Завдання до учбових матеріалів розділу 1.3.

7. Прочитати матеріали до розділу.

8. Скласти тезовий план.

9. Представте учбовий матеріал розділу у вигляді

опорної схеми.

10. Уявити звіт про виконання поточних завдань до розділу.

І

Прочитайте і складіть таблицю «Економічний розвиток Луганська в післяреформений період»

.ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Відміна кріпацтва, проголошена «Великою реформою 1861р.», стала найважливішою подією в історії нашого краю в ХІХ ст. Довгождана свобода відкрила широкі можливості для більш швидкого, ніж раніше, розвитку буржуазних відносин. В післяреформений час металургія, вуглевидобування, хімічна промисловість і машинобудування утворили в Донбасі могутній комплекс галузей важкої індустрії, тісно зв'язаних між собою:дикий полиновий степ в найкоротший час покрився сіттю робочих селищ, що скупчилися навколо десятків нових шахт, заводів і фабрик, що вивергають через жерла забруднених цегляних труб чад і кіптяву в первозданну чистоту неба. По сталевих рейках, розполохувати степових орлів, з оглушливим стукотом помчали потяги.

Поштовхом до виникнення металургійного комплексу стало масштабне залізничне будівництво, почате урядом Росії в 60-е рр. ХІХ ст. Після поразки царизму в Кримській війні будівництво залізниць стало першочерговою задачею державної політики. Посилення військової потужності імперії, економічні інтереси казни і приватного капіталу вимагали найшвидшого об'єднання розрізнених кінців гігантської за своїми розмірами держави за допомогою сіті залізниць.

22 квітня 1875р. ухвалюється рішення про прокладку Донецької кам'яновугільної залізниці. Володарем концесії на її будівництво став багатий російський промисловець, меценат, власник оперного театру в Москві С.І.Мамонтов. До 1879р. серед численних відгалуженні цієї дороги в лад діючих вступили ділянки: Дебальцево  Попасная, Попасная  Краматорськая. Дебальцево  Луганськ, Попасная  Лісичанськ.

Станція Луганський Завод

Загальна протяжність магістралі досягла 479 верст. У розпорядженні дороги було 15 паровозних депо, у тому числі в Попасной, Ровеньках, Лісичанське, на станції Луганський Завод і ін. Найбільша майстерня для ремонту рухомого складу знаходилася на станції Луганський Завод (нині завод імені Пархоменко), майстерні меншого розміру працювали в Дебальцево, Попасной і Ровеньках.

Про технічний рівень залізничного транспорту тих літ свідчить хоча б той факт, що для мастила вагонних букс використовувалося топлене яловиче сало. Так, для обслуговування вантажного потягу, що слідував від Попасной до Луганська, був потрібен мішок яловичого сала.

Управління Донецької кам'яновугільної дороги розмістилося в Луганську. Тут же, поряд із станцією, в новій будівлі було відкрито перше в Донбасі залізничне технічне училище, засноване С.І.Мамонтовим.

Після «залізничної лихоманки» 70-х років прокладка сталевих магістралей придбаває ще більший розмах в 90-е роки. Найбільшу активність в цьому проявляє казна. Викупивши у приватних концесіонерів Курський  Харківський  Азовську і Донецьку кам'яновугільну дороги, держава здійснила будівництво одноколеек Лісичанськ  Купянськ (1895р.) і Луганськ  Міллерово (1898р.). Остання протяжністю більш ніж 100 верст, з'єднавшися з магістраллю Козл  Вороніж  Ростов, дала Донбасу ще один вихід в центральні райони Росії і Поволжье.

Після ряду реорганізацій і об'єднань до початку XXв. (1902р.) в Донбасі була створена єдина Екатерінінськая дорога, що стала однієї з найбільших в Росії. Її сталеві шляхи протягнулися на 2166 верст, з'єднавши між собою Донецький кам'яновугільний і Криворізький железнорудный басейни.

«...Екатерининскиезалізниці  в єства, дуже дивні дороги  писав відомий російський письменник А.І.Купрін.  На них так і кипить товарний рух. Не проходить четверті години, щоб до станції не підповз, як гігантський змій, довгий-предовгий товарний потяг... Зате пасажирський потяг вважається тільки один на цілу добу, і доля його справді плачевна в цьому квапливому круговороті руди і вугілля» («У вогні», 1899).

Політика залізничного будівництва, що проводилася царизмом в Донбасі, носила імперську спрямованість. Вона не зважала на інтереси місцевого населення, економічні центри і систему комунікацій, що склалися тут, розглядаючи природні багатства нашого краю як зручного сировинного придатка до оброблювальної промисловості великодержавного центру.

