Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

26. Угруповання скельнодубово–звичайнодубових лісів

(Querceto (petraeae)–Quercetа (roboris))

Aсоціації. Скельнодубово–звичайнодубовий ліс волосистоосоковий (Querceto (petraeae)–Quercetum (roboris) caricosum (pilosae)), скельнодубово– звичайнодубовий ліс дереновий (Querceto (petraeae)–Quercetum (roboris) cornosum (maris)), скельнодубово–звичайнодубовий ліс егоніховий (Querceto (petraeae)–Quercetum (roboris) aegonychonosum (purpureo-caeruleі)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,9; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Розточчя (Львівська обл.), Подільська височина (Тернопільська обл.), Придністров’я (Хмельницька обл.).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Внутрішні невисокі пагорби гряд та нижні частини схилів з дерново-підзолистими ґрунтами на вапняках, перекритих суглинистими відкладами.

Біотоп. Дубові ліси базифільні.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів деревостану, синекологічні оптимуми яких є різними.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання в острівному місцезнаходженні, на східній межі поширення дуба скельного (Quercus petraea).

Ценотична структура та флористичне ядро. Одно-, двох’ярусні деревостани із зімкнутістю крон 0,7–0,8, утворені дубом звичайним (Quercus robur)

(0,5–0,6) зі значною домішкою дуба скельного (0,2–0,4), поодиноко зростають граб звичайний (Carpinus betulus), явір (Acer pseudoplatanus), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), липа серцелиста (Tilia cordata), бук лісовий (Fagus sylvatica). Чагарниковий ярус інколи утворює дерен справжній (Cornus mas), або він не сформований. Трав’яний покрив у різних асоціаціях розвинутий нерівномірно – від майже повної відсутності трав’янистих рослин до покриття 25–40%. У найбільш сухих та освітлених екотопах домінує субсередземноморський неморальний вид – егоніхон пурпурово-блакитний (Aegonychon purpureo-caeruleum), у вологіших та тінистих – осока волосиста (Carex pilosa). Флористичне ядро складають типові неморальні види: копитняк європейський (Asarum europaeum), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), підмаренник запашний (Galium odoratum), печіночниця звичайна (Hepatica nobilis), анемона дібровна (Anemone nemorosa), переліска багаторічна (Mercurialis perennis),

інколи з участю рідкісних для Розточчя гірських видів – апозериса смердючого (Aposeris foetida), купини кільчастої (Polygonatum verticillatum).

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий у дуба скельного, задовільний у дуба звичайного.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у ПЗ «Розточчя», ПЗ «Медобори», ботанічному заказнику загальнодержавного значення «Панівецька дача» (Хмельницька обл).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповань. Сприяння лісовідновленню. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Голубец, Стойко, 1979; Шеляг-Сосонко та ін., 2002; Заповідні перлини ..., 2006.

Ю.Р. Шеляг-Сосонко, П.М. Устименко

27. Угруповання ялицево–звичайнодубових лісів

(Abieto (albae)–Quercetа (roboris))

Aсоціації. Ялицево–звичайнодубовий ліс волосистоосоковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) caricosum (pilosae)), ялицево–звичайнодубовий ліс гайовоожиково–рунянковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) luzuloso (luzuloiditis)–polytrichosum), ялицево–звичайнодубовий ліс жіночобезщитниковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) athyriosum (filixfeminae)), ялицево–звичайнодубовий ліс запашнопідмаренниковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) galiosum (odorati)), ялицево–звичайнодубовий ліс зеленчуковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) galeobdolosum (lutei)),

ялицево–звичайнодубовий ліс квасеницевий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) oxalidosum (acetosellae)), ялицево–звичайнодубовий ліс квасеницево– рунянковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) oxalidoso (acetosellae)– polytrichosum), ялицево–звичайнодубовий ліс трясучкоосоковий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) caricosum (brizoiditis)), ялицево–звичайнодубовий ліс шорсткоожиново–зеленомоховий (Abieto (albae)–Quercetum (roboris) ruboso (hirtae)–hylocomiosum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,9; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Передкарпаття (Верхньодністровські Бескиди (Львівська обл., Івано-Франківська обл.)), Закарпаття.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Слабопохилі ділянки вододілів з бурими лісовими слабовилуженими або сірими лісовими слабоопідзоленими ґрунтами на висоті 300–500 м н. р. м.

Біотоп. Дубові ліси нейтрофільні.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів деревного ярусу, синекологічні оптимуми яких є різними.

