Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

51. Угруповання звичайнодубово–клейковільхових лісів

жовторододендронових (Querceto (roboris)–Alnetа (glutinosae) rhododendrosа (lutei))

Асоціація. Звичайнодубово–клейковільховий ліс жовторододендроновий (Querceto (roboris)–Alnetum (glutinosae) rhododendrosum (lutei)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,4; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Українське Полісся (Житомирська обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Невеликі зниження в мезорельєфі ОвруцькоСловечанського кряжу, супіщані ґрунти на гранітній основі, помірна зволоженість.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи клейкої (Alnus glutinosa).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості едифікатора та співедифікатора з домінантом підліску, утвореного реліктом – рододендроном жовтим (Rhododendron luteum).

Ботаніко-географічна значущість. Домінант підліску – рододендрон жовтий – знаходиться в острівній частині ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан середньовіковий двох’ярусний, зімкнутістю крон 0,6–0,9. Перший ярус (0,6–0,7) формує вільха клейка, яка у віці 60–70 років (заввишки 24–27 м) має продуктивність І–ІІ бонітетів. У другому ярусі (0,2–0,3) зростає дуб звичайний (Quercus robur) з домішкою осики (Populus tremula). Підлісок створює домінант (рододендрон

жовтий) із зімкнутістю 0,5, висотою до 2 м. Флористичне ядро бідне видами, у трав’яному ярусі поодиноко зростають веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), костриця червона (Festuca rubra), грушанка мала (Pyrola minor), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), підмаренник запашний (Galium odoratum), грястиця збірна (Dactylis glomerata). Моховий покрив не виражений, трапляються куртини рунянки гарної (Polytrichum formosum) та р. звичайної (P. commune).

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Раціонального використання.

Забезпеченість охороною. Не забезпечений.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Виявлення нових місцезростань угруповань та включення їх до природно-заповідного фонду, лісогосподарські заходи, спрямовані на збереження угруповань.

Джерела інформації. М’якушко, Козьяков, 1981; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

П.М. Устименко

52. Угруповання клейковільхових лісів угорськобузкових (Alnetа (glutinosae) syringosа (josikaeae))

Асоціації. Клейковільховий ліс угорськобузковий (Alnetum (glutinosae) syringosum (josikaeae)), клейковільховий ліс угорськобузково– болотнокалюжницевий (Alnetum (glutinosae) syringoso ((josikaeae)–calthosum (palustris), клейковільховий ліс угорськобузково–оголеногадючниковий

(Alnetum (glutinosae) syringoso (josikaeae)–filipendulosum (denudatae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 13,4; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Українські Карпати (Воловецько-Міжгірська верховина, вододільний хребет, гірська частина Закарпаття: верхів’я басейну р. Латориці) (Закарпатська обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Тераси гірських річок у межах висот 335– 568 м н. р. м. з вологими та заболоченими дерново-глеєвими ґрунтами, в помірній кліматичній зоні.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи клейкої (Alnus glutinosa).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінанта деревостану з домінантом підліску – бузком угорським (Syringа josikaea), реліктовим видом, занесеним до ЧКУ, ЧК МСОП, Додатку І Бернської конвенції.

Ботаніко-географічна значущість. Домінант підліску – бузок угорський – є карпато-балканським ендеміком.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан одноярусний, І–ІІ бонітету, із зімкнутістю крон 0,6–0,7. Деревний ярус утворений вільхою клейкою, яка у віці 60–80 років – заввишки 20–25 м. Підлісок сформований бузком угорським (0,4), поодиноко зростають бруслина європейська (Euonymus europaea), калина звичайна (Viburnum opulus), крушина ламка (Frangula alnus).

Флористичне ядро формують мезогігрофільні та гігрофільні види, утворюючи густий травостій (50–80%) із домінуванням гадючника оголеного (Filipendula denudata) та калюжниці болотної (Calthа palustris); поодиноко зростають осока трясучковидна (Carex brizoides), білоцвіт весняний (Leucojum vernum), валеріана звичайна (Valeriana exaltata), гравілат річковий (Geum rivale), ocот городній (Cirsium oleraceum), pозрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere),

жовтець повзучий (Ranunculus repens), вовконіг європейський (Lycopus europaeus) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Не охороняються.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Створення природно-заповідних територій у басейні р. Латориці. Необхідне додаткове вивчення сучасного стану та організація моніторингу. Сприяння лісовідновленню.

Джерела інформації. Фельбаба-Клушина, 2005.

Л.М. Фельбаба-Клушина

53. Угруповання клейковільхових лісів (Alnetа glutinosae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного

(Matteuccia struthiopteris)

Асоціація. Клейковільховий ліс страусовоперовий (Alnetum (glutinosae) matteucciosum (struthiopteris)).

Синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,1; ІІ; 4; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Закарпаття, Українське Полісся (Рівненська обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Заплава річки з вологими дерново-глейовими та торф’янисто-глейовими ґрунтами.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи клейкої (Alnus glutinosa).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості едифікатора з домінантом травостою.

