

Прочитайте і виділіть основні риси

культурного і духовного життя Луганська

Досягненнями 20-30-х рр. було здійснено загальне початкове навчання дітей у віці від 8 до12 років, ліквідована неписьменність серед дорослого населення. В 1940р. працювали 33 середні і неповні середні школи, в яких навчалися 27 тис. дітей. На базі цих шкіл організовувалися також вечірні школи для молоді.

До 1921г. в Луганську не було жодного вищого учбового закладу. В 1921р. починається історія нинішніх Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля і Луганського національного аграрного університету. Проте становлення і розвиток вищої освіти в області, та і у всьому Донбасі, перш за все, пов'язано з одним з кращих сьогодні педагогічних університетів України - Луганським державним педагогічним університетом імені Тараса Шевченко. Базою для його створіння сталі відкриті 1 березня 1921р. губернські педагогічні курси, віднесені до категорії вищих учбових закладів. А вже в 1923р. почав працювати Донецький інститут народної освіти (ДІНО). В 1931р. при ДІНО був відкритий Вчительський інститут і філіал Всеукраїнського інституту підвищення кваліфікації вчителів. Трьома роками пізніше ДІНО був перетворений в Луганський державний педагогічний інститут, який з 1939 р. носить ім'я Тараса Шевченко (в 1998р. інститут був перетворений в університет).

В 1929р. на базі сельхозтехникума був відкритий сільськогосподарський інститут. В 1939р. в будівлі Луганського машинобудівного технікуму почав роботу вечірній машинобудівний інститут. До 1941р. в 13 вищих і середніх учбових закладах навчалося більше 10 тис. людина. Всього у вузах, технікумах і школах працювало 1200 викладачів.

Успіхи в ліквідації неписьменності, народній освіті сприяли розвитку культури, зростанню числа культурно-освітніх установ. В кінці 1922р. в Народному будинку Луганська почалися спектаклі першого в Донбасі професійного драматичного театру (в 1924-1935 рр. - «Шахтарка Донбасу»), художнім керівником і головним режисером якого був Р. С. Свободін (з 1932р. - заслужений артист УРСР). В 1935р. трупа переїхала до Миколаєва, де був створений драматичний театр. В 1931р. в Луганську був відкритий Театр юного глядача, в якому працювали П. І. Ветров (згодом - народний артист УРСР), А.П.Коженовській (згодом - заслужений артист УРСР).

В 1932-1941 рр. працював Театр опери і балету, головним диригентом якого був заслужений артист УРСР А. Р. Єрофєєв, Російський драматичний театр (1939р.), Театр ляльок (1939р.), палаци культури і кінотеатри.

Жителі міста могли відпочивати в клубах, в Палаці культури ім. В.Леніна, в міських садах і парку ім. М.Горького. В місті працювали два музеї - краєзнавчий і музей революції.

Вагомо заявили про себе і літератори нашого краю. Плідно працювали письменники і публіцисти Р. Н. Баглюк і М. А. Відлюдків, Ф. Г. Вільний і Б. Л. Горбатов, До. Л. Дрок і Р. А. Жуков (згодом — Герой Соціалістичної Праці), Н. А. Упеник і Ю. А.Черкасській. Тут починалося літературна творчість класика української літератури Володимира Сосюри. В Луганську народився і виріс, вчився в педінституті відомий поет Михайло Матусовській, що писав: «Тут витоки всіх пісень моїх, тут початок мого родоводу».

В 1940г. в області видавалися 2 обласні («Ворошиловград»), 31 міська і районна газети і 89 багатотиражок, які грали істотну роль в пропагандистсько-інформаційному впливі на людей. Загальний разовий тираж всіх видань складав близько 285 тис. екземплярів.

Проте на духовному житті, розвитку освіти, науки і культури позначилося прагнення правлячої партії в що б то ні стало створити «людину соціалістичного суспільства», упровадити в масову свідомість комуністичну ідеологію і догми марксистів. Властями було інспіровано жорстоке антирелігійне настання, що супроводилося фізичним знищенням священнослужителів і руйнуванням церков, навіть тоді, коли вони представляли архітектурну цінність. Підконтрольна партії друк був заповнений ідеологічними кліше і, в основному, поширювала ініціативи передовиків соціалістичного змагання і ударників праці, писала про трудовий героїзм, а з середини 30-х рр. активно освітлювала питання партійного життя і викривала класових ворогів. Цінність поезії, живопису, кіно, театру вимірювалася перш за все тим, наскільки корисними вони були для соціалістичного будівництва, відображали актуальні події часу ? класову боротьбу на селі, колективізацію, виробничі успіхи, події революції і громадянської війни.