До середини 70-х років XIX ст. залізничне будівництво велося виключно з металу імпортного виробництва. До кінця століття велика частина рейкового чавуну і сталі поставлялася вітчизняними заводами, причому 68 % загальноросійського виробництва рейок доводилося на металургійні заводи України, в першу чергу на заводи Донбасу. В другій половині XIXв. в нашому краї виникли 5 металургійних заводів: Лісичанській, Юрьевській (ДЮМО), Кадієвській, Ольховській і Белянській.

Через нерозвиненість російського капіталізму ведучу роль в підйомі металургії Донбасу грав іноземний капітал. В еру «промислового пробудження Росії» (90-е рр. XIXв.) більше 90 % капіталовкладень в промисловість, що виросли в цілому на 826 %, належало іноземному, головним чином франко-бельгийскому, капіталу. В звіті Славяносербського земства за 1895р. мовилося: «За останні п'ять років Донецький басейн по справедливості можна назвати російською Бельгією не тільки по характеру промисловості, але і по тому, що вона знаходиться в руках іноземців-бельгійців.

Іноземний капітал, привернутий природними багатствами Донецько-криворізького басейну, дешевизною і невибагливістю робочої сили, протекційною політикою царського уряду, що виплачував преміальні за кожний пуд проданих казні рейок, гарантіями збуту продукції, за останню третину XIX ст. вчинив справжній переворот в розвитку української металургії. До початку XX ст. в Донбасі і на Дніпрі були побудовані, головним чином на гроші іноземних капіталістів, 17 великих заводів з 41 доменною піччю.

Участь іноземного капіталу в розробці природних багатств України не була добродійністю. Дивіденди акціонерів доходили до 40% при середній нормі прибутку в Західній Європі в 5-6%.

Німецький капіталіст Гартман, що заснував «Російське суспільство машинобудівних заводів Гартмана», влітку 1896р. почав будівництво паровозобудівного заводу в Луганську. В 1900р. підприємство пустило перший паровоз. Це був найбільший зі всіх існуючих в Росії паровозобудівних заводів. В 1901р. він випустив 12,3, а в 1905  21,1% загальні кількості паровозів, побудованих в Росії.

Іноземцям належав і ряд інших підприємств. В 1896р. бельгійці заснували «Анонімне суспільство Луганських емалірувалиних майстерних» (нині завод им. Артема), наступного року  «Анонімне суспільство Луганських ливарних заводів» (нині ливарно-механічний завод).

В ці роки в Луганську почали діяти миличний завод (нині завод ім. 20-річчя Жовтня), спиртоочисний, шкіряний і ряд дрібних ремісничих і торгових підприємств.

Для подальшого розвитку Луганська велике значення мало відкриття в 1895р. в цехах колишнього чавуноливарного заводу казенного патронного заводу; раніше, в 1876г., в місті відкрилися залізничні майстерні (нині завод ім. Пархоменко).

До кінця XIX в. Луганськ був крупним промисловим центром півдня України. В 1898р. тут зосереджувалося 58 промислових підприємств з сумою виробництва в 4,5 млн. крб. Крім того, в місті існувало багато дрібних торговопромислових закладів і ремісничих майстерних. За даними першого всеросійського перепису населення міста в 1897. складало 20,4 тис. людина.

ІІ. ПОЧАТОК РОБОЧОГО РУХУ

Прочитайте і складіть тези

Напередодні відміни кріпацтва в промисловості Донбасу було зайнято 5-6 тис. людина. З розвитком капіталістичного виробництва росте і чисельність робочого класу. До XIX в. загальна чисельність робітників басейну складала біля 175тис. людина. Природно, що молодий робочий клас нашого краю в основній своїй масі мав селянську генеалогію. Формувався він головним чином за рахунок безземельних і малоземельних селян, що йшли до Донбасу з інших губерній в пошуку коштів для існування. По етнічному складу це були в основній масі українці і росіяни. За даними 1-й Всеросійського перепису населення (1897г.) в гірничодобувній промисловості Донбасу росіяни складали 74%, українці  22,3%. В металургійній і металообробній відповідно  69 і 20,2 %. Дещо більший відсоток українців був в хімічній, оброблювальній і харчовосмаковій промисловості. В невеликій кількості в промисловості Донбасу були представлені білоруси, Молдавія, казанська татари, поляки, євреї. На металургійних і хімічних заводах було велике число іноземців  англійців, бельгійців, французів.