Ботаніко-географічна значущість. Едифікатор та співедифікатор на висотній (верхній та нижній відповідно) межі зростання. Співедифікатор – ялиця біла (Abies alba) – на північній та східній межі географічного поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостани переважно одночи двох’ярусні із зімкнутістю крон 0,8–0,9, утворені дубом звичайним (Quercus robur) (0,5–0,6) та ялицею білою (0,2–0,3), поодиноко трапляються явір (Acer pseudoplatanus), бук лісовий (Fagus sylvatica). Подекуди другий ярус формують граб звичайний (Carpinus betulus), липа серцелиста (Tilia cordata). У віці 80–90 років висота дуба І бонітету досягає 26 м, діаметр стовбурів – 40 см. Чагарниковий ярус представлений поодинокими кущами або більш щільними заростями (0,3–0,5) ліщини звичайної (Corylus avellana) та ожини шорсткої (Rubus hirtus). У трав’яному покриві, відповідно до екологічних умов, домінують осока волосиста (Carex pilosa), о. трясучковидна (C. brizoidеs), ожика гайова

(Luzula luzuloidеs), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum), підмаренник запашний (Galium odoratum). У високоповнотних деревостанах трав’яний покрив може бути відсутнім. Флористичне ядро утворюють монтанні неморальні види – купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), шавлія клейка (Salvia glutinosa), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea), сугайник австрійський

(Doronicum austriacum), зубниця бульбиста (Dentaria glandulosa), неморальні і бореальні види – просянка розлога (Milium effusum), вороняче око звичайне

(Paris quadrifolia), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium).

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий у дуба звичайного та добрий у ялиці білої, що є причиною зміни порід.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у НПП «Сколівські Бескиди».

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Забезпечити охороною еталонні ділянки лісів, сприяти відновленню дуба звичайного, організувати моніторинг за станом угруповань.

Джерела інформації. Стойко, 1968, 1977а, 1981; Шеляг-Сосонко, Горохова, 1969; Горохова, Солодкова, 1970; Стойко, Вантух, 1988; Попович, 2002; ШелягСосонко та ін., 2002.

С.М. Стойко, П.М. Устименко

28. Угруповання австрійськодубово–скельнодубових лісів (Querceto (austriacae)–Quercetа (petraeae))

Асоціація. Австрійськодубово–скельнодубовий ліс бирючиновий (Querceto (austriacae)–Quercetum (petraeae) ligustrosum (vulgaris)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 17,1; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Передгір’я Вигорлат-Гутинського хребта (Юлівська гора, урочище Габорова Яноч (Закарпатська обл.)).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Південні схили з кам’янистими буроземними ґрунтами у теплій кліматичній зоні.

Біотоп. Скельнодубові ліси Закарпаття.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів головного ярусу, де співедифікатор – дуб австрійський

(Quercus austriaca) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Співедифікатор головного ярусу на північній межі ареалу, острівна частина ареалу угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревостан двох’ярусний, зімкнутість крон 0,6–0,8. Перший ярус сформований дубом скельним (Quercus petraea) та дубом австрійським, які в мезотрофних едафічних умовах у віці 80–120 років досягають висоти 24–26 м і мають продуктивність ІІ бонітету, у другому ярусі деревостану (13–15 м) зрідка зростають клен польовий

(Acer campestre) та граб звичайний (Carpinus betulus). Основу підліску (0,3) складає домінант – бирючина звичайна (Ligustrum vulgaris), поодиноко зростають клен татарський (Acer tataricum), свидина кров’яна (Swida sanguinea), ліщина звичайна (Corуlus avellana). В остепненому травостої (40–45%) зростають костриця борозниста (Festucа rupicola), молочай кипарисовидний

(Euphorbia cyparissias), перстач білий (Potentilla alba), горлянка женевська (Ajuga genevensis), будра плющевидна (Glechoma hederacea), плющ звичайний (Hedera helix), куцоніжка лісова (Brachуpodium sylvaticum).

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий у дуба австрійського та дуба скельного.

Режим збереження. Абсолютної заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському БЗ (заповідний масив «Юлівська гора»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповань. Сприяння відновленню дуба австрійського та дуба скельного.

Джерела інформації. Стойко 1977а; Голубец, Стойко, 1979; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

С.М. Стойко

29. Угруповання білоцвітоясенево–скельнодубових лісів (Fraxineto (orni)–Quercetа (petraeae)) та білоцвітоясенево– далешамподубово–скельнодубових лісів (Fraxineto (orni)–

Querceto (dalechampii)–Quercetа (petraeae))

Асоціації. Білоцвітоясенево–далешамподубово–скельнодубовий ліс валіськокострицевий (Fraxineto (orni)–Querceto (dalechampii)–Quercetum (petraeae) festucosum (valesiacae)), білоцвітоясенево–скельнодубовий ліс валіськокострицевий (Fraxineto (orni)–Quercetum (petraeae) festucosum (valesiacae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,7–17,2; І; 1; «рідкісні».

