Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Національна академія наук України Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного

Зелена

книга

України

Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, які підлягають охороні

Під загальною редакцією члена-кореспондента Національної академії наук України Я.П. Дідуха

Київ 2009

УДК 581.524 : [502.172:502.211]] (477) ББК 28.588(4Укр)

З-48

З-48 Зелена книга України /під загальною редакцією члена-кореспондента НАН України Я.П. Дідуха – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с. + 48 кольор. с.

ISBN 978-966-542-2

Книга є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. У кожній з 160 статей міститься така інформація: наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання.

У книзі подано 88 ілюстрацій рідкісних угруповань. Вміщено також нормативні документи про Зелену книгу України.

Видання розраховане на державні, наукові і громадські установи та організації, навчальні заклади, фахівців у сфері збереження біорізноманіття,

активістів зеленого руху.

Редакційна колегія

Філіпчук Г.Г. (голова редакційної колегії)

Мовчан М.М. (перший заступник голови редакційної колегії)

Дідух Я.П. (відповідальний редактор видання «Зелена книга України») Дубина Д.В. (заступник відповідального редактора видання

«Зелена книга України»)

Устименко П.М. (заступник відповідального редактора видання «Зелена книга України»)

Вакаренко Л.П. (відповідальний секретар видання «Зелена книга України»)

Перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні і заносяться до Зеленої книги України, затверджено наказом Мінприроди від 16. 10. 2009 № 545, зареєстрований в Мін’юсті від 4. 11. 2009 за № 1024/17040

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України

УДК 581.524 : [502.172:502.211]] (477) ББК 28.588(4Укр)

Вступне слово

Зелена книга — нова форма науково обґрунтованої охорони рослинних угруповань, яка запроваджує сучасний підхід до збереження біорізноманіття з акцентом на ценотичний аспект. Ідея створення Зеленої книги виникла в Україні, а у 1987 році здійснено перше неофіційне її видання у вигляді монографії. Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань не тільки забезпечить збереження відповідних ценозів, а й популяцій рідкісних видів рослин та екосистем.

Дане видання є першим офіційним державним документом, у якому зведено відомості про сучасний стан 800 рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.

Зелена книга України створить передумови для активізації наукових досліджень, подальшого вивчення історичних етапів розвитку рослинності та виявлення закономірностей її сучасного формування, дозволить вивчити динамічні тенденції рослинності, прогнозувати їхній розвиток. Ця публікація сприятиме розбудові екомережі України, розширенню мережі природно-заповідного фонду та підвищенню її фітоценотичної репрезентативності, знайде своє застосування в екологічно зорієнтованій системі ведення лісового та сільського господарств.

Видання Зеленої книги України є результатом багаторічної праці великого колективу науковців Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Координацію робіт здійснювало Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Видання Зеленої книги України є значним внеском у забезпечення збереження природних рослинних угруповань — національного багатства України та вагомої складової гармонійного життя людини.

Георгій Філіпчук,

Міністр охорони навколишнього природного середовища України

Зелена книга України

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України

від 29 серпня 2002 р. №1286

ПОЛОЖЕННЯ про Зелену книгу України

1.Зелена книга України (далі – Зелена книга) є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні.

2.Зелена книга є основою для розроблення охоронних заходів щодо збереження, відтворення та використання занесених до неї природних рослинних угруповань. Охорона цих угруповань спрямовується на збереження їх ценотичної структури, популяцій рідкісних видів рослин та умов місцезростання.

3.Визначення природних рослинних угруповань, які підлягають занесенню до Зеленої книги, здійснюється відповідно до методики, що затверджується Мінекоресурсів України.

4.Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги (далі - рослинні угруповання), забезпечується шляхом:

-установлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо охорони цих угруповань під час розроблення нормативно-правових актів;

-створення на місцевостях, де існують угруповання, біосферних заповідників, інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі транскордонних;

-врахування спеціальних вимог щодо їх збереження під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо;

-проведення постійного спостереження (моніторингу) за їх станом та необхідних наукових досліджень;

-запровадження особливих видів режиму збереження;

-проведеннявідповідноїеколого-просвітницькоїроботитаінформування громадськості про їх стан;

-установлення адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження угруповань та їх місць зростання;

-приєднання України до відповідних природоохоронних конвенцій, укладення міжнародних угод у цій сфері.

5.Відтворення природних рослинних угруповань здійснюється на основі науково обґрунтованих заходів шляхом:

-сприяння їх природному відновленню;

-запобігання небажаним змінам та негативному антропогенному впливу;

-формування їх на штучно створених об’єктах природно-заповідного фонду.