Однією з важливих задач був контроль над молоддю, що здійснювався за допомогою комсомолу, моделювання її свідомості відповідно до принципів марксизму-ленінізму. А саме вивчення творів В.Леніна і І.Сталіна, рішень з'їздів, конференцій, пленумів комуністичної партії, історії ВКП(б) сталі обов'язковими не тільки для комуністів і комсомольців, але і для всього працюючого і вчиться населення. Власті прагнули змінити менталітет українського народу, і значною мірою це їм вдалося зробити. «Конструюючи» нову людину, вони змінювали його психологічно так, щоб забезпечити повністю контрольовані реакції на реальні або сфальсифіковані факти і події, про які вважали потрібним повідомити пересічних громадян.

Декларуючи турботу про трудящі, власті не могли не піклуватися про охорону здоров'я людей, тим паче, що травматизм на виробництві, що оснащувалося новою технікою, унаслідок низької кваліфікації значної частини робітників був високим. До 1940р. в Луганську було 10 лікарняних установ, 3 амбулаторії, 3 дитячі спецсанаторії, в яких працювало 400 лікарів і близько 750 фахівців з середньою медичною освітою.

В області наукових досліджень вагомих результатів в профілактиці і лікуванні очних хвороб досяг послідовник академіка В. П. Філатова Степан Петруня (згодом — професор, заслужений лікар УРСР, почесний громадянин Луганська). Тоді ж в краї почали роботу перші науково-дослідні інститути.

Великий внесок в розвиток науки в ці і подальші роки внесли уродженці Луганщини: фахівець в області гірської справи Ф.А.Абрамов, хімік Ф.С.Бабічев, будівник В.С.Грігорьєв, фізики В.І.Данілов, В. Н. Єременко, С.С.Уразовській, учені-металознавці П.Т.Ємельяненко і С.Т.Кишкин, ботанік-гідробіолог Я.В.Ролл, економіст П.В.Рудніцкий, геологи А.В.Сидоренко, В.С.Собольов, мікробіолог К.П.Чепуров. Професор ДІНО, відомий український археолог і краєзнавець Сергій Локтюшев в 1926р. був вибраний почесним членом Паризької академії наук.

ІІІ. ЖИТТЯ І ПОБУТ НАСЕЛЕННЯ МІСТА. РЕПРЕСІЇ

Прочитайте і законспектуйте

Непростим були життя і побут трудящих. Спроби створити «соціалістичні міста», що робилися, виявилися безуспішними. І хоча були побудовані лікарні і поліклініки, палаци культури і кінотеатри, удома для передових робочих і інженерно-технічних працівників, міста області і частина робочих селищ електрифіковані і радіофікуються, проводилося їх впорядкування, а в Луганську з 1934р. введено трамвайне повідомлення і в 1937р. вступила в лад телефонна станція на 2400 абонентів, міста функціонували по суті як придатки промисловості.

Житлове будівництво, створення комунального господарства розглядалися як другорядне питання, не встигали за темпами індустріалізації. 3,9 млн. кв. м суспільної житлової фундації і 5,6 млн. індивідуального, що налічувався в 1940г. в області, житлову проблему не вирішували. Тому погане житло (бараки, казарми, гуртожитки, напівпідвали і навіть землянки), житлова тіснота були в 30-е рр. характерними рисами життя міст і селищ краю.

Не менше складно розв'язувалися проблеми постачання продуктами харчування і промисловими товарами. Продовольчих і промислових товарів не вистачало: з 1929г. була введена система централізованого розподілу, заснована на створенні своєрідної ієрархії, що визначала місце і заслуги громадян в будівництві соціалізму. В першій половині 30-х рр. була введена карткова система розподілу. Зовні державного постачання виявилися ті категорії людей, які не відносилися до партійних і радянських працівників, робочих і службовцем державних підприємств, передовикам виробництва. В умовах жорстокої товарної кризи для них це означало напівголодне існування. Навіть працівники шахт і заводів, що відносилися до так званих особливому і першому – привілейованим спискам, не одержували всіх необхідних продуктів. Деколи за дефіцитними товарами вітчизняного виробництва і низької якості у магазинів з ночі утворювалися великі черги. Реальне життя не відповідало соціалістичним гаслами, побутові проблеми ? черги, тіснота, бруд, необхідність «діставати» потрібні речі ? породжували нервову напругу, підозрілість до оточуючих, заздрість, сприяли зростанню пияцтва, погіршенню криміногенної ситуації.

