Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

морських узбереж зі звичайними і південними чорноземами, каштановими і змитими кам’янистими ґрунтами південної частини України.

Біотоп. Справжні степи злакові. Валіськокострицево-ковилові (з домінуванням ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), к. Лессінга (S. lessingiana), к. української (S. ucrainica), к. понтійської (S. pontica)).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Ключові угруповання екосистем національного значення. Домінант (к. Лессінга) та співдомінанти (к. волосиста (S. capillata), к. українська) занесені до ЧКУ. Ковила Залеського (S. zalesskii) занесена до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП.

Ботаніко-геграфічна значущість. Зональний маркер типових степів України.

Ценотична структура та флористичне ядро. Переважно одноярусні трав’яні угруповання, в яких виділяються три під’яруси. В чагарниково-степових угрупованнях формується чагарниковий ярус, до складу якого входять карагана кущова (Caragana frutex), мигдаль степовий (Amygdalus nana), подекуди – таволга звіробоєлиста (Spiraea hypericifolia) та т. зарубчаста (S. crenata). Петрофітні варіанти синтаксону мають дещо зріджений (загальне проективне покриття 50–70%) і флористично бідніший травостій.

Першийпід’ярус(заввишки60–90см)утворюютьковилаволосиста,стоколос прибережний (Bromopsis riparia), тимофіївка степова (Phleum phleoides), шавлія поникла (Salvia nutans), волошка притиснутолускувата (Centaurea adpressa), підмаренник руський (Galium ruthenicum), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), малабайла пахуча (Malabaila graveolens), залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), сухоребрик мінливий (Sisymbrium polymorphum) та ряд інших степових злаків і різнотравних фітокомпонентів. До другого під’ярусу (заввишки 30–60 см) входять як головний едифікатор (ковила Лессінга), так і деякі ксерофільні щільнодернинні злаки, а саме: костриця валіська (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), а також численні види степового різнотрав’я – люцерна румунська (Medicago romanica), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), чистець трансільванський (Stachys transsilvanica), шавлія лучна (Salvia pratensis) і ш. дібровна (S. nemorosa), гострокільник волосистий (Oxytropis pilosa), шандра рання (Marrubium praecox) тощо. В третьому під’ярусі (заввишки до 30 см) звичайними є оман німецький (Inula germanica) і о. шершавий (I. hirta), півники карликові (Iris pumila), вероніка степова (Veronica steppacea) і в. австрійська (V. austriaca), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus) і ч. кримський (T. tauricus), молочай степовий (Euphorbia stepposa), осока приземкувата (Carex supina), наземка мала (Polycnemum minus) та ін.

На північній межі поширення помітно зростає участь лучно-степових видів, зокрема гадючника звичайного (Filipendula vulgaris), конюшини альпійської (Trifolium alpestre) і к. гірської (T. montanum), півників угорських (Iris hungarica), анемони лісової (Anemone sylvestris), оману шершавого, синяка плямистого (Echium maculatum) та ін. У Криму до складу угруповань долучається ксерофітне різнотрав’я та петрофітно-кальцефільні види, а саме: полин кримський (Artemisia taurica), п. Лерхе (A. lerchiana)) і п. вовнистий (A. lanulosa), чебрець Кальє (Thymus callieri) і ч. кримський (T. tauricus), астрагал ріжковий (Astragalus corniculatus), кипець лопатевий (Koeleria lobata), громовик кримський (Onosma taurica), загнітник головчастий (Paronychia cephalotes) тощо.

Потенціал відновлюваності. Домінант угруповань відносно швидко займає своє місце на еродованих ґрунтах степових схилів з неглибоким заляганням карбонатних порід після припинення надмірних пасовищних навантажень (як стадія сукцесії), проте домінує впродовж вузького сукцесійного проміжку часу, поступаючись місцем іншим злакам і різнотрав’ю.

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в БЗ «Асканія-Нова», у відділеннях Українського степового ПЗ та Луганського ПЗ, Єланецькому ПЗ, Опукському ПЗ, НПП «Святі Гори», Азово-Сиваському НПП, РЛП «Половецький степ» (Донецька обл.), РЛП «Біловодський» (Луганська обл.), РЛП «Панай» (Запорізька обл.) та численних заказниках.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Оптимальним слід вважати заказний режим охорони з регламентованими пасовищними навантаженнями, а в степових заповідниках необхідною умовою тривалого існування лессінгоковилових угруповань є впровадження комплексного регулювання.