6.Організація охорони та відтворення рослинних угруповань забезпечується Мінекоресурсів та іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями, органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

7. Зелена книга містить таку інформацію: біномінальна наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп,

фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, обґрунтування необхідності здійснення охорони, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання.

8.Пропозиції щодо занесення до Зеленої книги чи вилучення з неї рослинних угруповань можуть подаватися науково-дослідними установами, державними та громадськими організаціями, окремими вченими, фахівцями, що займаються охороною та використанням природних рослинних ресурсів, разом з відповідним науковим обґрунтуванням із зазначенням відомостей про ботаніко-географічне та історичне значення, рідкісність, кількість місць зростання та їх площу, рівень стабільності екологічних умов та інших показників, що свідчать про необхідність вжиття заходів для охорони певних угруповань.

9.Ведення Зеленої книги покладається на Мінекоресурсів і фінансується за рахунок державного бюджету.

10.Державний контроль за дотриманням вимог щодо охорони, відтворення та використання рослинних угруповань здійснює Мінекоресурсів.

11.Мінекоресурсів забезпечує:

-офіційне видання Зеленої книги не рідше, ніж один раз на 10 років та розповсюдження її примірників;

-оперативне інформування зацікавлених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій та громадян про зміни, що вносяться до Зеленої книги.

Передмова

На сучасному етапі природокористування відбувається тотальна глобалізація екопроблем – зміна клімату, руйнування озонового шару, кислотні дощі, спустелювання, втрата біорізноманіття в масштабах планети тощо. Тепер стала очевидною необхідність зміни ідеології традиційних стосунків суспільства з природою, що базуються на засадах панування людини над природою, невичерпності її ресурсів і необмеженого їх споживання, на якісно нові – що керуються ідеологією самоцінності природи, самоусвідомлення людиною рівноправності усього живого, збалансованого (сталого) використання природних ресурсів в інтересах прийдешніх поколінь.

Протягом останніх ста років здійснено десятки спроб зменшити руйнівну діяльність людської спільноти шляхом обґрунтування та втілення різних природоохоронних ініціатив. Ініційовано створення заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, зоопарків і ботанічних садів, складання «червоних книг» та «червоних списків» видів тварин, рослин і грибів тощо. Зокрема, для запобігання негативним наслідкам господарської діяльності людини та послаблення антропогенного навантаження на біосферу суспільство розробило й утілило в життя концепцію охорони генофонду, засновану на ідеології відновлення (Шеляг-Сосонко, Ємельянов, 1997).

Однак всі вищезазначені та інші заходи, спрямовані на охорону і збереження довкілля, виявилися недостатніми. Вони не мали екосистемного характеру, тому заздалегідь були приречені лише на тимчасовий і локальний успіх у зв’язку з усе зростаючим тотальним антропогенним впливом на екосистеми. За цих умов критично важливою стає роль фітостроми – рослинної складової біосфери, її базового автотрофного блоку. Саме ця компонента на сьогоднішній день протистоїть руйнівній людській діяльності, компенсуючи останню продукуванням органічної речовини, абсорбцією забруднюючих і токсичних речовин, виконуючи десятки інших функцій – ландшафтноорганізуючу, ґрунтотвірну, водорегулюючу, атмосфероочисну, кліматостабілізуючу, рекреаційну, естетичну та багато інших.

Сучасні темпи денатуралізації природних ландшафтів призвели до збіднення не лише видового складу, а й фітоценотичного різноманіття. Поряд зі збереженням фітогенофонду, сьогодні пріоритетним є охорона фітоценофонду як функційної, передусім енергетичної, основи біосфери. Тому вкрай необхідною у природоохоронній діяльності є зміна акцентів – зі збереження фітогенофонду, зокрема, на збереження фітоценофонду. Це випливає також із сучасного стану біосфери, принциповою рисою якого є те, що її функційний стан погіршується значно вищими темпами, ніж генетичний (Стойко, ШелягСосонко, 2005). Шляхом охорони природної рослинності розв’язується триєдина екопроблема – збереження фітоценофонду, фітогенофонду та екосистем, в яких відбувається розвиток фітоценозів.

Таким чином, завдяки розвитку системної природоохоронної концепції з’явилися аргументи стосовно необхідності охорони рідкісного фітоценофонду, що і є призначенням Зеленої книги. У методологічному відношенні її

принциповою перевагою перед Червоною книгою є системний підхід, а в практичному – збереження як генетичних, так і функційних основ біосфери.