Проте справжньою трагедією народу було те, що способом державного управління країною в 20-30-е рр. став терор. Насильно-репресивні методи зіграли страшну роль в затвердженні командно-адміністративної економіки, зміцненні однопартійного режиму, що розтоптав загальнолюдські демократичні цінності, сталінської диктатури; в створенні в суспільстві атмосфери постійного страху, згубно що деформував людську психіку.

На Луганщині за роки тоталітарного режиму було розстріляне, осуджено на тривалі терміни позбавлення волі, заслано у віддалені місця Півночі, Сибіру, Середньої Азії більше 30 тис. людина. До того ж кожний факт репресій відносно однієї людини бив рикошетом по членах сім'ї і найближчих родичах, робив їх на довгі роки ізгоями суспільства. Десятиріччями несли важкий хрест знедолених діти «ворогів народу».

Пік репресій припав на 1937-1938 рр. Тільки за ці двароки осуджено майже 13 тис. людина. В числі репресованих - партійні, радянські і комсомольські працівники І.В.Пельовін і В.М. Лига, Г.Ф.Лупандін і Г.М.Можеровській, С.В.Некрасов і Н. О.Мендруль, Я.Т.Лисенко і В.Л.Горбатов; видні господарські керівники І.Н.Крайнев і І.І.Зубков; письменники і журналісти Г.М.Баглюк, А.А.Баркова, С.Я.Дальняя (Дерман), С.Я.Каплан, Іван Пріблудний (Я.П.Овчаренко); діячі науки і мистецтва: ректоры Луганського педагогічного інституту Е.Г.Ажажа, К.П.Цикин, І.Г.Паськель, професор Л. М.Голомб, композитор і диригент К.Е.Богуславській.

Пошук «ворогів народу» давав його ініціаторам можливість створити обстановку загальної покірності і слухняності, перекласти на репресованих всю відповідальність за провали в економіці, соціальна напруга, матеріальні труднощі, подавити які б то ні було прояви національної самосвідомості і гідності. Крім того, це дозволяло постійно підкріплювати офіційну концепцію про необхідність найшвидшої побудови соціалізму в умовах капіталістичного оточення з невідворотною унаслідок такого оточення війною.

Тому всілякі оборонні заходи були характерною особливістю тих літ. Серед них - шефство промислових підприємств Луганшини над кораблями Чорноморського флоту, вивчення військової справи і способів протиповітряної і протихімічної оборони для отримання оборонних значків «Ворошиловській стрілок», «Будь готів до праці і оборони», «Готовий до праця обороні», «Готовий до санітарної оборони». Проводилися молодіжні легкоатлетичні і лижні кроси, воєнізовані походи і військово-тактичні навчання, а у Гострої Могили - інсценування боїв 1919г. з денікінцями. До кінця 30-х рр. більше 150 тис. жителів краю було залучене в ряди оборонної організації Осоавіахима. Майбутніх льотчиків навчали в Луганському аероклубі.

В 1930г. в Луганську була створено XI військову школу пілотів (з 1938г. - Військова авіашкола пілотів ім. Пролетаріату Донбасу). Школа підготувала сотні авіаторів, більше 250 її випускників удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а 10 з них удостоєні цього звання двічі, у тому числі льотчик-космонавт СС Георгій Берегової, маршал авіації Олександр Єфімов, генерал-полковник Тимофій Хрюкин.

Жителям краю довелося брати участь і у військових конфліктах 30-х рр. в Іспанії, Китаї, в районі озера Хасан, на річці Халх Гол (Монголія), в радянсько-фінляндській війні. Семи уродженців: області - Р. А. Батаршин, І. Д. Чернопятко, Н. А. Зинчен Р. Е. Никітенко, І. Д. Сиволап, Н. М. Стольників, А. С. Топал - були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Створивши своєю працею могутній виробничий потенціал Луганщини, пройшовши через голодомори і репресії, трудівники краю піддалися новому суворому випробуванню під час німецької агресії проти СРСР.