Нестерпно важким було життя робітників краю. Росла інтенсифікація, Луганськ став містом повіту праці. Робочий день продовжувався 12 годин. Лише в 90-х рр. він був обмежений 11,5 годинами. Адміністрація часто подовжувала робочий час проведенням робіт в неділю і святкові дні. 10,511,5 години продовжувалася зміна металургів у печей, розжарених деколи до температури 1500-2000. Трудящі все частіше замислюються про причини свого важкого положення. За прикладом передових робітників країни вони об'єднуються в кухлі, ведуть просвітницьку і пропагандистську роботу. В Луганську був відомий кружок Н. А. Ожігова, який займався самоосвітою робітників. На власні гроші робітники придбали книги, створили невелику бібліотеку. Під впливом колишніх студентів з Харкова А. Р. Белоусова, І. И. Гейера і Л. П. Ешица, Н.Ожігов перейшов на позиції народовольців. Учасники кружка виконують ряд відповідальних доручень розпорядливої комісії, яку очолював відомий революціонер Р. А. Лопатін. Вони бережуть шрифт для чергового випуску газети «Народна воля», за допомогою учнів Лісичанськой штейгерской школи виготовляють декілька динамітних бомб, відправляють їх до Петербургу Лопатіну. Проте восени 1884р. Лопатін був арештований. При обшуку поліція знайшла у нього багато адрес, у тому числі і членів луганського кружка. Вони були арештовані. Сам Ожігов і деякі члени його кружка були відправлені до Петербургу і укладені в Петропавловськую фортецю. Деякі інші були засуджені разом з Р. А. Лопатиным на так званому «Процесі 21-го до різних термінів тюремного висновку» і каторжних робіт. Ожігова звільнили.

Після цього луганський кружок відновив свою роботу. Тепер кружківці відходили від народовольческой політики, орієнтуючись на пропаганду серед робітників. Поліція організувала за ними стеження. В 1886р грудні. помічник начальника Екатерінославського губернського жандармського управління в Бахмутськом повіті Яковльов доносив начальнику губернського жандармського управління, що «робітники Луганського ливарного заводу і проживаюча в Луганську молодь заражені антиурядовим духом і відносяться до урядових властей, не говорячи вже про поліцію, яку вони ні в що не ставлять, украй вороже; мешкання в Луганську таких осіб, як Ожігов і інші, вказані вище, і що ведеться ними серед робітників соціальна пропаганда вимагають установи строгого і істотного спостереження». В ніч з 14 на 15 1887р квітня. Ожігов і учасники його кружка були знову арештовані. Більше року вони провели в Бахмутськой в'язниці, потім були заслані до Східного Сибіру.

В другій половині 80-х рр. відбувається підйом робочого руху. Пройшли бурхливі страйки на Рутченковськіх копальнях, в Юзовке, холерні бунти, виступи на Луганщині, які були подавленны.

Під впливом соціал-демократичного руху росте політична свідомість робітників. Їх виступи носять все більш організований, масовий характер. На підприємствах виникають робочі і соціал-демократичні кухлі. Такий соціал-демократичний кружок в до. ХІХ ст. виник на Донецко-Юзовськом металургійному об'єднанні (ДЮМО) під впливом і за участю російської соціал-демократичної групи. Організатор кружка І.А.Глушко залучив в нього молодих робітників заводу К.Ворошилова, Д.Падраніча, П.Пузанова і ін. За участю активістів кружка а 1898р. на заводі був організований страйк.

В 1900р. відомий революціонер До. М. Норинский створив кружок марксиста в Луганську. В той же час соціал-демократичний кружок виник в Кадієвке. В країні починається широке розповсюдження соціал-демократії.

ІІІ. КУЛЬТУРА ЛУГАНСЬКА

Прочитайте і запишіть основні явища

культурного життя Луганська

Для Луганщини, як і для всього Донбасу, XIX вік був деколи усвідомлення себе як важливої частини країни, що має певну самостійну цінність. Процес самосвідомості базувався на природних багатствах надр, все повніше за тих, що включалися в суспільний оборот. Розвиток продуктивних сил відбувався в умовах активного творчого життя народу, що проявив багаті і різноманітні зразки культури. Одним з багато був феномен Володимира Даля, якого дала миру Луганська земля.

Великий етнограф, лінгвіст і письменник В. І. Даль народився 10 листопаду 1801р. в Луганську в сім'ї старшого лікаря Луганського ливарного заводу Іогана Хрістіана Даля. Після ухвалення ним 14 грудня 1799р. російського підданства батька майбутнього ученого по російському звичаю сталі звати Іваном Матвєєвічем Далем.

В 1805р. сім'я Даля переїхала до р. Миколаєва. З цим південним портовим містом були зв'язані дитячі і юнацькі роки В. І. Даля. Дуже любив він відвідувати міські базари і ярмарки. У веселому гомоні українських ярмарків він уловлював відтінки українського і російського, молдавського і болгарського, багатьох іншого говору, вивчав українську мову і народні звичаї. Тут він починав збирати слова для свого знаменитого «Тлумачного словника живої мови» великороса. Повертаючись з Петербургу після закінчення Морського кадетського корпусу, молодий мічман Даль в Україні, по дорозі до Миколаєва, записав що обернуло його увагу слово «замолажувати», яке він вважав початком роботи над словником.

