Зеленая книга Украины - 2009 / Зеленая книга Украины - 2009

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревний ярус відсутній, трапляються поодинокі дерева ялини європейської (Picea abies). Чагарниковий ярус зімкнутістю 0,2–0,4 (заввишки 1,5–2 м) сформований сосною гірською (Pinus mugo). Травостій невисокий, одноярусний, негустий (25–40%). Домінують пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum) або осока жовта (Carex flava). Основу флористичного ядра складають бореальні та арктобореальні види з домішкою високогірних альпійських та карпатських видів, зокрема осоки чорної (C. nigra) та о. Бігелова (C. bigelowii), хвоща річкового (Equisetum fluviatile), пухівки багатоколоскової (E. polystachyon), сольданели угорської (Soldanella hungarica), підбілика альпійського (Homogyne alpina). Добре виражений моховий ярус (70–90%), утворений видами роду сфагн (Sphagnum) – сфагном обманливим (S. fallax), с. магеланським (S. magellanicum), с. Гіргензона (S. girgensohnii), с. Руссова (S. russovii).

Потенціал відновлюваності. Задовільний.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Карпатському БЗ, Карпатському НПП.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Заборона вирубування сосни гірської, випасання худоби.

Джерела інформації. Андрієнко, 1971; Зеленая книга..., 1987; Шеляг-Сосонко, Попович, Устименко, 1997; Стойко та ін., 1998.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

123. Угруповання формації іржавосашниково–гіпнової (Schoenetо (ferruginei)–Hypneta)

Асоціації. Іржавосашниково–гіпнова (Schoenetum (ferruginei) hypnosum), молінієво–іржавосашниково–гіпнова (Molinieto (caeruleae)–Schoenetum (ferruginei) hypnosum), очеретово–іржавосашниково–гіпнова (Phragmiteto (australis)–Schoenetum (ferruginei) hypnosum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,8; І; 2; «рідкісні».

Поширення в Україні. Мале Полісся, Волинське лесове плато, Західне Поділля (Львівська, Рівненська, Хмельницька області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Карбонатні евтрофні болота у заплавах невеликих річок. Зволоження середнє. Шар торфу – 1–3 м, торфи драговинні, рН 6–7.

Біотоп. Карбонатні болота зі сашником іржавим (Schoenus ferrugineus).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів, де домінант основного під’ярусу – сашник іржавий – є середньоєвропейським видом рідкісної групи карбонатних боліт, занесеним до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні середньоєвропейські угруповання, основна частина ареалу яких знаходиться в альпійській системі, з локалітетами на південь та схід. В Україні знаходяться на східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревний ярус відсутній, чагарники трапляються поодиноко. Травостій середньогустий (60–80%), диференційований на два під’яруси. Основний під’ярус заввишки 40–50 см формує сашник іржавий з покриттям 45–70%. На обводнених ділянках розріджений (15–25%) під’ярус створює очерет південний (Phragmites australis), а на підсушених – молінія голуба (Molinia caerulea). Постійно ростуть осока здута (Carex rostrata), о. жовта (C. flava), о. чорна (C. nigra), коручка болотна (Epipactis palustris), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata). У флористичному складі поруч із бореальними видами є низка рідкісних середньоєвропейських видів, занесених до ЧКУ, а саме: осока Девелла (Carex davalliana), сверція багаторічна (Swertia perennis), товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris). У моховому покриві з покриттям 50–80% переважають види, характерні для карбонатних боліт – дрепаноклад Зендтнера (Drepanocladus sendtneri), філонотіс вапняковий (Phylonotis calcarea), кампілій зірчастий (Campylium stellatum).

Потенціал відновлюваності. Задовільний, досить довго зберігається при зниженні рівня ґрунтових вод, проте поступово трансформується в іржавосашниково–молінієві угруповання.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в Дермансько-Мостівському РЛП (Рівненська обл.), ботанічних заказниках загальнодержавного значення «Бущанський», «Устенський» (Рівненська обл.), ландшафтному заказнику місцевого значення «Верхобузький» (Львівська обл.), ботанічній пам’ятці природи місцевого значення «Дерманська» (заплава р. Устя, Рівненська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Створення нових природнозаповідних територій у Львівській та Хмельницькій областях, моніторинг за станом угруповань.