Джерела інформації. Білик, Ткаченко, 1970, 1971; Білик, 1973; Ткаченко, 1973; Осычнюк, Билык, Ткаченко, 1976; Панова, 1976; Билык, Лавренко, 1980; Дідух, Шеляг-Сосонко, 1980; Костильов, 1986, 1987, 1987а; Зеленая книга ..., 1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Дідух, Ткаченко, Плюта та ін., 1998; Ткаченко, Дідух, Генов та ін., 1998.

В.С. Ткаченко

95. Угруповання формації ковили найкрасивішої

(Stipeta pulcherrimae)

Асоціації. Вузьколистоковилово–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) stiposum (tirsae)), низькоосоково–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) caricosum (humilis)), пісковоперстачево–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) potentillosum (arenariae)) – на Поділлі; валіськокострицево– найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) festucosum (valesiacae)), ковилолистопирійово–найкрасивішоковилова(Stipetum (pulcherrimae) elytrigiosum (stipifoliae)), кущовокараганово–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) caraganosum (fruticis)), наземнокуничниково–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) calamagrostidosum (epigeioris)), румунськолюцерново– найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) medicagosum (romanicae)) – на чорноземах; беккерокострицево–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) festucosum (beckerii)), залеськоковилово–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) stiposum (zalesskii)) – на третинних пісках; вапнолюбночебрецево– найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) thymosum (calcarei)), волохато- кринітарієво–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) crinitariosum (villosae)),двоколосковоефедрово–найкрасивішоковилова(Stipetum(pulcherrimae) ephedrosum (distachyi)), короткоголовоюрінеєво–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) jurinosum (brachycephalae)) – на вапняках, крейді; борознистокострицево–найкрасивішоковилова (Stipetum (pulcherrimae) festucosum (rupicolae)), стевеновосонцецвітово–найкрасивішоковилова (Stipetum

(pulcherrimae) helianthemosum (stevenii)) – у Гірському Криму.

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 8,0–15,2; І, ІІ; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Лісостепова і степова зони, переважно в підзоні різнотравно-валіськокострицево-ковилових степів, а також у Гірському Криму. Трапляється спорадично невеликими ділянками, приуроченними до кам’янистих схилів.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Переважно схилові місцезростання зі змитими ґрунтами.

Біотоп. Лучні та справжні різнотравно-злакові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів. Домінант – ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima) – занесений до ЧКУ. Співдомінант – к. вузьколиста (S. tirsa) – занесений до ЧКУ. Співдомінанти – ковила Залеського (Stipa zalesskii) та пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia) – занесені до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП.

Ботаніко-географічна значущість. Висока екотопічна різноманітність синтаксону в різних підзонах степів України обумовлює велике видове його багатство.

Ценотична структура та флористичне ядро. Переважно одноярусні (чагарниково-степові двоярусні) трав’янисті угруповання, у складі яких основне місце посідають ксерофітні і мезоксерофітні щільнодернинні злаки з рясною домішкою звичайного, почасти петрофітного та псамофітного степового різнотрав’я. Загальне проективне покриття коливається від 30-50% (петрофітні варіанти) до 70-95% (на порівняно добре розвинених карбонатних ґрунтах лучно-степового типу зволоження). У вертикальній структурі майже завжди достатньо добре вираженими є два-три висотних під’яруси. Наземний покрив мохів і лишайників відмічається рідко. В складі угруповань переважають степові види, серед яких часто трапляються численні ендемічні, переважно понтичні види родів юринея (Jurinea), чебрець (Thymus), волошка (Centaurea), а також дрік скіфський (Genista scythica), зміївка болгарська (Cleistogenes bulgarica), карагана скіфська (Caragana scythica) тощо. Домінант – західно-палеарктичний степовий мезоксерофітний (субксерофітний) вид, що росте в супроводі багатьох псамопетрофітних ендеміків.