Ідея створення Зеленої книги виникла в Україні. Історія її втілення пройшла два етапи: науковий та нормативно-правовий (Зелена книга ..., 2003). Ця проблема почала дискутуватися ще з початку 60-х років. Необхідність охорони типових корінних угруповань нарівні з рідкісними вперше теоретично обґрунтував Є.М. Лавренко (1971). Згодом на необхідність охорони раритетних угруповань вказували Б.П. Колесников, А.М. Семенова-Тянь- Шанська, С.М. Стойко та В.М. Тихомиров (1974). Ця ідея поступово стала привертати увагу ширшого кола ботаніків. З метою її практичної реалізації в 1982 р. у Москві була проведена I Всесоюзна конференція з охорони рідкісних рослинних угруповань, на якій було розглянуто й заходи щодо їх збереження (Стойко, 1983). У 1983 році на VII з'їзді Всесоюзного ботанічного товариства запропоновано виділити сім категорій унікальних, рідкісних і типових угруповань, що потребують пасивної охорони чи регулювання за допомогою різних господарських методів. На цьому ж з'їзді Ю.Р. ШелягомСосонком та Т.Л. Андрієнко був представлений проект Зеленої книги України (Шеляг-Сосонко, Андриенко, 1983). У 1987 році українські ботаніки вперше у світовій природоохоронній практиці реалізували ідею охорони раритетних угруповань. Вченими розроблені теоретичні основи їх збереження, обґрунтовані показники виділення раритетних угруповань, запропоновано структуру Зеленої книги України та здійснено її видання у вигляді монографії (Зеленая книга …,1987). До цього видання включено 127 раритетних лісових, чагарникових, чагарничкових, лучних, болотних і водних угруповань різного синтаксономічного рангу – від формації до асоціації (загальною кількістю понад 630 асоціацій). Для кожного із синтаксонів наведені мотиви та категорія охорони, поширення, картосхема, екологічні умови, синтаксономічний склад, будова, видовий склад, флористичне ядро, фактори загроз та скорочення ареалу, заходи збереження.

Крім того, науковцями були складені списки рідкісних рослинних синтаксонів для окремих природно-географічних регіонів (Тасєнкевич, 1975; Смык, 1984; Стойко, Вантух, 1988; Мазур, 1988; Мілкіна, 1984, 1990, 1992; Ковальчук, Кльоц, 1994; Попович, Устименко, 1998). У 1998 році опублікована праця (Стойко та ін., 1998), в якій подано характеристику 233 рідкісних синтаксонів різного рангу західних областей України. У 2002 році була видана монографія «Зелена книга України. Ліси», яка містить загальну характеристику лісів України та аналіз їх раритетного ценофонду. У літературі розгорнулася дискусія щодо науково-методичних основ створення та структури Зеленої книги України як офіційного видання (Шеляг-Сосонко, Андрієнко, 1996; Зелена книга..., 2003; Голубець, 2006; Дідух 2006; Устименко та ін., 2006).

У сучасній українській правовій базі щодо природної складової довкілля статус Зеленої книги визначається Законом України «Про рослинний світ» (1999) та Положенням про Зелену книгу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 29 серпня 2002 року № 1286.

Рослинність України характеризується значним синтаксономічним багатством, що пояснюється її географічним положенням. На території України роз-

ташовані чотири геоботанічні області – Європейська широколистянолісова, Європейсько-Сибірська лісостепова, Європейсько-Азіатська степова та Присередземноморська. Західна частина України охоплює оригінальну у фітоценотичному плані Східнокарпатську гірську підпровінцію, а на півдні розташована Гірсько-Кримська підпровінція. Особливості географічного положення, рельєфу та клімату зумовили формування на території України багатої природної рослинності, представленої лісовим, чагарниковим, степовим, лучним, болотним, водним, галофітним, томілярним, псамофітним, петрофітним, кальцеофітним типами рослинності, угруповання яких об'єднані майже у 3800 асоціацій 348 формацій (Продромус..., 1987). Фітоценотичне багатсво та фітоценорізноманіття характерне і для природних регіонів України. Для рослинності Українського Полісся встановлено 1480 асоціацій 159 формацій; подільської частини лісової зони — 649 асоціацій 120 формацій; Українських Карпат — 1305 асоціацій 140 формацій; лісостепової зони — 1335 асоціацій 184 формацій; степової зони — 1912 асоціацій 239 формацій; гірського Криму— 716 асоціацій 59 формацій. Виконані дослідження базуються на великому і критично узагальненому фактичному матеріалі, який: 1) опубліковано у численних наукових працях (монографіях, статтях, збірниках, дисертаціях), 2) зберігається у наукових фондах (фітоценотеці), звітах науково-дослідних робіт, 3) зібраний під час польових досліджень рослинності за період 1960-2008 років.