Джерела інформації.Барбарич, 1955; Брадис, Балашов, 1967; Брадіс, 1969; Андриенко, 1982; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998; Андрієнко, Прядко, 2001.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

124. Угруповання формації меч-трави болотної

(Cladiеtа mariscі)

Асоціації. Болотномечтравова чиста (Cladiеtum mariscі purum), гостровидно- осоково–болотномечтравова (Cladietum (mariscі) caricosum (acutiformis)),

іржавосашниково–болотномечтравова (Cladietum (mariscі) schoenosum (ferruginei)), очеретово–болотномечтравова (Cladietum (mariscі) phragmitosum (australis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,6–14,1; І; 1, 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Болотні угруповання материкового підвиду меч-трави болотної (Cladium mariscus suвsp. mariscus) трапляються на Малому Поліссі та на Волинському лесовому плато, зрідка – на Західному Поліссі, приморського підвиду – в Причорномор’ї.

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Карбонатні болота в обводнених заплавах невеликих річок та реліктових долинах. Шар торфу неглибокий (1–2 м), торф драговинний, рН 6–7, на карбонатних породах з підпором водоносними горизонтами крейди й девону.

Біотоп. Карбонатні болота; евтрофні слабозасолені трав’янисті болота. В депресіях приморських кіс і надморських островів, місцезростаннях з слаборозвиненим або відсутнім торфовим шаром на черепашково-піщаних ґрунтах.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Унікальний та рідкісний тип асоційованостідомінуючихвидів.Домінант(меч-траваболотна(Cladiummariscus)) та співдомінант (сашник іржавий (Schoenus ferrugineus)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Угруповання мають острівне поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Домінант – меч-трава болотна – утворює верхній ярус високого (90–120 см) та густого (80–90%) травостою з участю очерету південного (Phragmites australis), осоту річкового (Cirsium rivulare) та о. болотного (C. palustre). На менш обводнених ділянках співдомінує (15–20%) сашник іржавий, який утворює ярус 30–40 см заввишки. Тут зростають молінія голуба (Molinia caerulea), коручка болотна (Epipactis palustris), перстач прямостоячий (Potentilla erecta). У флористичному складі є низка рідкісних середньоєвропейських видів, занесених до ЧКУ, зокрема: осока Девелла (Carex davalliana), товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris), сверція багаторічна (Swertia perennis). Моховий покрив не виявлений або розріджений (20–30%), в якому переважають кальцефільні види – дрепаноклад Зендтнера (Drepanocladus sendtneri), кампілій зірчастий (Campylium stеllatum),

аулакомній болотний (Aulacomnium palustre). У приморських місцезростаннях на постійнообводнених ділянках домінант утворює верхній ярус (заввишки 150–180 (200) см) щільністю 70–80%, з участю очерету південного, рідше – рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), куги озерної (Scirpus lacustris) та лепешняку великого (Glyceria maxima). На менш обводнених – співдомінує (20–25%) з осокою гостровидною (Carex acutiformis), утворюючи ярус заввишки від 70 до 100 см. В угрупованнях характерні осоки – о. несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus), о. дерниста (C. caespitosa) і о. розгягнута (C. extensa). У флористичному складі виявлені рідкісні, занесені до ЧКУ види – коручка болотна (Epipactis palustris) і зозулинець болотний (Orchis palustris). Моховий ярус відсутній.

Потенціал відновлюваності. Низький. При осушенні трансформуються в угруповання сашника іржавого і, в подальшому, – дрібних осок, у приморських місцезростаннях – в угруповання осок, ситника морського, куничника наземного.

Режим збереження. Заповідний, заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у Дунайському БЗ, Шацькому НПП, РЛП «Дермансько-Мостівський» (Рівненська обл.), ботанічних заказниках загальнодержавного значення «Джарилгацький» (Херсонська обл.) та «Устенський» (Рівненська обл.), ботанічних заказниках місцевого значення «Верхобузький», «Кемпа» (Львівська обл.), ботанічній пам’ятці природи місцевого значення «Дерманська» (Рівненська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Створення нових природнозаповідних територій. Недопущення проведення на навколишній території осушувальної меліорації. Організація моніторингу за станом угруповань.

