Особняки Шендеровічей на Поштовій вулиці.

Визначною пам'яткою однієї з нових вулиць міста  Банківської (з 1913 по 1917 рік  Романовська, нині вул.Шевченко) став найвищий в Луганську 4  поверховий будинок купця С.Васнева. прикрашений чотирьохколонним портиком палладианського ордера. В цій будівлі, дарованій купцем-меценатом місту, розмістилися жіноче Комерційне училище Л.М.Васневой і чоловіче прогимназія О.С.Бондаря (в даний час тут знаходиться 7-ма поліклініка).

З урахуванням нових архітектурних віянь на Поштовій вулиці були відбудовано два фешенебельні особняки купців і промисловців батька і сина Вендеровічей (на місці одного з них сьогодні розміщується художній музей імені Артема). Центр міста прикрасили будівлі міської Думи (нині Музей історії і культури р. Луганська) і Азово-донського комерційного банку (нині будівля Промінвестбанку).

Перше  нарядне, претендуюче на піднесеність і політ, з баштою, увінчаною високим шпилем, що круто здіймається; друге  важке, з могутніми виступами (еркерами)  бастіонами химерно спроектованого фасаду.

Казанська вулиця з будівлями міської Думи і Азово-донського комерційного банку

Ці модерністські споруди органічно вписувалися у вужі архітектурний ансамбль, що склався. Башта і шпиль Думи вдало поєднувалися по лінії Казанської вулиці (нині вул.К.Маркса) з цибулинами 5  купольной білокам'яної Казанської церкви, а по лінії Соборного провулка  з куполом розташованої на Соборній площі (нині Червона площа) Соборно-миколаївської церкви.

Луганськ почала XX ст. намагався зробити європейським не тільки свій архітектурний вигляд, але і темп життя, її наповненість. Електричне світло, вперше що з'явився в Луганську з 1899р. завдяки приватним малопотужним дизельним електростанціям С.Уманського, а потім Я.П.Остроухова і В.С.Сухомлінова, рішуче відсунув завісу сонної тьми, збільшивши для людини активний час доби. З 1912р. електрика, що виробляється тільки що побудованою міською електростанцією, вийшла на вулиці, потіснивши гасові ліхтарі.

Споруда в 1911р вересні. першій черзі Северо-Донецкой залізниці з'єднала Луганськ через станцію Родаково найкоротшим шляхом з Харковом і Москвою, поряд інших населених пунктів, розташованих на Московско-Киево-воронежській, Південно-східній і Південній магістралях. Сталеві нитки залізниць все тісніше пов'язували Луганськ з оточуючим місто світом, роблячи його в сприйнятті луганчан значно більш близьким.

В 1910р вересні., отримавши дозвіл міської Думи, Яків Макаров і Ханін Фрейман відкрили в Луганську вантажний і пасажирський автомобільний рух. Прольоткам відважних луганських візників довелося полохливо притискатися до запорошених узбіч мощених булижником мостових, поступаючись доріг) вивергаючому пари бензинового перегару що гуркотить залізом автомобілю. В цей же час приступили до розробки проекту будівництва в Луганську першій трамвайній лінії.

На початку XX ст. звична для луганчан телеграфний зв'язок доповнюється телефонній. Заслуга в цьому належала Павлу Івановичу Авцину. що уклав в 1903р. контракт про пристрій і експлуатацію Луганської телефонної сіті. Його телефонна станція і контора розміщувалися на вулиці Петербурзькій. В 1912р. був встановлений телефонний зв'язок Луганська з Харковом, Екатерінославом, Бахмутом і Юзовкой.

Технічна революція, що відбувалася в житті міста і повіту на рубежі століть, багато в чому надихалася органами місцевого самоврядування. В скромному двоповерховому будиночку, розташованому на Успенській площі (нині площа Революції), недалеко від однойменної церкви, засідала земська управа (нині тут знаходиться СШ №2). В цій будівлі виступав з своїми просвітницькими проектами її голова В.Н.Радаков, тут розроблялися плани їх виконання. Впорядкування міста і розвиток міського господарства багато в чому залежали від заповзятливості і енергії міського голови і членів міської Думи. Прикладом тому була діяльність першого міського голови Миколи Петровича Холоділіна.

Коли із закриттям в 1887р. Луганського ливарного заводу майбутнє Луганська виявилося під питанням і тисячі позбавилися роботи майстрових повинні були самі визначити свою долю, Н.П.Холоділін «врятував завод і місто від животіння». Вісім років він вів боротьбу за відродження заводу в різних урядових кабінетах З.-Петербурга. І лише аудієнція у імператора Олександра III принесла подвижнику успіх. В 1895р. підприємство було наново відкрито як Казенний патронний завод.

Пошану земляків завоював Володимир Іванович Вербовській, займаючий пост міського голови з 1899 по 1902р. Завдяки ньому вдалося знайти засоби і замостити більшість вулиць Луганська. Доброго слова заслуговують його наступники  купець 2-й гільдії, потомствений почесний громадянин міста Стефан Кліментьевіч Лутовінов, купець Іван Іванович Миколи, міщанин Іван Іванович Холоділін. Чималий внесок в розвиток міста вніс предводитель дворянства, член міської Думи, дійсний статський радник Сергій Михайлович Ільенко, на гроші якого була прокладена залізнична вітка Луганськ-Міллерово, містилися богадільня і сирітські притулки.

Віддаючи належне управлінському мистецтву луганських думців, слід пям'ятати, що успіхи мерії залежали, зрештою, від стану міської економіки.

Напередодні 1-й світової війни в Луганську діяли два трубопрокатні заводи, дротяно-гвоздильний завод «Урденен і Дюшесеан» (нині завод ім. Рудя), завод гірського устаткування, два ливарно-механічні заводи, гвоздильний завод, «Товариство Луганської мануфактури» (нині тонкосуконний комбінат), миличний завод (нині завод 20-річчя Жовтня) і багато інших.