Потенціал відновлюваності. Відносно легко і рясно поновлюються на степових згарищах, чутливі до нерегламентованих пасовищних навантажень і надовго зникають на перелогах. В усіх випадках швидше відновлюється на еродованих степових схилах.

Режим збереження. Режим регульованої заповідності, ощадливі форми природокористування на степових цілинних рештках.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Українському степовому ПЗ (Хомутовський степ, Кам’яні Могили та Крейдова флора), Луганському ПЗ (Стрільцівський степ і Провальський степ), Єланецькому ПЗ, Опукському ПЗ, Кримському ПЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Послаблення пасовищних та рекреаційних навантажень на існуючі цілинні місцезростання та включення їх до місцевих природоохоронних мереж.

Джерела інформації. Лавренко, Дохман, 1933; Білик, 1973б; Осычнюк, 1980; Дідух, Шеляг-Сосонко, 1980; Ткаченко, 1980, 1989; Зеленая книга ..., 1987; Кондратюк и др., 1988; Ткаченко, Чуприна, 1995.

В.С. Ткаченко

96. Угруповання формації ковили пірчастої

(Stipeta pennatae)

Асоціації. Австрійськозіноватєво–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae) chamaecytisosum (austriaci)), валіськокострицево–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae)festucosum(valesiacae)),вузьколистотонконогово–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae) poosum (angustifoliae)), низькоосоково–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae) caricosum (humilis)), пірчастоковилова чиста (Stipetum pennatae purum), пониклошавлієво–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae) salviosum (nutantis)), середньопирійово–пірчастоковилова (Stipetum (pennatae) elytrigiosum (intermediae)), черняєвольоново-пірчастоковилова (Stipetum

(pennatae) linosum (czerniaevii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 9,5–12,6; І, ІІ; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Лучні степи лісостепової зони, переважно на Лівобережжі, заходить на південь широколистяно-лісової зони та на північ підзони справжніх степів.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Домінант – лучностеповий щільнодернинний мезоксерофіт. Угруповання приурочені до плакорів та пологосхилових місцезростань з потужними малогумусними в різній мірі вилугованими чорноземами, нерідко також – до схилів річкових долин і балок з еродованими ґрунтами та відслоненнями крейди, вапняків, доломітів.

Біотоп. Лучні різнотравно-злакові степи.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів. Домінант – ковила пірчаста (Stipa pennata) – занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Зональний маркер лучностепових умов.

Ценотична структура та флористичне ядро. Лучно-степові доволі високі та щільні травостої з проективним покриттям 70–95%, одноярусні з добре вираженими трьома-чотирма під’ярусами. На пізніших стадіях демутації пасовищних збоїв часто формуються двох’ярусні чагарниково-степові угруповання з участю зіноваті австрійської (Chamaecytisus austriacus), з. руської (C. ruthenicus) та з. Ліндемана (C. lindemannii). В горизонтальній структурі характерним є рівномірне і щільне заповнення міждернинних проміжків різнотравними компонентами травостою. Синузія весняних ефемерів та ефемероїдів розвинена слабко, серед них трапляються брандушка різнокольорова (Bulbocodium versicolor), зірочки червонясті (Gagea erubescens), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea). У наземному покриві за помірних пасовищних навантажень формується другий (в чагарниково-степових угрупованнях – третій) ярус, де переважає мох – абієтінела ялицева (Abietinella abietina). Загалом у травостоях переважають дернинні, пов’язані з причорноморськоказахстанськими лучними і справжніми степами злаки. Це, зокрема, ковила волосиста (Stipa capillata), костриця валіська (Festuca valesiaca), к. борозниста (F. rupicola), у тому числі ті, що уникають південних посушливих регіонів степової смуги, а саме: ковила пірчаста та к. вузьколиста (S. tirsa), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), мітлиця виноградникова (Agrostis vinealis) та ін. Високим траплянням і рясністю на багатьох висококарбонатних екотопах відзначається західнопалеарктичний мезоксерофільний вид – осока низька (Carex humilis). Трапляються численні представники мезоксерофільного лучно-степового різнотрав’я, зокрема: гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), шавлія лучна (Salvia pratensis), залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), суниця зелена (Fragaria viridis), конюшина альпійська (Trifolium alpestre) тощо.