Джерела інформації. Брадіс, 1969; Андриенко, 1982; Андрієнко, Попович, 1986; Зеленая книга …, 1987; Стойко та ін., 1998; Андрієнко, Прядко, 2001; Кузярін, 2001.

Т.Л. Андрієнко-Малюк, Д.В. Дубина

125. Угруповання формації осоки волотистої

(Caricetа paniculatae)

Асоціації. Гіпново–волотистоосокова (Caricetum (paniculatae) hypnosum), гіпново–жовтоосоково–волотистоосокова (Caricetum (paniculatae et flavae) hypnosum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 10,6–14,0; І, ІІ; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Верхній лісовий та субальпійський пояси Українських Карпат (переважно Чивчинські та Гринявські гори). Фрагменти угруповань є на рівнині в широколистянолісовій зоні (Рівненська, Львівська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Висячі болота на схилах хребтів вздовж водотоків і в місцях виходу на поверхню ґрунтових вод. Зволоження значне, вода нерідко стоїть у зниженнях між купинами осоки волотистої (Carex paniculata). Шар торфу неглибокий (30–100 см), торф переважно драговинний.

Біотоп. Гірські висячі болота Карпат, осоково-гіпнові болота (на рівнині).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісні угруповання, утворені середземноморсько-центральноєвропейським видом – осокою волотистою.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні для України угруповання на південно-східній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро. Деревний та чагарниковий яруси відсутні через значну вологість екотопу, чагарнички трапляються поодиноко. Травостій щільний (80–95%) складається із трьох під’ярусів. Перший під’ярус (заввишки 90–100 см) формує осока волотиста (40–80%), яка утворює добре виявлені купини разом з щучником дернистим (Deschampsia caespitosa), пухівкою багатоколосковою (Eriophorum polystachyon). Другий під’ярус (40– 45 см) створюють низькі види осок, зокрема о. здута (Carex rostrata), о. жовта (C. flava), о. чорна (C. nigra) тощо. Подекуди осока жовта (з покриттям 20–35 %) співдомінує. У третьому, невисокому (10–15 см), під’ярусі переважають бореальні болотні та лучно-болотні види, а саме: калюжниця болотна (Caltha palustris), перстач прямостоячий (Potentilla erecta), валеріана цілолиста (Valeriana simplicifolia) тощо. У флористичному ядрі до бореальних болотних та лучно-болотних видів домішуються середньоєвропейські гірські види, такі як цибуля сибірська (Allium sibiricum), сверція багаторічна (Swertia perennis), жовтозілля субальпійське (Senecio subalpinus). Моховий покрив (із покриттям 30–60%) характеризується мозаїчністю та полідомінантністю, в ньому переважають філонотис джерельний (Philonotis fontana), кратоневр папоротевидний (Cratoneuron filicinum), каліергонелла загострена

(Calliergonella cuspidata).

Потенціал відновлюваності. Задовільний, при зниженні рівня ґрунтових вод угруповання змінюються на торфові луки.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються у гідрологічній пам’ятці природи місцевого значення «Болото Висяче» (Гринявські гори, Івано-Франківська обл.), ботанічній пам’ятці природи місцевого значення «Дерманська», ботанічному заказнику загальнодержавного значення«Устенський» (заплава р. Устя, Рівненська обл.), ландшафтному заказнику місцевого значення «Верхобузький» (Львівська обл.) та інших заказниках і пам’ятках природи в Карпатах.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Створення нових природнозаповідних територій на рівнині. Організація моніторингу.

Джерела інформації. Горбик, Андрієнко, 1969; Андриенко, 1974, 1982; Зеленая книга …, 1987; Стойко та ін., 1998; Фельбаба-Клушина , 2007.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

126. Угруповання формації осоки Девелла (Сaricetа davallianae)

Асоціації. Гіпново–девеллоосокова (Сaricetum (davallianae) hypnosum), девеллоосокова чиста (Сaricetum davallianaе purum).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 12,8–13,8; І; 2; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Західне та Мале Полісся, Розточчя, Волинське лесове плато, Західне Поділля (Волинська, Рівненська, Львівська, Хмельницька області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Карбонатні евтрофні болота, які формуються в заплавах невеликих річок або улоговинах з помірним зволоженням та неглибоким (1–2 м) шаром торфу із pH 6–7.