В подальші роки В. І. Даль жив в різних місцях Росії. Не дивлячись на це, він уважно стежив за розвитком української літератури, вів активне листування з українськими письменниками, був бажаним учасником літературних вечорів Є. Гребинки в Петербурзі. Тут Далечінь особисто познайомився з Т. Р. Шевченко, а надалі, під час посилання автора «Кобзаря», брав участь в долі поета. До України у Володимира Даля назавжди залишилися теплі споріднені відчуття. Вже в кінці життя він писав: «Будучи родом з Новоросійського краю, я з рідним відчуттям живлю і згадую все, що відноситься до Південної Русі і України». Про глибоке відчуття батьківщини свідчить і узятий їм псевдонім «Козак Луганський».

В. І. Даль відомий як чудовий письменник, етнограф, лінгвіст, лікар. Але головною справою всього його життя було створення «Тлумачного словника». Особливо велика збірна і дослідницька робота проведена їм в Оренбургськом краї. Сама думка про складання словника дозріла у нього тут. В Оренбургу Далечінь проявив себе як учений і був вибраний членом-кореспондентом Академії наук. Створення прекрасного «Тлумачного словника живої мови» великороса, яка не втратила свого значення і в наші дні, стало найбільшим науковим і цивільним подвигом Козака Луганського — В. І. Даля.

Луганщина, як і вся країна, шанує пам'ять великої лексикографії. В Луганську створений меморіальний музей В. І. Даля, його ім'ям названий Східноукраїнський університет, одна з вулиць міста. Вже стало традицією проводити на Луганщині Дальовськіє читання, в яких беруть участь учені багатьох країн світу.

Треба прямо сказати, що Луганщині невимовно повезло на великої лексикографії. З її землею пов'язано створення ще однієї дуже важливої праці — «Словника української мови» б. Д. Грінченко. В. І. Далечінь, був другом великого російського поета Пушкіна, ніколи не зустрічався з Борисом Грінченко. Їх розділяв час. Але об'єднала їх Луганська земля. Як і Далечінь, Грінченко жив на Луганшине. Саме тут він почав збирати матеріал для свого «Словника української мови». В. И. Даль служив для нього позитивним прикладом. Як і Далечінь, Грінченко був письменником, етнографом, фольклористом. В той же час був він і видним педагогом свого часу. Обидва вони є гордістю нашого краю.

Творцями культурних цінностей виступали також інженери і робітники Луганського ливарного заводу, беручи участь в створенні пам'ятника Слави, встановленого в Полтаві на честь перемоги над шведами в Полтавській битві 1709р.

Важливими вогнищами культури завжди були бібліотеки, і клуби, а також музеї. Бібліотека і музей була створена на Луганському ливарному заводі ще в першому десятиріччі XIX ст. Це були перші культпросветучреждения в Донбасі. В кінці століття в Луганську була відома загальнодоступна народна бібліотека на Гусиновке, як називали робоче селище біля паровозобудівного заводу. Одним з її організаторів і головою бібліотечної Поради був А. А. Співаків. Від цієї бібліотеки бере свій початок луганська обласна наукова бібліотека, існуюча більше сторіччя.

В кінці століття в Луганську була створена народна аудиторія. Вона мала бібліотеку-читальню, зал для театральних уявлень, де виступали приїжджі артисти і художня самодіяльність. Один з місцевих любителів театру  І. А. Боголюбов  став згодом актором МХАТа. В театрах Петербургу і Москви працював інший вихідець з Луганська  А. М. Дорошенко (справжнє прізвище - Дорошович), що починав свої виступи в гастролюючих тут театральних трупах М. Крапівніцкого, М. Старицкого і Р. Деркача.

В 1893р. в Луганську почав діяти театр власника пекарні купця Блінова. В місті був створений гірсько-комерційний клуб, на сцені якого йшли оперети «Весела вдова», «Граф Люксембург», «Жриця» і ін. В Луганську на гастролях бували українські артисти, у тому числі і всесвітньо відома актриса М.А.Каліна. Вони поставили «Наталку-Полтавку» І. Котляревського. Приїжджав сюди і широко відомий у той час трагік М.Т. Іванов-Козельській. З його участю жителі міста побачили «Гамлета» і «Короля Ліра» Шекспіра, «Підступність і любов» Шиллера.

Наш вугільний край, що володіє незрівнянною красою і рідкісними явищами природи, гірськими підприємствами, привертав багато діячів мистецтва, художників і письменників. Антон Павлович Чехов що любилися йому місця Нагольного кряжа називав «Донською Швейцарією». Пізніше він писав: «Донецький степ я люблю, і колись відчував себе в ній, як вдома, і знав там кожну балочку».