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у відділеннях Українського степового ПЗ (Михайлівська цілина та Крейдова флора), НПП «Святі Гори», НПП «Подільські Товтри», ботанічних заказниках загальнодержавного значення «Павлівський» (Одеська обл.), «Вишнева Гора» (Рівненська обл.), «Обіжевський» (Тернопільська обл.), «Крейдяні відслонення», «Балка березова» (Луганська обл.), ландшафтних заказниках загальнодержавного значення «Сокіл», «Івахновецький» (Хмельницька обл.), «Комарівщина» (Дніпропетровська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Реконструкція лучностепових угруповань на виснажених та порушених ділянках. На територіях, що охороняються, необхідно регламентувати випас худоби, впровадити регулювальні заходи. Охорона цілинних решток лучних степів, територіальна оптимізація заповідних ділянок та резервування земель з метою реконструкції степу.

Джерела інформації. Білик, 1957, 1973а; Білик, Ткаченко, 1972; Зиман, Івашин, Хархота, 1972; Зеленая книга ..., 1987; Остапко, 1995; Ткаченко та ін., 1998; Ткаченко, 2004.

В.С. Ткаченко

97. Угруповання формації ковили понтійської (Stipeta ponticae)

Асоціації. Безпліднотонконогово–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) poosum (sterilis)), браунероковилово–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) stiposum (braunerii)), валіськокострицево–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово–понтійськоковилова

(Stipetum (ponticae) stiposum (capillatae)), гребінчастокипцево– понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) koeleriosum (cristatae)),

звичайногадючниково–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) filipendulosum (vulgaris)), кальєчебрецево–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) thymosum (callieri)), кримськоасфоделіново–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) asphodelinosum (tauricae)), румунськолюцерново–понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) medicagosum (romanicae)), стевеносонцецвітово– понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 11,3; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Передгірний Крим та східна частина Гірського Криму. Часто займає значні площі.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Плакорні ділянки та некруті схили з чорноземними ґрунтами на вапняках до висоти 450 м н. р. м.

Біотоп. Справжні степи злакові.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант (ковила понтійська (Stipa pontica)) та співдомінанти (к. Браунера (S. brauneri), к. волосиста (S. capillata)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Проективне покриття травостою складає 80–100%. Перший під’ярус (заввишки 50–70 см) з проективним покриттям 40–60% утворює едифікатор ковила понтійська, іноді разом з асфоделіною кримською (Asphodeline taurica). Другий під’ярус (заввишки 20–30 см) з проективним покриттям до 50% формує один із багатьох співдомінантів, а саме: ковила волосиста, костриця валіська (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), люцерна румунська (Medicago romanica), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii) тощо. Іноді третій, розріджений (до 20%) під’ярус, висотою до 10 см утворює чебрець Кальє (Thymus callieri). До складу угруповань входять середземноморські (зокрема, ковила понтійська, егілопс тридюймовий (Aegilops triuncialis), чорноголовник багатошлюбний (Poterium polygamum) тощо) та пов’язані з ними ендеміки (чебрець Кальє, сонцецвіт Стевена, юринея брудна (Jurinea sordida), бедринець каменелюбний (Pimpinella lithophila) тощо), а також степові види (шавлія поникла (Salvia nutans), чистець прямий (Stachys recta), миколайчики польові (Eryngium campestre), гадюча цибулька занедбана (Muscari neglectum), березка кантабрійська (Convolvulus cantabrica), льон австрійський (Linum ausriacum), півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia)

тощо).

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Регламентованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карадазькому ПЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Моніторинг стану угруповань. Недопущеннязабудовитарозорюванняділянок,зайнятихпонтійськоковиловими угрупованнями. Сприяння відновленню угруповань на деградованих землях. Виявлення нових місцезнаходжень, включення до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації. Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Дидух, Шеляг-Сосонко, 1982; Дідух, Вакаренко, 1984; Вакаренко, Дідух, 1985; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992.