Біотоп. Карбонатні болота з осокою Девелла (Carex davalliana).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісний тип асоційованості домінантів, де домінант – осока Девелла – є центральноєвропейським видом, занесеним до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість. Рідкісні угруповання, характерні для Середньої і Атлантичної Європи, Середземномор’я, що знаходяться на території України на східній межі поширення.

Ценотична структура та флористичне ядро. Густий (70–80%) травостій диференційований на три під’яруси. Основу флористичного ядра скла-

дають лучні та лучно-болотні види з широкими ареалами із участю центральноєвропейських. У першому, високому (70–80 см) і розрідженому, під’ярусі зростають молінія голуба (Molinia caerulea), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), пухівка широколиста (Eriophorum latifolium), п. багатоколоскова (E. polystachyon), медова трава шерстиста (Holcus lanatus). Другий, основний, під’ярус (30–40 см) формує осока Девелла з покриттям 30–40%, утворюючи середнього розміру купини, з участю осоки жовтої (Carex flava), о. просовидної (C. panicea), о. чорної (C. nigra). У третьому під’ярусі (5–15 см) поодиноко зростають калюжниця болотна (Caltha palustris), незабудка болотна (Myosotis palustris), жовтець повзучий (Ranunculus repens), м’ята польова (Mentha arvensis). Для угруповань характерна наявність рідкісних центральноєвропейських видів – сашнику іржавого (Schoenus ferrugineus), товстянки звичайної (Pinguicula vulgaris), сверції багаторічної (Swertia perennis), які занесені до ЧКУ. Моховий покрив варіює від 20 до 50%, у ньому переважають дрепаноклад Зендтнера (Drepanocladus sendtneri), д. відгорнений

(D. revolvens), каліергонелла загострена (Calliergonella cuspidata).

Потенціал відновлюваності. Незадовільний. Угруповання трансформуються і не відновлюються в умовах осушення.

Режим збереження. Заказний.

Забезпеченість охороною. Охороняються в НПП «Прип’ять–Стохід», у ботанічних заказниках загальнодержавного значення«Бущанський» (Рівненська обл.) і «Волицький» (Львівська обл.), ландшафтному заказнику місцевого значення «Верхобузький» (Львівська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації. Заборона меліораційних робіт не лише на болотах, але й на прилеглих територіях. Включення місцезростань рослинних угруповань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду.

Джерела інформації. Андриенко, 1982; Зеленая книга..., 1987; Стойко та ін., 1998; Шеляг-Сосонко та ін., 2000; Андрієнко, Прядко, 2001, 2007.

Т.Л. Андрієнко-Малюк

127. Угруповання формації пригніченоялиново– сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa)

Асоціації. Пригніченоялиново–піхвовопухівково–андромедово–сфагнова

(Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati)–andromedoso (polifoliaе)– sphagnosum (Sphagnum flexuosum, S. magellanicum)), пригніченоялиново– піхвовопухівково–болотножуравлиново–сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati)–оxycoccoso (palustris)–sphagnosum (S. magellanicum)),

пригніченоялиново–піхвовопухівково–малоквітковоосоково–сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati)–caricoso (pauiciflorae)–sphagno- sum (S. palustris, S. russowii)), пригніченоялиново–піхвовопухівково–сфагнова

(Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati)–sphagnosum (S. flexuosum)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань: 10,0–12,9; І, ІІ; 3; «перебувають під загрозою зникнення».

Поширення в Україні. Лісовий пояс Українських Карпат (Скибові та Привододільні Ґорґани) (Івано-Франківська, Закарпатська області).

Азовське

море

Фізико-географічні умови. Болота оліготрофні або мезооліготрофні. Формуються в улоговинах річкових терас лісового поясу. Торфові поклади 2–4 м глибиною, переходові або мішані верхові, із шаром деревного та деревно-сфагнового торфу на дні.

Біотоп. Лісові та зрідженолісові сфагнові болота.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість. Рідкісні азональні угруповання.