Ботаніко-географічна значущість. Трапляється обмеженою кількістю локалітетів.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан одноярусний, різновіковий (20–50 років), із зімкнутістю крон 0,5–0,6, заввишки 10–15 м і продуктивністю ІІІ–ІV бонітетів. Його формує вільха клейка з поодинокою домішкою верби білої (Salix alba). Підріст із вільхи клейкої та ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Травостій густий (95%) і високий (до 150 см) формує папороть страусове перо (Matteuccia struthiopteris). У флористично бідному травостої постійно ростуть яглиця звичайна (Aegopodium podagraria),

гравілат міський (Geum urbanum), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), підмаренник чіпкий (Galium aparine), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), фіалка болотна (Viola palustris), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), зірочник середній (Stellaria media), гадючник оголений (Filipendula denudata) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Не охороняється.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань рослинних угруповань до природно-заповідного фонду, лісогосподарські заходи, спрямовані на збереження угруповань, сприяння природному відновленню.

Джерела інформації. Стойко, 1977.

П.М. Устименко, Д.В. Дубина

54. Угруповання сіровільхових лісів (Alnetа incanae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської

(Scopolia carniolica)

Асоціація. Сіровільховий ліс скополієвий (Alnetum (incanae) scopoliosum (carniolicae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,9; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Українські Карпати (Сколівські Бескиди, Львівська обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Тераси річок до висоти 600 м н. р. м., бурі слабокислі суглинисті ґрунти, насичені основами.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи сірої (Alnus incana).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінанта деревостану з домінантом травостою – скополією карніолійською (Scopolia carniolica), реліктовим видом, занесеним до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Острівна частина ареалу угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан монодомінантний із зімкнутістю крон 0,6–0,7, утворений вільхою сірою, яка у віці 20–40 років –заввиш- ки 12–15 м. У підліску поодиноко зростають бузина чорна (Sambucus nigra), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), агрус відхилений (Grossularia reclinata),

жимолость чорна (Lonicera nigra). Домінант трав’яного ярусу – скополія карніолійська – має покриття 70–75%, флористичне ядро складають копитняк європейський (Asarum europaeum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), кремена біла (Petasites albus), осока лісова (Carex sylvatica), жовтець повзучий (Ranunculus repens),чистяклісовий(Stachyssylvatica),яглицязвичайна(Aegopodiumpodagraria),

калюжниця болотна (Caltha palustris), осот городній (Cirsium oleraceum), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere).

Потенціал відновлюваності. Задовільний, угруповання вразливі.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняється у НПП «Сколiвські Бескиди».

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Віднесення місцезростань рослинних угруповань до абсолютно-заповідної зони НПП «Сколiвські Бескиди». Організація моніторингу.

Джерела інформації. Мілкіна, 1990; Стойко та ін., 1991, 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

П.М. Устименко, Л.І. Мілкіна

55. Угруповання сіровільхових лісів (Alnetа incanae) з домінуванням у травостої страусового пера

звичайного (Matteuccia struthiopteris)

Асоціація. Сіровільховий ліс страусовоперовий (Alnetum (incanae) matteucciosum (struthiopteris)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,1; ІІ; 4; «типові».

ПоширеннявУкраїні.ГірськірайониУкраїнськихКарпат(Івано-Франківська, Закарпатська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Тераси гірських річок з дерновими мулистими ґрунтами в помірній та прохолодній кліматичних зонах.

Біотоп. Гігрофітні ліси вільхи сірої (Alnus incana).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінуючих видів.

Ботаніко-географічна значущість. Трапляється обмеженою кількістю локалітетів.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан одноярусний із зімкнутістю крон 0,5–0,7, у 40–50-річному віці, заввишки 15–17 м, має продуктивність ІІІ бонітету. Його формує вільха сіра з домішкою явора

(Acer pseudoplatanus), ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Підріст із вільхи сірої та ясена звичайного. У ярусі підліску поодиноко зростають верба козяча (Salix caprea) та в. сілезька (S. silesiaca), крушина ламка (Frangula alnus). Травостій густий (60–100%) і високий (до 150 см) формує папороть страусо-

ве перо (Matteuccia struthiopteris) (40–95%). У травостої постійно зростають неморальні і бореальні види гігрофільного і нітрофільного характеру – яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), калюжниця болотна (Caltha palustris), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), кропива дводомна (Urtica dioica), осот прибережний (Cirsium rivulare), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), кремена біла (Petasites albus), переліска багаторічна (Mercurialis perennis) тощо.

Потенціал відновлюваності. Добрий.

Режим збереження. Заповідний та заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняється у Карпатському БЗ, ПЗ «Ґорґани», НПП «Синевир», НПП «Вижницький», Карпатському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду, сприяння природному відновленню.

Джерела інформації. Стойко, Тасенкевич, 1980; Стойко, Тасєнкевич, Мілкіна, 1982; Зеленая книга..., 1987; Мілкіна, 1990; Чорней та ін., 2005; Клімук та ін., 2006.

П.М. Устименко