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух

98. Угруповання формації ковили пухнастолистої

(Stipeta dasyphyllae)

листоковилова (Stipetum (dasyphyllae) stiposum (capillatae)), вузько-

(Stipetum (dasyphyllae) poosum (angustifoliae)), кущовокараганово– пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово–пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) stiposum (lessingianae)), прибережностоколосово–пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) bromopsidosum (ripariae)), пухнатовівсюнцево– пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) helictotrichonosum (pubescentis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,6–15,2; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Смуга степів у басейні Сіверського Дінця, на Донецькому кряжі, в Приазов’ї та на Придніпровській височині.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Переважно на схилах північної експозиції, галявинах байрачних лісів, серед чагарників на звичайних малогумусних і в різній мірі еродованих чорноземах, що формуються на кам’янистих породах (крейда, вапняки, мергелі, пісковики, сланці, граніти), подекуди на лесах. Домінант – мезоксерофільний паннонсько-причорноморський вид, який відзначається широким діапазоном щодо факторів вологозабезпечення, терморежиму та вмісту азотних сполук у ґрунті, проте має цілком певні вимоги щодо кислотності ґрунтів і вмісту в них карбонатних сполук.

Біотоп. Справжні степи злакові, різнотравно-валіськокострицево-ковилові (з домінуванням ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), к. Лессінга (S. lessingiana), к. української (S. ucrainica), к. понтійської (S. pontica)).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості низки степових домінуючих видів. Домінант (ковила пухнастолиста (Stipa dasyphylla)) занесена до ЧКУ та ЧК МСОП, співдомінанти (к. волосиста (S. capillata), к. Лессінга) – до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Домінування рідкісного, обмеженого в сучасному поширенні виду ковили. Його екологічна специфіка сприяє посиленню стійкості та ценотичній замкнутості природних угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро. Переважно одноярусні полідомінантні багаторізнотравні трав’янисті степові угруповання з неясно вираженими двома-трьома висотними під’ярусами. На ділянках чагарникового степу формуються двох’ярусні угруповання з участю карагани кущової (Caragana frutex), рідше – мигдалю степового (Amygdalus nana), які мають осібне проективне покриття 10–15% і висоту 60–90 см. Загальне проективне покриття травостою коливається в межах 50–95%. Наземний мохово-лишайниковий покрив виражений слабко. В першому під’ярусі травостою (40–80 см) переважають злаки та численні види степового різнотрав’я, а саме: ковила пухнастолиста, к. волосиста, к. Залеського (S. zalesskii), к. вузьколиста (S. tirsa), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), тимофіївка степова (Phleum phleoides), підмаренник руський (Galium ruthenicum) і п. восьмилистковий (G. octonarium), люцерна румунська (Medicago romanica), сухоребрик мінливий (Sisymbrium polymorphum) та ін. У другому під’ярусі (15–40 см) найчастіше трапляються костриця валіська (Festuca valesiaca), деревій щетинистий (Achillea setacea), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), перстач сріблястий (Potentilla argentea), горицвіт волзький (Adonis wolgensis), подорожник степовий (Plantago stepposa), шолудивник Кауфмана (Pedicularis kaufmannii), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum), горлянка женевська (Ajuga genevensis), барвінок трав’янистий (Vinca herbacea) та ін. У деяких угрупованнях нечисленні види різнотрав’я формують третій під’ярус заввишки 15–20 см. Серед них досить звичайними є спориш (Polygonum aviculare), наземка мала (Polycnemum minus), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) і к. пізня (T. serotinum), вероніка австрійська (Veronica austriaca), полин австрійський (Artemisia austriaca) та ін.

У травостоях переважають дуже поширені степові причорноморськоказахстанські види, до яких рясно домішуються східноєвропейські (зокрема, ковила Залеського, пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia), вівсюнець Шелла (Helictotrichon schellianum) та ін.), євросибірські та середньоєвропейські мезоксерофітні і мезофітні види лучно-степового флористичного комплексу (гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), конюшина гірська (Trifolium montanum), в’язіль барвистий (Coronilla varia), горицвіт весняний (Adonis vernalis), шавлія дібровна (Salvia nemorosa) та ш. лучна (S. pratensis) тощо). Відносно невелику роль відіграють види петрофітно- і псамофітно-степових комплексів.

Потенціал відновлюваності. Угруповання чутливі до надмірного випасання та випалювання, тому поновлюються на пізніх стадіях демутації і дуже повільно відновлюються після розорювання степу.