Поширення в Україні. Передгір’я Вигорлат-Гутинського вулканічного хребта (Чорна гора (Закарпатська обл.)).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Дуже тепла кліматична зона, південні сухі схили, скелясті бурі лісові ґрунти на вулканічних породах на висоті 400–420 м н. р. м.

Біотоп. Скельнодубові ліси Закарпаття.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів деревостану, де співедифікатор головного ярусу – ясен білоцвітий (Fraxinus оrnus) – є реліктовим субсередземноморським видом, що занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Співедифікатор головного ярусу – ясен білоцвітий – знаходиться на північно-східній межі ареалу. Єдине в Україні місцезростання угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Рідкісні для України низькорослі (6–7 м), остепнені, чагарникової форми, розріджені (0,4–0,5) деревостани, генеративного та вегетативного походження, V бонітету. Деревостан сформований дубом скельним (Quercus petraea) та ясенем білоцвітим з домішкою дуба Далешампа (Quercus dalechampii). У підліску зрідка трапляються клен татарський (Acer tataricum), дерен звичайний (Cornus mas). Трав’яний ярус з проективним покриттям 50–60% утворюють домінант – костриця валіська (Festucа valesiaca) (40–50%) – з домішкою лісових та степових видів, а саме: герані кривавочервоної (Geranium sanguineum), оману шершавого (Inula hirta), вероніки австрійської (Veronica austriaca), горлянки женевської (Ajuga genevensis), медунки м’якої (Pulmonaria mollis), чистеця прямого (Stachys recta), тонконогу дібровного (Poa nemoralis), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum), роману напівфарбувального (Anthemis subtinctoria), ломиносу прямого (Clematis recta).

Потенціал відновлюваності. Добрий у ясена білого, угруповання стабільне, має тенденцію до спонтанного розширення зайнятої ним площі.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському БЗ (заповідний масив «Чорна гора»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Віднесення місцезростань рослинних угруповань до заповідної зони. Організація моніторингу за станом угруповань.

Джерела інформації. Стойко, 1968; Стойко та ін., 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

С.М. Стойко

30. Угруповання далешамподубово–скельнодубових лісів

(Querceto (dalechampii)–Quercetа (petraeae))

Асоціації. Далешамподубово–скельнодубовий ліс валіськокострицевий (Querceto (dalechampii)–Quercetum (petraeae) festucosum (valesiacae)),

далешамподубово–скельнодубовий ліс степовотимофіївковий (Querceto (dalechampii)–Quercetum (petraeae) phleosum (phleoiditis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 15,4; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Вулканічні передгір’я Вигорлат-Гутинського хребта (Мужіївські гори, Юлівська гора, Чорна гора (Закарпатська обл.)).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Дуже тепла кліматична зона, південні скелясті схили із слаборозвиненими буроземними ґрунтами на вулканічних породах.

Біотоп. Скельнодубові ліси Закарпаття.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів деревостану.

Ботаніко-географічна значущість. Співедифікатор – дуб Далешампа (Quercus dalechampii) – на межі ареалу, острівна частина ареалу угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Розріджені (0,4–0,5) низькорослі деревостани чагарникової форми насінневого та порослевого походження, V бонітету, заввишки 6–7 м у 100-річному віці. На пологих схилах переважає дуб скельний (Quercus petraeа), на стрімкіших – дуб Далешампа, поодиноко трапляються груша звичайна (Pyrus communis). У розрідженому підліску зро-

стають глід Липського (Crataegus lipskyi), таволга середня (Spiraea media), дерен справжній (Cornus mas). Домінанти трав’яного ярусу – костриця валіська (Festucа valesiaca) та тимофіївка степова (Phleum phleoides) – мають проективне покриття близько 40%, у травостої поодиноко зростають: осока гірська (Carex montana), куцоніжка пірчаста (Brachypodium pinnatum), вероніка колосиста (Veronica spicata), очиток Рупрехта (Sedum ruprechtii), чистець прямий (Stachys recta) та ін.

Потенціал відновлюваності. Дуже слабкий.

Режим збереження. Абсолютної заповідності.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Карпатському БЗ (заповідні масиви «Юлівська гора» та «Чорна гора»).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Організація моніторингу за станом угруповань.

Джерела інформації. Стойко, 1977, 1980; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998; Стеценко та ін., 2003.

С.М. Стойко, П.М. Устименко