Зелена книга України включає 160 статей, в яких дається відповідна інформація про 800 асоціацій рослинності України, серед яких є рідкісні (347), такі, що перебувають під загрозою зникнення (354) та типові (99). Статті згруповані відповідно до типів рослинності: лісова (72 статті, 308 асоціацій), чагарникова і чагарничкова рослинність Карпат і Криму (9 статей, 32 асоціації), трав’яна і чагарникова степова рослинність (25 статей, 222 асоціації), трав'яна і чагарничкова рослинність ксеротичного типу на відслоненнях та пісках (8 статей, 32 асоціації), лучна (6 статей, 20 асоціацій), болотна (11 статей, 39 асоціацій), галофітна (3 статті, 10 асоціацій), водна (26 статей, 137 асоціацій).

Рубрики статей містять таку інформацію:

Назва асоціації – подається за домінантною класифікацією українською (в авторській редакції) та латинською мовами (Шеляг-Сосонко и др., 1991). Якщо охороні підлягає більше однієї асоціації, що належать до одного синтаксону вищого рангу (група асоціацій, клас асоціацій, субформація, формація), наводиться повний склад асоціацій.

Синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус – наводиться інформація про ступінь раритетності рослинного угруповання (далі по тексту — угруповання) за кількісними та якісними показниками у порядку, визначеному назвою рубрики. Синфітосозологічний індекс є інтегральним кількісним показником созологічної цінності угруповання, який вираховується математично. Визначення синфітосозологічних індексу та класу проводиться за методикою «Синфітосозологічної оцінки рослинних угруповань», затвердженою Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 257 від 27.05.2009 р.

Залежно від наукової та созологічної цінності рослинні угруповання відносяться до однієї з 4 категорій охорони:

Категорія 1 – угруповання з унікальним типом асоційованості домінуючих видів, в яких останні мають аутфітосозологічну (занесені до ЧКУ, ЄЧС), ботаніко-історичну (раритетні релікти), ботаніко-географічну (раритетні ендеміки, диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види) значущість і характеризуються вразливістю, обмеженими площами поширення та перебувають під загрозою зникнення.

Категорія 2 – угруповання з рідкісним типом асоційованості домінуючих видів, в яких домінант або співдомінант мають аутфітосозологічну (занесені до ЧКУ, ЄЧС), ботаніко-історичну (релікти), ботаніко-географічну (ендеміки, диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види та види, що знаходяться на межі висотного поширення) значущість, або відзначаються ценотично оригінальним поєднанням широко розповсюджених видів, синекологічні оптимуми яких відмінні і характеризуються зменшенням площ місцезростань.

Категорія 3 – угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючих видів, в яких останні мають аутфітосозологічну (занесені до ЧКУ, ЄЧС), ботаніко-історичну (релікти), ботаніко-географічну значущість (ендеміки, диз’юнктивноареальні, пограничноареальні види та види, що знаходяться на межі висотного поширення), що стали рідкісними внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів і мають тенденції до зменшення площ місцезростань.

Категорія 4 – угруповання із звичайним типом асоційованості домінуючих видів, що стали рідкісними внаслідок впливу антропогенних чинників і знаходяться під загрозою зникнення при подальшій дії несприятливих факторів.

Залежно від стану та ступеня загрози для рослинного угруповання за статусом вони поділяються на рідкісні, такі, що перебувають під загрозою зникнення та типові, які потребують охорони.

Рідкісні угруповання характеризуються низьким ступенем трапляння і займають незначні площі. Угруповання, що перебувають під загрозою зникнення, характеризуються різким скороченням ареалів і можуть зникнути, якщо продовжиться дія антропогенних чинників, що негативно впливають на їх стан.

Типові угруповання – зональні, вразливі до дії зовнішніх факторів, внаслідок чого підлягають охороні.

Поширення в Україні – вказуються ботаніко-географічні або фізикогеографічні регіони, в окремих випадках наведені географічні назви територій конкретних місцезростань рослинних угруповань.

Фізико-географічні умови – визначені основні абіотичні параметри місцезростань рослинних угруповань.

Біотоп – наводяться відомості щодо приналежності рослинного угруповання до екотопу за принципом класифікації CORINE, модифікованої для території України (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2001).